Дещо про територіальний принцип для Східніх Церков

Відносини між Апостольською Столицею і Помісною Українською Католицькою Церквою нормуються канонічним правом або стосовними декретами. Коли якась помісна церква не має повних автономних прав, ті відносини є диктовані односторонньо, часто з кривдою для помісної церкви. Разючим прикладом несправедливости й ненормальности є територіяльний принцип, який ще від середньовіччя стосується до Східніх Церков, а в тому числі і до нашої Церкви.

Як ті справи виглядають у світлі Конституції Помісної УКЦеркви з 1973 p.?

Шостий Синод УКЦеркви, що відбувся 19-24 листопада 1973 р. в Римі, прийняв Патріярхальний Устав УКЦеркви. Цей Устав рішенням Голови Помісної УКЦеркви мав бути уведеним в життя нашої Церкви. Устав схвалений Синодом без огляду, чи був він затверджений, чи ні, повинен бути уведеним в життя, що заощадило б нашим вірним чимало енергії, а нашій Церкві зайвих прикрих потрясень.

Гляньмо, як справу влади патріярха в нашій Церкві трактує Устав Помісної УКЦеркви. У точці ч. З написано: «Українська Католицька Церква згідно з історичною дійсністю від найдавніших часів, тобто від створення Київської та Галицької Митрополій, обіймає всіх вірних українського обряду НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ ТА ПОЗА її МЕЖАМИ, отже:

1. Всі єпархії та області Київської та Галицької Митрополій, тобто значить сучасну Україну, Закарпаття і Буковину.

2. Всіх вірних, що від часів Берестейської Унії виеміґрували із згаданих земель до Центральної, Південної та Західної Европи, до обидвох Америк, Африки, Азії, Австралії,— та їхніх нащадків.

Влада УКЦ в Україні є територіяльна, а поза її межами — персональна. Вірні інших обрядів, латинського, вірменського в областях України… підлягають судовластю своїх власних єрархів з персональною юрисдикцією. Всі єпархії чи області, зорганізовані для духовної опіки над вірними УКЦ, Що живуть поза межами рідних земель, отримують своїх власних єпископів…».

А у точці ч.5 написано: «Із вищесказаного випливає завдання УКЦеркви дбати про пастирську опіку над своїми вірними по всьому світі, там, де живе більше їх скупчення,— забезпечити їм власну Душпастирську опіку та свою власну єрархію».

Знову ж у точці ч.9 написано: «Головою УКЦеркви є Патріярх або Верховний Архиєпископ, Митрополит Київський і Галицький. Йому ЮРИСДИКЦІЙНО ПІДЛЯГАЮТЬ ВСІ МИТРОПОЛИТИ, АРХИСПИСКОПИ ТА ЄПИСКОПИ ЯК У МЕЖАХ УКРАЇНИ, ТАК І ПОЗА НЕЮ, ТОБТО ПО ВСІХ КРАЇНАХ УКРАЇНСЬКОГО ПОСЕЛЕННЯ».

Так ті справи були рішені на Синоді УКЦеркви в 1973 році.

Як ті справи виглядають в світлі римського права?

Ось що пише на цю тему знавець Східнього Права, архимандрит В. Поспішил:«… Це правда, що папа дозволив в останніх 100 роках на заснування парафій, а пізніше єпархій та екзархатів у різних частинах світу, одначе тих митрополій, єпархій чи екзархатів у вільному світі НЕ УВАЖАЮТЬ ПРАВНО ЧАСТИНОЮ УКЦеркви, бо вони є лише приєднані (агрегаті) до Церкви-Матері в Україні…».

В Каноні 240 написано: «Патріярх може виконувати владу тільки в патріярхаті, хіба що з уваги на суть справи, маємо до діла з чимось протилежним…».

Канон 261 додає: «Патріярх може, за згодою Апостольського Престола, післати відповідних священиків до громад того обряду, які живуть поза територією патріярхату…».

Канон 216 стверджує: «Патріярхи мають владу над вірними того самого обряду, які живуть поза границями їх території до тієї міри, як це виразно визначає загальне або партикулярне право…».

