Слідами тріумфальної подорожі Патріярха Йосифа І в ЗСА.
Знаменні промови під час зустрічей з духовенством і мирянами
Під таким заголовком ми мали нагоду читати статтю в журналі «За Патріярхат» за місяць листопад-грудень, 1976 р. Читаючи різну пресу не дивувало нікого явище, як репортери чи редактори насвітлювали, пропускали чи передавали звіти з тріюмфальної подорожі Патріярха Йосифа. Однак думаю, що в журналі «3а Патріярхат» дату, 21-го вересня року пропустити не можна і тому хочу її доповнити.
В названій статті в журналі «3а Патріярхат» за листопад і грудень 1976 на 5 сторінці читаємо: «15-го вересня 1976 p., — Приїзд Патріярха до Фіпядельфії. 16-го — Похорон і участь в по-похоронних поминках. 17-го — Історичні дні у Вашінґтоні. 18-го — Патріярша св. Літургія в Духовній Семинарії, зустріч з президентом Фордом, Панахида на могилі през. Дж. Кеннеді. 19-го — Служба Божа у Філії УКУ. 20-го — Розмова з апостольським делегатом архиєп. Дж. Жадо. 23-го — Патріярх в Асторії, Лонґ Айленд, Н. Й. і т. д.
В цьому хронологічному переліку чомусь пропущено дату 21-го вересня 1976 p., а про яку читаємо в чікаґському Церковному Календарі-Альманасі на 1977 рік, в статті мґр. Євгена Іванкова «НЕЗАБУТНІ ДНІ» таке:
«Важливим актом тих патріярших відвідин було посвячення нової площі під будову церкви св. Архистратига Михаїла у Філядельфії, яке відбулося в день празника Різдва Пресв. Богородиці. Це нова традиційна парафія, що стоїть на помісно-патріярших засадах і має багато противників серед наших церковних латинізаторів та універсалістів. Посвячення площі під будову нового Божого Храму було великим тріюмфом не тільки для філядельфійської громади, але й для цілої нашої спільноти і Української Помісної Церкви».
На цей величний і святочний день довго чекали миряни новоствореної, за Благословенням Патріярха Йосифа І, церкви св. Арх. Михаїла, тому було б шкодою для історика-церкви пропустити таку подію.
21-го вересня 1976 року — свято Різдва Пресвятої Богородиці — від раннього ранку падав дощ, та це не відбирало охоти приготовляти і будувати польовий престіл, закладати гучномовці, апаратуру до звукозапису та електричне освітлення. Після обіду темні осінні хмари, здавалось, лучилися разом із землею і заливали її потоками дощу.
Незабутнім залишиться мені картина: о. крил. Маріян Бутринський з Чікаґо, хоч під парасолею, однак змок, але усміхнений. На мій запит — «що буде?» Відповів — «Дощ перестане, як тільки Патріярх приїде, побачите». Так дослівно сталось. В 6-тій годині приїхав Патріярх і дощ перестав падати. Коли вийшов з процесією, сонце освітило верхи великих дерев а різнокольорова веселка так неначе своєю красою передавала привіт Патріярхові. Після традиційних привітань почалась св. Літургія, під час якої проповідь виголосив Патріярх, яку подаємо скорочено (з звукозапису пишу).
Нинішнє Свято Різдво Матері Божої — вводить нас у цю велику й найбільшу подію, яка відбулася на землі. Знаєте, що найбільшою появою — це була Пресвята Тройця, тоді, коли Христос христився, коли з’явився Святий Дух і почувся голос з неба «Це Син Мій Возлюблений!» Це є найбільша подія, яка могла статися і яка до тепер відбулася. А це заповідало, однак, дальшу подію — відкуплення людського роду. А ця подія — це найбільший акт добродійства на землі. Христос прийшов, щоб відкупити народ. Христос прийшов, щоб терпіти, страдати і вмерти, щоб відкупити людський рід.
Мої дорогі! яка радість для нас усіх, що ми тут зібралися! Не треба аж висказувати її, — кожний відчуває! Дай Боже, щоб от на цій землі, що має стати святою — піднеслося і розуміння відкуплення і щасливе святе життя!
