Дещо про Унію очима французького науковця

Автор Амброз Йоберт, професор Гренобльського Університету, в році 1974 видав книгу своїх міркувань «Від Лютера до Могили (Польща в добі кризи християнства 1517-1648)». В праці багато місця присвячено аналізі виникнення унії та ставлення до неї різних тогочасних політичних чинників.

Не входячи у деталі, зупинімося над найосновнішими твердженнями Йоберта. Він пише:

«Двадцять років Ватикан не реагував на пропозиції єзуїтів приступити до підготовки унії… Але ініціятива вийшла від митрополита і єпископів руських, а причини були різні. Безпосередньою причиною було унезалежнення влади єпископів від втручань патріярха та керованих ним братств. Але основною причиною була оборона вірних від впливів кальвіністів, що саме в той час мали безперечно найбільші впливи, зокрема на провідну верству на Русі. В унії вони вбачали відродження релігійного духа, скріплення церковної дисципліни. Чи король і сейм могли відкинути таку одноголосну настанову руської ієрархії? А коли двоє єпископів відкликали свою згоду на унію, то чи тоді могли вони заборонити делегатам удатися до Риму?

Берестейська Унія — це не є діло польської політики, ані також ватиканської. Домагалися її руські єпископи, огірчені реформами патріярха Єремії II. Король не без вагання і не без спротиву шляхти дав свою згоду прийняти цей ризикований крок, а Рим прийняв русинів без ніяких зобов’язань, приймаючи неясну, вичікуючу поставу. Самі ж русини гостро виступили проти унії. А ті, що зневірились в православ’ї, воліли приняти римо-католицизм, який уважали за багато культурно вищий і морально сильніший.

Вєньямин Рутський та Йосафат Кунцевич

Зразу по заключенні унії, митрополит Потій приступив до реформи своєї Церкви, щоб зміцнити її релігійне життя. Але властивими виконавцями тої реформи були Йосафат Кунцевич та Вєньямин Рутський. В православній Церкві існував закон отців василіян. Після унії всі василіянські манастирі залишились при православ’ї, одинокий манастир св. Трійці у Вільні пристав до унії. Коли до того манастиря зголосився молодий послушник Йосафат Кунцевич, то там жив сам архимандрит. Йосафат був сином убогого ремісника з Володимира, без шкільної освіти. Але змалку багато працював над самоосвітою і добре опанував не лише старослов’янську мову, але й церковні устави. В манастирській келії він ділив час на молитву та дальші студії. А що він мав подивугідну пам’ять, то став «джерелом знання», хоч не знав ані латинської, ані грецької мов.

Другим послушником в манастирі був тоді Вєньямин Рутський, який заприязнився з Йосафатом. Його доля зовсім відмінна від Йосафатової. Син шляхтича і матері з дому Корсак він був вихований в суворому кальвіністському дусі. Студіював в кальвіністському колегіюмі у Вільні, а опісля в Празі. Там зустрів добрих єзуїтських проповідників і вирішив стати католиком. Його вислали на філософічні студії до Вірцбургу.

Саме в той час було заключено Берестейську Унію. Перед Рутським виникла дилема. З виховання кальвініст, він став ревним католиком. Чи ж він тепер має стояти осторонь свого народу? Він вирішує, що його обов’язок бути зі своїм народом. Він їде до Риму, до Грецького Колеґіюму. Там його доля остаточно вирішилась, бо папа Климент VІІ зобов’язав його залишитись вірним своєму народові та йому служити. В Римі він перебував сім років на студіях отців східньої Церкви, а також вивчав спірні справи між східніми й західніми Церквами. Але за тих дванадцять років, які він перебував поза кордоном, виникли величезні зміни як в Церкві, так і в краю. Повних три роки він вивчає ті зміни й у наслідку приступає до реформи чину о. Василія. Але від кармелітів, до яких звернувся за допомогою, він помочі не одержав. У цілій Польщі не знайшлося ні одного монаха, який би хотів змінити обряд на східній і зайнятись вихованням монахів для уніятської Церкви. Тому мусів користуватись допомогою єзуїтів, які не втішалися доброю славою серед народу.

Поволі в створеній В. Рутським колегії св. Трійці здобуває знання чимало молодих людей, з яких багато займає єпископські престоли. Рутський в той час (1613 р.) приймає сан митрополита. Ярема Почаповський стає єпископом в Луцьку, Антін Салява — в Полоцьку, Лев Кревза — в Смоленську, Методій Терлецький — у Холмі, а Йосафат Кунцевич — у Вітебську.

Тимчасом на Русі прийшло до поважних конфліктів між православними та уніятами. Причиною стало привернення колишніх православних єпархій та намагання перебрати в посідання церковне майно. В цих замішаннях гине Йосафат Кунцевич. Від польського єпископату до Риму пливуть рапорти про невдачу унії. Головним мотивом тих скарг було, що небагато вірних пристало до унії, а ті, що пристали, є нещирі, легко попадають у схизму. А коронний канцлер, Адам Ліпскі, пише, що унія була приготована таємно, без участи шляхти та вірних, щоб заспокоїти особисті амбіції єпископів.

