Деякі думки і завваги до питання «Звернення владик Священного Синоду Української Католицької Церкви до вірних»

Від закінчення Священного Синоду Помісної Української Католицької Церкви, що відбувся у Римі, проминуло досить часу, що можна було прийняті ухвали та рішення подати до загального відома. Редакція одержує в цій справі різні запитання — листовні й телефонічні, але є безпорадна дати вдовольняючі відповіді. Ми на сторінках журнала точно інформували про українські події у Римі, що відбулись у першій половині лютого 1983 р. Ми писали про виняткові й відмінні святкування 20-ліття звільнення Патріярха Йосифа з більшовицької неволі й про те, що в цьому самому часі відбувався Священний Синод Помісної УКЦеркви. Про ювілейні святкування Патріярха Йосифа ми подали вичерпні інформації та повністю надрукували промови ватиканських достойників на цьому ж ювілеї, а про Священний Синод нашої Церкви були загальні зовнішні описи і названі тільки деякі питання, що обговорювались на його форумі. Постанови й вирішення цих питань залишились засекреченими до хвилини, поки Папа Іван Павло II їх не перечитає і не одобрить. Іншими словами, доки не дасть зеленого світла для їх публікації.

В часі синодальних нарад була мова, що вирішення деяких питань не потриває від двох до трьох місяців. Ось вже минуло три місяці, а дотепер ми не почули і не прочитали ні одного рішення чи ухвали Священного Синоду. Не тільки миряни, але й Редакція ставить перед собою питання: чому? На наші питання немає відповіді! Можна припускати, що про ці питання відповідна італійська преса є краще поінформована за українську. Ось, наприклад, варто тут згадати статтю, що появилась в італійській газеті «Іль Темпо», яка була передрукована у квітневому числі нашого журнала, де було написано про поділ наших владик на три відмінні групи.

Цікаво було б знати, де є фактична затримка, і за ким у проголошенні прийнятих Священним Синодом рішень і ухвал? Не дай, Боже, щоб ухвали і рішення цього синоду з лютого 1983 р. не зустріла та сама доля, що ухвали синоду з листопада-грудня 1980 року, якого проскочило одне і одиноке «Торжественне засудження т. зв. львівського «собору» з 1946 р.», а всі інші досьогодні не побачили денного світла. Робити такі висновки зовсім нормально і логічно. Цікаво, чи наші владики потвердили своє «Торжественне засудження т. зв. львівського «собору» з 1946 р.», чи погодились із ставленням до цієї справи Папи Івана Павла II, яке він написав у листі до московського патріярха Пімена? Якщо так оборонятиметься незаперечна правда, то багато сподіватись не можна! Треба сподіватись, що ці й багато інших питань були обговорювані на Священному Синоді, але по сьогодні ще не проголошені. Синодальні Отці повинні були в цих справах подати комунікат і представити ці питання вірним, але, на жаль, цього не сталось.

В останньому часі виринуло ще одне питання. Знаємо, що кожного року з приводу великих свят Різдва Христового і Христового Воскресіння появлялись соборні послання, невідомо чому цього року на Христове Воскресіння такого послання не було? Як це належить розуміти? Не було часу чи не було кому написати такого послання, чи, можливо, були ще якісь інші для цього причини?

Було б невірним сказати, що синодальні Отці Священного Синоду нічого не надрукували, бо це не відповідало б правді. Майже два місяці після відбуття Священного Синоду появилось друком на сторінках Українського Католицького Тижневика «Шлях», за 3 квітня 1983 р. «Звернення Владик Священного Синоду Української Католицької Церкви до вірних», а яке є датоване: «Дано в Римі, дня 12 лютого 1983 р.». Чи це звернення також потребувало апробати Папи Івана Павла II, невідомо, бо про це ніде ні одним словом не згадується. Якщо не було потреби апробати, то цікаво, чому воно появилось так пізно? Крім цього, в нас є питання: чи це звернення було призначене виключно для української католицької преси, чи загально до всієї української преси? Чи воно було розіслане до преси, а пресові органи не надрукували, це також невідомо. Одне з певністю можемо сказати, що такого звернення журнал «Патріярхат» не одержав. Це в загальному суто формальний бік справи, але також важливий, який все треба мати на увазі.