Ось таку подію Переживаємо ми і нині, мої дорогі! Переживаємо постання-будови Церкви! — Це є Різдво! Це є постання того місця, постання церкви в якій має славитися Бог, в якій родиться той Дух кожної людини, коли вступає тут. Дивіться, мої дорогі, скільки то храмів є — ще повстають. В Римі є 1102 і наш 1103-ій Свята Софія і він ніколи не уважається злишнім! То так само і тут, мої дорогі, на вашій землі ніколи церква не буде злишньою! Вона нехай скликає, нехай взиває всіх от тут на ту молитву. А щож є нині кращого як молитва!? Ви поставили собі, тяжке, але похвальне перед Богом — заслужене діло! Тільки, мої дорогі, мусите собі здати справу, щоб зробити це все по святому, щоб не мішати там людських амбіцій, щоб не мішати людських пристрастей. Слава Божа то є найвища, що в нас повинна бути!
І тому ті всі, а є тут трохи, я мушу вам з жалем сказати, нарікання, є тут трохи от тих навіть багато, тай навіть вагання було — чи можна буде нині відбути то, та навіть, скажу, найннеприхильніші для Вас сказали, щоб до вершити! І Слава Богу, видите скільки вас всіх є!? Коли тільки удворите у той храм тих людей, буде це велика заслуга перед Боготі і для народу.
Своя Церква, свій ґрунт, своя власність, своя хата! І щож кращого для нас може бути?! То все, що нас тут зосереджує!
Ви хотіли, щоб і Укр. Кат. Університет прилучився. Мої дорогі, не можна тих двох установ лучити. Тому, що університет є понад усе — понад партії, звернений на науку, а церква є на молитву і на ублагороднення людської душі.
І щасливі ви будете, коли і ваші діти, які тут будуть хрещені, коли і ви будете тут виростати тай чути Слово Боже. Мені незвичайно мило, що я ось тут між вами. Знаєте, як тяжко ось тут до вас дістатися тепер. А все ж таки, як ми прийшли до вас, якась радість огортає. Ми доконали і того, що явились — ми були прийняті президентом, відвідував я і нунція. Ми прийшли, щоб заявити, що ми є одні.
Ми прийшли, щоб сповнити останній обов’язок похорону Єпископа, який належить до Українського Народу. Можемо ми по людськи судити як хочемо — там є Господь, якого суд є найсправедливіший. Я вам отверто казав вже, здається, кілька разів, десь по інших містах, тай тут вам повторяю, я не прийшов до Вас за почестями, мої дорогі, мені вони вже не багато поможуть. Я не прийшов до Вас і за грішми. Можу вам сказати, я ціле життя не жебрав, хоч і нераз, і з голоду гинув. Не люблю того! Але, мої дорогі, тимбільше Господь Бог все старався, щоб тими помочами, тими щедростями — помогти.
В Римі ви бачите кольосальні наші забудівлі, ми бачимо Університет, бачимо теперішній найкращий храм св. Софії з мозаїками, ми бачимо також і той найстарший наш монумент на площі Мадонна, де дуже багато вже тепер приїжджає там, де є наш притулок, є також 53 сальони, нашого музею.
Велика дяка, ще раз повторяю, для Господа Бога, пережити ті хвилини. Нехай вони будуть початком тут здвигненого величавого храму і не жалуйте мої дорогі, хто більше дає — той більше одержує від Бога! Так воно вже є!
Слава Богу, наш нарід ось тут на поселеннях — зробив для Бога може більше як навіть нераз і міг. Де я колись перший раз переїжджав — там не було нічого, от було кілька родин, коли я приїхав вдруге – Храм стоїть. З останнього вони ставили — з останнього вони будували! ДЕ Є ЦЕРКВА — ТАМ Є І НАША ДУША, ТАМ Є І НАШ НАРІД. Навіть та стара бабуся, що вже не годна ходити, вона йде до церкви, щоб Богу помолитися.
Слава Богу за ту погоду, тай за ту хвилину, що переживаємо. Нехай вона лишиться у Ваших серцях! У Вашій пам’яті, нехай вона буде тою спонукою і що найважніше, мої дорогі, щоби сповдержувала Вас від усяких прикростей, непорозумінь, сварок і т. под. МОЛІТЬСЯ! Звертайте душі до Бога, тай кожного старайтеся підтягнути. Ось це хвилина, мої дорогі, яку ми пережили — ЧЕСТЬ І СЛАВА ГОСПОДЕВІ!!! — НЕХАЙ БУДЕ ЗАВДАТКОМ ОСЬ ТИХ ВЕЛИКИХ ПОДВИГІВ, ЯКІ СТОЯТЬ ПЕРЕД ВАМИ — ПОДВИГІВ ДУХОВНИХ І МАТЕРІАЛЬНИХ!