Отож бачимо, що канон 216 ясно визначає принцип, що патріярша влада може простягатись поза патріярхальну територію. Згадка про те, що загальне або партикулярне право могли би вирішити інакше, ніде не знаходить ширшого пояснення ні насвітлення,— твердить о. В. Поспішил.

Ватиканський Собор II в декреті про Східні Церкви хоча гарними словами зрівнює у правах Східні Церкви із Західніми, але на ділі опирається дальше на територіяльному принципі.

В точці 7 того ж декрету написано: «Назву Східнього Патріярха носить той єпископ, що МАЄ СУДОВЛАСТЬ НАД ВСІМА ЄПИСКОПАМИ, НЕ ВИКЛЮЧАЮЧИ МИТРОПОЛИТІВ … своєї території ЧИ СВОГО ОБРЯДУ, згідно з приписами права і без нарушення влади римського первосвященика.

Денебудь буде встановлений єрарх якогось обряду поза межами патріярхальної території, він за приписом права остається приєднаний (аґреґатус) до єрархії патріярхату…».

А в точці 10 написано: «Те, що сказано про патріярхів, важне теж за приписом права і щодо Верховних Архиєпископів, що стоять на чолі якоїсь помісної церкви чи обряду».

Тому, однак, що сама інтерпретація принципу влади партіярхів натрапляла на великі розбіжності, Апостольський Престол видав у 1970 році заяву «Апостоліка Седес», яка звучить:

«1. Східні єpapxи, поставлені поза межами патріярхальної території, можуть брати участь з рішальним голосом у патріярших Синодах власного обряду…

2. Патріярх, чи Адміністратор Патріярхату, коли престол опорожнений або патріярх перешкоджений, має право скликати Синоди, про які говориться в точці 1, всіх єрархів, що поставлені поза границями патріярхальної території.

3. Що торкається призначення єрархів власного обряду для східніх вірних, що живуть поза патріярхатом, патріярх разом зі своїм Синодом може у відповідному часі пред’явити Апостольському Престолові список принайменше трьох здібних кандидатів… для затвердження…».

Кодифікація Східнього Канонічного Права

Тому, що Кодекс Церковного Права Східніх Церков був перестарілий, зараз після Ватиканського Собору II покликано до життя Комісію для ревізії та впорядкування Кодексу Канонічного Права Східніх Церков. Ця Комісія має у свойому складі 4 українських єпископів та 4 священиків, як членів чи дорадників Комісії. Крім того, Владика Мирослав Марусин виконує функцію діючого віцепрезидента згаданої Комісії.

Здавалось, що права нашої Церкви будуть як слід обстояні та репрезентовані на нарадах тієї Комісії. Але дійсність — зовсім інша. Гляньмо на доручення для цієї Комісії, зроблені Папою Павлом VІ, дня 18.1974.

«Приписи права мають бути збережені, а самі принципи випливають із джерела законів, і ні одних, ні других не можна зміняти!»(!!!). А в іншому місці тих приписів говориться: «… члени Комісії мають впорядкувати існуючі закони, а не творити чи схвалювати закони своєю владою…» Ще дальше написано: «Іншими словами, особи, призначені до Комісії, є впорядчиками тих законів, а не їх авторами ЧИ творцями…»

Тому, коли на папському єпископському Синоді було поставлене питання єп. Марусинові, як стоїть справа з юрисдикцією Східніх Патріярхів у проекті нового Кодексу,— одержана така відповідь: «В проекті нового права є збережений територіяльний принцип, згідно з постановами Другого Ватиканського Собору».

З вищесказаного ясно виходить, що Папа Павло УІ та його Курія поробили всі заходи в тому напрямі, щоб Східні Церкви не були зрівняні в правах із Західньою Церквою та щоб тим самим позбавити їх можливости нормального розвитку.

