Деякі думки про черговий Синод

Є багато справ церковно-релігійного характеру, що їх треба обговорити й вирішити на черговому синоді українського католицького єпископату. Згідно з рішенням Святішого Отця та за його згодою, цей синод скличе Патріярх Йосиф. Досі Східня Конгрегація забороняла нашим владикам брати участь у синодах і через це вони не могли відбуватися. Остання така заборона мала місце на весні 1976 p., коли Блаженніший Йосиф скликав на наради членів Постійного Синоду; з них приїхав тільки один, не зважаючи на заборону.

Щоб добре повідомити чергові синодальні наради, треба перше скликати й оформити Постійний Синод, який, згідно з тепер діючим канонічним правом (кан. 289-297, кан. 327,    . 2), складається з патріярха чи верховного архиєпископа, як голови, та 4 єпископів, з яких два це найстарші хіротонією єпархіяльні єпископи, один — призначений патріярхом і один — вибраний всіма єпископами. Скликання Постійного Синоду облегшить підготовку до скликання повного синоду і забезпечить його ділове переведення. Треба мати на увазі, що це не буде легко, бо наші єпископи не призвичаєні до синодальної форми правління Церквою. Досі вони одержували прямі директиви, накази чи заборони прямо від Східньої Конгрегації. Тепер, після Надзвичайного Синоду, скликаного папою в березні 1980 p., вони одержали деякі помісні права, з яких повинні б скористати і почати управляти Церквою синодальним способом: вони самі повинні вирішувати справи УКЦ і за ці рішення брати повну моральну та історичну відповідальність.

Справи, що вимагають глибокої застанови та рішення на Синоді, підпадають під різні категорії. Спробуймо їх представити:

І. Церква в Україні. Після зловіщого і нелегального т. зв. «львівського собору» в 1946 p., яким радянський уряд позбавив УКЦ всіх прав і заявив, що вона більше не існує, московський патріярх Пімен, на Соборі в Заґорську в 1971 p., проголосив уневажнення Берестейської Унії та незаконно прийняв Греко-католицьку Церкву в склад Російської Православної Церкви. Представник Ватикану, що був на тому синоді, не запротестував проти такого насильства. Треба, щоб наш синод заперечив канонічність повищих актів і назвав їх їхнім правдивим іменем: неправда і насильство. Ідучи далі, треба заявити офіційно, що УКЦ в Україні існує і має право на існування, треба теж засудити переслідування нашої Церкви в Україні і вимагати від Ватикану та інших міжнародніх чинників, щоб вони інтервеніювали в її обороні. Незадового буде відбуватися міжнародна конференція в справі додержування Гельсінкських умов, та це була б одна з нагод порушити справу переслідування нашої Церкви.

Взагалі, сучасний стан УКЦ на рідних землях та майбутнє тієї Церкви в Україні та в діяспорі повинні бути однією з найбільших і постійних турбот нашого єпископату. Цих справ не можна розв’язати якимсь одним потягненням, рішенням чи резолюцією; вони вимагають постійної уваги та послідовної дії синоду. Добре було б створити при ньому постійну комісію для слідкування за проявами переслідування УКЦ та її потреб в Україні й діяспорі.

ІІ. Обряд і рідне благочестя. Протягом історії нашій Церкві накинуто деяку кількість чужих нашій духовості практик і обрядових звичаїв. Це саме діється і в наших церквах у діяспорі. Наше духовенство не було виховане в одних і тих самих українських богословських традиціях. У висліді маємо прерізні обрядові звички, які часто бентежать українських християн. Те саме відноситься до мови: IV-ий Архиєпископський Синод ствердив, що літургічними мовами в нас є мови церковнослов’янська і українська. Тим часом у різних наших церквах впроваджено чужі мови для цілости богослужень, а не тільки для тих частин, які дозволяє синод. Є багато проблем, що їх треба упорядкувати, щоб впровадити одностайність для цілої Київської Церкви і зберегти її давню духову спадщину й традиції. Це також справа, що вимагає довшого часу для її впорядкування. Але впорядкувати треба, щоб ми справді творили одну Церкву.

ІІІ. Пекучі актуальні справи. Дуже актуальною й пекучою церковно-релігійною проблемою є український екуменізм. У цілому світі йдуть розмови між різними віроісповідними християнськими спільнотами, всюди шукають розв’язки для заповіту Христа «щоб усі були одно». Вчорашні завзяті й фанатичні вороги сьогодні говорять із собою, шукають якогось порозуміння, замирення. Тільки в нас нема жадного відчуття потреби провадити екуменічні розмови, в першу чергу між українцями православними та католиками. Навпаки, від часу до часу читаємо невідповідальні заяви чи колючки, які до нічого не доводять, а тільки погіршують ситуацію. Час на діялог між українськими християнами, час узятися поважно до тієї справи, час показати, що найважнішою прикметою християн є любов — Бога і ближнього!

Іншою актуальною справою є вибір єпископів на опорожнені престоли. Найпекучішою справою є вибір владики для осиротілої Чікаґівської єпархії. Важною, але менше пекучою справою є вибір митрополита для Філядельфійської архиєпархії. Кажу, менше пекучою, бо вона все таки має адміністратора в особі попереднього митрополита, теперішнього коадьютора Патріярха Йосифа. Вибір інших владик, зокрема помічників, ледве чи пекучий і потрібний.