У цій св. Літургії взяли активну участь: Високопреосвященний Іван Прашко — Апостольський Екзарх для Українців в Австралії і Новій Зеляндії, о. крилошанин, а тепер митрат Маріян Бутринський — настоятель ссв. Володимира і Ольги в Чікаґо, о. крилошанин Ярослав Шуст, о. настоятель Церкви св. Арх. Михаїла у Філядельфії Лев Любинський, о. д-р Іван Дацько — канцлер нашого Патріярха. Андрій Онуферко й Михайло Петрович — богослови з Риму асистували. Коло престолу стояла почесна варта дивізійників. До святого причастя приступили сотки-сотки вірних. Перед закінченням патріяршої св. Літургії о. Лев Любинський виголосив привітальне слово Патріярхові:
Ваше Блаженство!
Усім нам, що глибоко переживали відсутність Вашого Блаженства під час останнього Світового Євхаристійного Конгресу, всемогучій і добрий Господь показав, що незбагнені людьми є стежки Його Божого провидіння. І оце нині — з великою радістю, синівською відданістю і любов’ю маємо велике щастя вітати Вас серед нас. Перед кількома днями, до групи людей, яка мала велику честь бути на відвідинах у Вашего Блаженства, Ви сказали: «Віримо, що цей приїзд буде одним кроком вперед.» І дійсно сама поява й присутність Вашого Блаженства серед нас є великим кроком вперед, є тим бальзамом, що гоїть рани наболілих душ і сердець та єднає нас усіх в одну родину. Великим кроком вперед є і перша історична зустріч Вашого Блаженства, Глави Української Помісної Церкви, з президентом Америки. Великим кроком вперед — особливіше для вірних парафії св. Арх. Михаїла — є нинішня присутність Вашого Блаженства серед нас на цій площі. Є вона тою моральною підоймою, що додає нам сил і витривалості у праці, що ми її розпочали за ВАШИМ БЛАГОСЛОВЕННЯМ перед десяти місяцями. Хай щедрі Божі благодаті нинішньої Святої Літургії, принесеної руками Вашого Блаженства — руками Ісповідника Віри та чин посвячення цієї землі і Ваше особисте Патріярше Благословення обильно спливуть на нас і на цю землю, на якій ми стоїмо і бажаємо здвигнути Божий храм, щоб у ньому молитись і спасати наші душі згідно із прадідівською традицією.
Нині, у день празника Різдва Пресвятої Богородиці, яка своїми словами: «Се я раба Господня» стала посередницею у відкуплені і спасінні людського роду, ми в наших молитвах звертаємось до неї, щоб виблагала у Бога для нас поміч довершити розпочате діло на Його Славу і наше спасіння.
А на місці, на якому стоїть тут нині святий престол, ми здвигнемо хрест на славу Божу і пам’ятку про відвідини нашого першого Українського Патріярха, щоб будучі покоління — глядячи на нього — вчилися, як відкинувши власні користі і почесті, жити, терпіти і працювати для Бога, своєї Церкви і свойого Народу.
Відтак відбулася найголовніша і найважніша подія це благословення і посвячення землі нашим Патріярхом: «БЛАГОСЛОВЛЯЄТЬСЯ І ОСВЯЩАЄТЬСЯ ЗЕМЛЯ СІЯ НА ЯКІЙ ЗДВИГНЕТЬСЯ ХРАМ БОЖИЙ…»
Після благословення і посвячення землі, під звуки пісні за Патріярха, наш Патріярх Отець підійшов до першого ряду, щоб привітати трьох православних священиків, а саме: о. декана протопресвітера Степана Біляка, о. протоієрея Михайла Борисенка і пані-матки, та грецького священика.
Це були незабутні хвилини великого духового піднесення, головно для членів парафії св. Арх. Михаїла, як також і гостей. Вже запав вечір, як велике число вірних розходились з поблагословенної і посвяченої землі новозаснованої Патріяршої парафії св. Арх. Михаїла у Філядельфії. І це все відбулося власне в цей пропущений пресою день 21-го вересня 1976 р.