Мимоволі насувається питання, яка, властиво, роля в Комісії репрезентантів нашої Церкви? Чи вони заступають там інтереси нашої Церкви, чи свідомо помагають ватиканським централістам зберігати закони, що діють нам на шкоду? Тим самим вони шкодять нашій Церкві, бо створюють вражіння, що втримання цього нежиттєвого принципу територіяльної влади патріярхів у Східніх Церквах зроблено при їхній співпраці й тим самим за їхньою згодою, як достойників найбільшої із Східніх Церков. Отже, вина у великій мірі падає на них, що не пробували навіть протиставитись тим несправедливим законам. Ми не чули ані читали ніде, щоб з їх сторони був зроблений якийсь голосний протест. Хто знає, чи резиґнація з постів, що їх займають в згаданій Комісії наші Владики, не була б успішним вчинком. Може це не змінило б самої суті справи, але хоча перед іншими Східніми Церквами й перед цілим католицьким світом такий крок мав би своє виправдання, а наша Церква не була б наражена на заввагу, що її репрезентанти не вміли бути собою, не пробували навіть постояти за належні права своєї Церкви.

Треба домагатися скасування територіяльного принципу для Східніх Церков

Згаданий знавець східнього церковного права, о. Поспішіл, так пояснює ситуацію: «Католицьке канонічне право трактує Східні Церкви не як національні одиниці, але як католиків, яких суспільні обставини примусили мати відмінний обряд. Тому Курія дивиться на них,як на католиків відмінного обряду, але приналежних до латинської Церкви країни, в якій проживають. Вони можуть мати свої окремі парафії, єпархії, духівництво але їх вважають членами Католицької Церкви даної країни… Рим ще й досі не був спроможний прийняти думку, що українці не бажають злитись з рештою католиків в США, Канаді, Арґентіні чи Англії, але хочуть зберегти свою власну ідентичність і автономію, щоб могти продовжувати своє якнайтісніше поєднання з матірною Церквою, а теж з другими українськими Церквами у світі…

З уваги, що їх спаяність випливає не з факту проживання на одній території, але радше з факту особистих родинних та культурних зв’язків, то коли політичні границі відділяють їх одних від других і вони примушені жити в різних державах, їх зв’язок одних з другими не переривається, але радше посилюється…

Тому, що прямий зв’язок між різними частинами Східньої Церкви є найкращим способом зберегти існування тієї Церкви, а тим самим і етнічної групи, ЄРАРХІЯ КОЖНОЇ СХІДНЬОЇ ЦЕРКВИ МАЄ ОБОВ’ЯЗОК працювати в напрямі скасування територіяльного обмеження юрисдикції…»

Отець Архимандрит В. Поспішіл прямо пропонує зміну канону 240: «Патріярх може виконувати свою владу тільки в патріярхаті, хіба що з уваги на суть справи, маємо до діла з чимось іншим…» треба перефразувати на: «Патріярхи виконують свою владу над членами своєї Церкви всюди у світі та під кожним аспектом, за винятком, коли закон встановлює щось іншого або Апостольський Престол зарядить інакше в поодиноких випадках».

ВИСНОВКИ

Ми запізналися з існуючими і за всяку ціну втримуваними Ватиканом законами для Східніх Церков. Ми розглянули, як ті справи поставлено в Конституції УКЦеркви. Ми познайомились з думками знавця про згадані справи. І врешті, ми зорієнтувались, як ті справи виглядають в Комісії ревізії церковного права Східніх Церков.

Запізнавшись з тими справами хоч поверхово, нам стане ясніше, чому тих справ не можна змінити «з дня на день» та чому в Комісії ревізії права ті справи виглядають так, як вони виглядають.

Але ми зрозуміємо теж, як багато було занедбано з різних причин, таки нами самими, як і в минулому, так також тепер. Замало величатись тим, що наша Церква найбільша між Східніми Церквами, замало вичисляти, скільки маємо митрополій, єпархій, екзархатів, Адміністратур і владик. Важливішим є, щоб ці владики поробили все можливе для збереження нашої ідентичности, для осягнення належних прав. За права нашої Церкви мусимо боротись: Хто не вміє свого обстояти, того й чужі не пожаліють.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>