А львівський архиєпископ Андрій Прухніцкий писав: «Ті, хто встановляли унію, зробили велику помилку. Краще було б зліквідувати схизму і увести католицизм, а не слабу і непевну унію». Він далі висловлюється так: «Трудно їх визволити від схизми з причини вродженого простацтва, темноти та невіжества. Народ цей дурний і темний, погорджує літературою і знанням, не хоче прийняти нічого, що поправило б його життєвий стан, його віру». А це була людина, яка жила у Львові п’ятнадцять років, була всіма шанована, а деким навіть уважана святою людиною. В обороні унії виступали нунцій Косма де Торес, віленський єпископ Воловіч і, очевидно, Веньямин Рутський. У Ватикані також секретар Конгрегації Поширення Віри Інґолі радив поволі довести русинів до латинської віри. Але папа Григорій ХУ, кардинали Бандіні та Барберіні вирішили, щоби затримати грецький обряд. Барберіні цілковито попер домагання Рутського.

А коли на папському престолі засів Барберіні як папа Урбан VIII, то він став правдивим оборонцем русинів.

Ще перед мученичою смертю Йосафата Рутський написав меморіял про труднощі унії. Там він писав таке: «Римо-католики або не розуміють, або не хочуть розуміти, що єдність віри може бути при різних обрядах. Навіть деякі єпископи закликають до повалення унії. Якже ж можемо втриматись, коли нас атакують з двох сторін, з одної схизматики, а з другої римо-католики, сини тої самої матері-Церкви?

Навіть коли б насильно проваджено римо-католицизм, то прийме його лише шляхта, а нарід залишиться при своїм. А треба ж дбати саме про душі широкого населення, а не одиниць.

А навіть якби вдалося перетягнути селян на римо-католицизм, то не треба в них відбирати грецького обряду для великої ідеї, пов’язаної з величезною Московською імперією, де всі мешканці є саме грецького обряду, а в літургії послуговуються тими самими книгами та подібною до нашої мовою. Не згадую вже про болгарів і сербів, як теж волохів та молдаван, які свої Богослужби правлять в староцерковній мові».

Папа Урбан VІІІ повністю піддержував пляни В. Рутського і у свій час ентузіястично висловився: «Мої русини, через вас сподіваюся навернення Сходу». Натомість при дворі польського короля шанували самого Рутського, але супротивлялися плянові відкрити духовну семінарію на 100 студентів, бо рапорти єзуїтів стверджували, що через непопулярність унії, ледве чи 12 кандидатів знайдеться. Вони твердили, що лише завдяки активності Рутського унія покищо держиться, але по його смерті напевно вигасне. Бо коли серед василіян і знайдеться добрий митрополит та кілька єпископів, які ще деякий час підтримуватимуть унію, то все одно вона не має ніяких виглядів на ріст. Римо-католицький єпископат в Польщі був дуже невдоволений підтримкою унії Римом та деякими зарядженнями, що були спрямовані до того, щоб унеможливити римо-католикам перетягати православних чи уніятів на римо-католицизм.

Далі автор вказує, як Польща застосувала засаду «діли і пануй» серед русинів. З одного боку хоч і з певним упередженням погодились на створення для русинів Греко-католицької Церкви, то з другого — робили все можливе, щоб не допустити до її росту та обмежити її права. І як митр. Рутський не намагався перебрати всі добра по православній Церкві, то Польща, відкликаючись до т. зв. пацифікаційних артикулів, в яких король 1631 року проголосив рівні права православним та уніятам, відмовляв Рутському у всіх його домаганнях.

Мученицька смерть Йосафата Кунцевича була великим ударом для митрополита Рутського. А тим часом, користаючи з початкової слабости унії, польські єзуїти вкрили терен України цілою сіткою манастирів, шкіл та колегій, при допомозі яких перетягли на римо-католицизм значну частину руської шляхти. Так само поступали домінікани, франціскани та кармеліти. Але не зробили вони ні одного кроку в напрямі допомоги унії розгорнутися.

Коли митрополит Рутський роздобув приватним шляхом фонди, потрібні для влаштування колеґіюму в Мінську, то від короля не отримав жодної матеріяльної помочі, а коли ремонтні праці вже були переведені, то король Владислав ІV признав цей василіянський манастир православним на основі пацифікаційних артикулів!

* * *

Ось факти про те, що унія — це наслідок польських державних інтересів; її політики та що унію придумав Ватикан для поширення своїх впливів на Сході. Такі твердження залюбки поширює Москва, а за нею і більшість православних. Недобачають вони тої правди, яку завважив французький дослідник Йоберт, — що Рим унією не був зацікавлений зовсім і радше робив все можливе, щоб унеможливити дальші спроби Рутського та Могили до поширення та поглиблення унії, а Польща, незважаючи на первісну згоду короля на акт унії як домагання руського митрополита та єпископату, в пізнішому часі зробила все можливе, щоб унію послабити, розріст унеможливити, а лише намагалася її паралізувати всякими додатковими законами та адміністраційною практикою.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>