Дозволимо собі висловити кілька слів до цінного змісту цього ж «Звернення…». Якщо ж ідеться про розмір, то воно досить довге, майже шість повних шпальт. Треба брати до уваги, що це «Звернення…» є віддзеркаленням якщо не повністю, то хоч часткової настанови нарад Священного Синоду. З цього «Звернення…» вірні повинні довідатись, до чого їх владики закликають. Правду кажучи, пересічному вірному трудно буде в ньому розібратись, бо воно складене з різних цитат євангелістів, апостолів, святих, Догматичної Конституції, різних висловів і проповідей Папи Івана Павла II… Ні більше, ні менше треба нашим вірним бути добре ознайомленими у цих всіх писаннях. Читаючи ці цитати, мимоволі постає питання, а де думки й заклики, що їх висловлювали на Священному Синоді наші владики? Треба признати, що автори, чи автор цього «Звернення…» добре орієнтується у різних писаннях Церкви і вміє їх списувати, що клясично виявилось у «Зверненні…», де цитата поганяє цитатою. Під цим оглядом автор чи автори виявились непоганими мистцями композиції цитат. Поруч з тим болюче вражає, що автор чи автори не спромоглись від себе викресати хоч кілька власних і самостійних актуальних думок. На жаль, опубліковане «Звернення…» не є найкращою презентацією нарад Священного Синоду. Не хочеться вірити, щоб наради синоду були такими вбогими.

Пригляньмось до змісту цього «Звернення…», що є його головною ідеєю. З прочитаного випливає, що головною думкою, яка тягнеться від початку до кінця звернення, є наголос на послух вірних до владик. Чи справді це було основною темою нарад на Священному Синоді? З цих вісток, які до нас доходили в час самого синоду у Римі, про це навіть не було ні згадки, ні натяку! Можливо, це було засекречене! Поставмо інше питання: чи справді у Христовій Церкві й Христовій науці послух був найсуттєвішим, а не любов, посвята, відданість і сильна віра! Без сумніву, послух конечний і незаперечний, але він повинен бути базований на твердих основах. Це не може бути сліпий послух. Ми знаємо з історії, що апостол Павло не у всьому слухався апостола Петра, який намагався Христове вчення і віру обмежити тільки до тих, що є обрізані, тоді, як Павло ставив питання широко — Христос прийшов на землю, як Спаситель для всіх народів.

Спробуймо зрозуміти, чому був зроблений наголос на «послух». Чи синодальні Отці мали на увазі англійський терен, де владика А. Горняк не послухав свого Первоієрарха Патріярха Йосифа? В загальному відомо, що наші владики, з різних причин, не багато читають поточну українську пресу, а було б добре, якщо б вони запізнались з цією літературою, яку піддержує владика А. Горняк і яка піддержує його, після цього ми могли б дещо більше сказати про послух і пошану церковної ієрархії! Фактично трудно знайти властиву причину, яка вплинула на такий тон «Звернення…». До речі, кількома наворотами у лапках і без лапок наводяться слова апостола Павла: «Ми благаємо Вас, замість Христа: «Примиріться з Богом…». Читаючи ці й інші подібні рядки, мирянин ставить сам перед собою питання, чому його закликають «примирюватись з Богом», тоді коли він ніколи не бунтувався проти Бога? Чому він має повинуватись і слухати тоді, коли він не відмовлявся від послуху і пошани до владик, священиків і Церкви? Властиво, чому й чому в цих справах владики звертаються до вірних?..

Об’єктивно кажучи, владики не мають наймен­ших причин нарікати на вірних і закликати їх ще до якогось особливого послуху. Погляньте на всі ці гарні й імпонуючі українські церкви, які виросли після нашого ісходу з рідних земель у західньому світі української діяспори. Хто ж їх воздвигнув? Ті ж вірні, які виявились не тільки послушними, але і жертвенними. Вони приходять в неділі й свята до цих церков і щиро разом з вами моляться, відзиваються на всі ваші заклики. Отже про який же послух може йти ще мова? З певністю можна сказати, що наші владики в Америці, Канаді, Австралії, колись навіть в Англії не мали і не мають причини нарікати на фінансові труднощі. Значить, вірні не тільки моляться, слухають і є практикуючими християнами, але й щедро жертвують. Немає іншої української інституції в діяспорі, як Церква, що її так щедро й всесторонньо піддержував би народ! Це незаперечний факт.

