Дещо про ситуацію нашої Української Православної Церкви в США

У листопадовому числі за 1998 р. була передрукована пресова замітка з газети «Наша Віра», яку в останній хвилині, після вісток про успішно відбутий 15-тий Собор Української Православної Церкви в США, що відбувся 14-18 жовтня 1998 p. у Баунд Бруку, зняв ту вістку, бо сподівався, що справді всі справи є налагоджені. Ту вістку друкуємо так, як вона була приготована. На жаль, болючо, що не так справи укладаються як повідомлялось. Виглядає, що поділ в Українській Православній Церкві в США і Канаді є неминучий. Це очевидно виразно виявилось під час побуту тут на терені США Патріярха УПЦеркви Філарета.

Автор цих рядків мав нагоду бути на бенкеті на пошану Патріярха Філарета, що відбувся 13 листопада у Кліфтоні, штату Нью-Джерзі. З виголошених різних меньше і більше палких промов, випливало, що ієрархія Української Православної Церкви в США і Канаді, одержавши визнання Вселенського Патріярха Вартолемея і згідно з тим стали канонічною церквою, автоматично відмовились від спільного київського благочестя, це значить вони не можуть разом із ієрархами і священиками Української Православної Церкви КІІ й Української Автокефальної Православної Церкви правити св. Літургії, бо вони не є канонічні. Під час промов згадувався протокол 937 у якому говориться, (цитую за розданим памфлетом під час бенкету): «Патріярх Вартоломей написав Московському Патріярху Алексію, даючи йому вільну руку зліквідувати нашу Церкву в Україні, запевняючи його, що: «Ці ново-приєднані (наші єпископи) зобов’язані офіційно заявити, що вони не будуть домагатися автокефалію Української Церкви». Так було написано у «Журналі Східних Церков», до речі у якому членом редколегії є Зладика Всеволод.

З повищого випливає, що наша Української Православної Церкви в США і Канаді одержала свою канонічність за ціну відмовившись від єдности з Українською Православною Церквою, яка відмовляється від юрисдикції Московської Патріярхії. Здається, що ще можна подумати над тим, що є краще бути в єдності з вірними Української Православної Церкви в діяспорі й в Україні, ш бути «канонічними» і роз’єднаними? Бути у злуці з «канонічним» Московським Патріярхатом, який проковтнув Українську Православну Церкву і допомагав кремлівським вождям ліквідувати УКЦеркву у 1946 р. По сьогодні ніде і ні одним словом Російська Православна Церква за це не вибачилась. Слід мати на увазі, що ділитись є дуже легко, але дуже тяжко, а часом прямо неможливо з’єднуватись. Виглядає мені, що обидві сторони повинні над цим дуже серйозно застановитись.

Бажаємо відмітити, що виступ на бенкеті Патріярха Філарета був справді на богословському рівні. Слід не забувати, одного незаперечного факту, що Патріярх Філарет, був перший після Патріярха Пімена і після смерти останнього був потенційним кандидатом на патріярха Московського Патріярхату. Тоді Патріярх Філарет був добрий і канонічний, а сьогодні поганий і кинено на нього клятву, але за що; Співпрацівник КДБ і т. д., а хто ж з тодішних ієрархів цього не робив, включно з Патріярхом Піменом. Про це у свій час подав журнал «Огоньок». Тоді Патріярх Філарет 6vb добрий, бо не вимагав автокефалії для України. Варто все це і багато більше фактів взяти до уваги і вирішити в дусі добра Української Православної Церкви, його вірних й в цілому українського народу та української держави.

М. Галів