Досі ми одержували таких владик, яких Східня Конґреґація вважала за доцільне нам дати. Не звертала при тому уваги на дійсні потреби української Церкви чи українських вірних. Тепер наші владики мають нагоду самі покерувати вибором, без жадних зовнішніх інтерпретацій, звертаючи головну увагу на інтерес і добро української Церкви і народу. Вибір нових єпископів — справа дуже важна, бо вона заторкує взаємовідношення ієрарха і вірних, якими він має обов’язок опікуватися. Наша Церква в останніх 15 роках вийшла на світову арену і виразно показала світові своє духове обличчя, своє «я». Сталося це в першу чергу завдяки далекосяжним ідеям і акціям Патріярха Йосифа, який вказав їй шлях дальшого розвитку, згідний з нашими історичними традиціями і богословською спадщиною. Тому треба, щоб при виборі нових єпископів, Синод взяв під увагу події останніх років. Зійти із шляху, який показав нам Блаженніший Йосиф, вже неможливо. Тому нові єпископи повинні бути вповні свідомі своїх завдань і обов’язків: своєї приналежности до Києво-Галицької Церкви і дорожити її духовою спадщиною. Вони повинні теж бути готовими продовжувати лінію Патріярха Йосифа, стояти на сторожі прав, традицій і звичаїв нашої Церкви та продовжувати старанно щоб Апостольська Столиця визнала формально існування українського патріярхату. Вибере наш синод таких владик, то це вийде на користь Церкві, вибере інших — так це вийде на шкоду Церкви і всього Божого Люду. Це велика відповідальність.

Вкінці дуже пекучою й прикрою справою, що вимагає негайної розв’язки, це ситуація в Англії. Від кількох років існує там затяжний конфлікт між місцевим ієрархом та великою частиною українських вірних. Якби воно не було, єп. Авґустин не показав досить душпастирської второпности, допускаючи взагалі до такого конфлікту та не виявляючи досить доброї волі полагодити його. Твердити, що вірні в Англії «намагаються повалити існуючу законну Церкву і силою замінити іншою, розумій народньою Церквою» — це чистий нонсенс і примітивне намагання скинути з себе вину за нещасний стан в Англії. Цей стан приніс велику духову шкоду для людських душ, зокрема для молоді, та згіршення серед своїх і чужих. Цей боляк на живому організмі УКЦ в Англії треба вирізати, бо він ще більше затроює цей організм.

IV. Мирянство. В загальному досі була тенденція, хоч не у всіх владик, зовсім не звертати уваги на світських членів Христової Церкви, мирян. Вони були добрі для влаштування різних прийнять, бенкетів, ювілеїв чи празників. Коли миряни цікавилися іншими справами, їх тоді вважали небезпечними. Зокрема в останніх роках, деякі наші ієрархи ставилися згірдливо до Патріярхального руху та й взагалі неґували ролю мирян у Церкві. Є самозрозумілою річчю, що єпископи мають відогравати провідну ролю в житті Церкви. Але не можна неґувати ролі мирян, бо без них нема Церкви. Отже миряни повинні б мати можливість висловити свої думки про те, що відноситься до добра Церкви і сподіватися більшої уважливости владик до думок і потреб мирян. Ми бажаємо тісно співпрацювати з єпископами і під їхнім проводом для блага УКЦ.

Беручи це до уваги, вважаємо, що представники мирян повинні бути допущені до участи в синодах УКЦ, тим більше, що це давній звичай у Східніх Церквах, який теж існував і в нас. Вони повинні мати змогу висловити свої думки та побажання відносно кандидатів на єпископів. Ясно, що єпископів вибирають єпископи, але буде корисно засягнути також і опінії відповідальних і компетентних мирян відносно осіб, що мали б бути вибрані в склад єпископату, тим більше, що величезна частина Церкви, якою керують владики, це якраз світські люди, з якими їм доведеться працювати.

V. Потреба єдности. Це основне побажання і заввага до членів синоду Помісної Української Католицької Церкви. Може воно дивно виглядає, коли висловлюємо таке побажання до наших владик. Одначе практика показує, що брак єдности думки й дії серед них, це один з найважливіших недоліків цього високого збору. На це маємо неодин доказ з минулого, включно з останнім Надзвичайним Синодом. Велика розбіжність у поглядах на справи УКЦ була б більше зрозумілою, коли б не було провідника, не було напрямних. Тим часом такий провідник існує, він ясно висловлює свої думки, дає ясні напрямні, провадить. На жаль, тільки невелике число владик іде беззастережно за його вказівками. Інші воліють іти відмінними дорогами, що не скріплює, а ослаблює питому вагу нашої Церкви, як однієї з помісних східніх Церков. Добро нашої Церкви вимагає певної дисципліни в поглядах на її проблеми, вимагає теж повної солідарности з існуючим проводом, хочби навіть деякі думки не покривалися вповні з поглядами поодиноких владик. Спільне добро вимагає посвяти, часом навіть жертви. Бути здібним на жертву це велика християнська прикмета.

Ось кілька думок про справи, що їх треба заторкнути та й розв’язати на черговому синоді українських католицьких владик. Автор висловлює ці думки з повною щирістю і без жадних задніх думок тільки та те, щоб причинитися, хочби у дуже дрібній мірі, до успішного переведення чергових синодальних нарад. Справи УКЦ турбують нас, українських мирян, тому ми висловлюємо ясно й відкрито свої думки і так просимо їх прийняти.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>