Чи справді поза проблемою послуху не було більше іншого актуального питання, яке можна було порушити й наголосити у зверненні? Чи не можна було наголосити переслідування нашої Церкви в Україні, проблеми нашої Церкви у Польщі, де на біля 300,000 до 400,000 вірних українців досьогодні немає свого єпископа, питання українського «голокосту», 50-річчя якого ц.р. відзначаємо, питання нашого обряду, а нарешті, справа патріярхату нашої Церкви. Чи зроблено будьякі заходи для його визнання Апостольською Столицею? Якщо судити по опублікованому «Зверненні…», в якому Блаженнішого Йосифа не тільки не називається Патріярхом, але також і не Первоієрархом, то можна собі уявити, до чого наші владики прямують, як ми шануємо самі себе. У такому світлі, що вартий у «Зверненні…» заклик до пошани і послуху? Коли ми вже станемо самі собою і не боятимемось боронити свого, українського благочестя?

Не зашкодило б це питання послуху поставити відворотньо: чи наші владики прислухаються до думок і прохань цих же вірних. Доводиться сказати: на жаль, ні! У справі конфлікту, який постав у Англії з вини таки самого владики А. Горняка, який заборонив поминати Блаженнішого Йосифа Патріярхом, заборонив вірним молитись за нього і за це видворив двох священиків, скільки це принесло шкоди для нашої Церкви і великого згіршення, не приходиться тут писати. Вірні просили, щоб наші владики зайнялись і полагодили цей конфлікт між самими собою. Владики не тільки що не послухали щирих прохань вірних, але самі підтримували єп. А. Горняка. В лютому цього року говорилось, що синодальні отці нарешті вирішили це питання, дай, Боже, щоб ці вістки здійснились, але покищо нічого не видно. Богу дякувати, що вірні у Англії загартовані і на все приготовані. Вірні також звертались до наших владик, щоб вони стали на сторожі чистоти українського обряду, щоб під тим оглядом у цілій українській діяспорі існувала обрядова однообразність. Щоб усунути з нашої Церкви «хресні дороги», «голінейм сосаїті», «лицарів колюмба» і тому подібне, бо це не наше, а на це місце увести наші традиційні братства й сестрицтва і зробити, щоб наша Церква була сама собою, а не уподібнювалась до латинської. Щоб під тим оглядом не було якогось непорозуміння, Що, мовляв, все що латинське, є погане, а все що наше, українське, є гарне. Такого твердження не робимо, але також не бажаємо, щоб латинські впливи були в нашій Церкві. Колись ми приймали латинські впливи, щоб відчахнутись від московського православ’я, сьогодні цієї потреби немає.

В «Зверненні…» є також згадка про 1000-ліття християнства на Україні. Було б цікавіше почути чи прочитати, що в цій справі синодальні отці ухвалили і що думають зробити, бо про журбу щодо святкування 1000-ліття ми вже не раз читали, але все це тільки на словах кінчалось, і нічого в цьому напрямі не робиться. Не зашкодило б, якщо б наші владики трохи поцікавились, що в цьому напрямку роблять росіяни, а точніше — Російська Православ­на Церква тут і у Радянському Союзі, тоді, може, могли б побачити, де ми є.

Хочемо вірити, що «Звернення владик Священного Синоду… до вірних» не віддзеркалює нарад Священного Синоду. Крім цього, і владикам варто пам’ятати і мати на увазі, що всі ми смертні люди, всі ми помиляємось, немає безпомильних людей, не дивлячись на те, хто яке носить на голові накриття. Було б добре, якщо б наші владики були дійсним віддзеркаленням думок, стремлінь і бажань своїх вірних. А вони, себто ці вірні, нічого більше не вимагають і не бажають, як тільки повороту нашої Церкви до її традиційних основ, до її древньої краси і нашого, українського церковного благочестя.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>