Голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання Василь Колодчин, повертаючи з поїздки в Україну поступив до редакції журнала «Патріярхат» та поділився своїми вражіннями. Розмова відбулась 29 серпня 1997р. у Нью-Йорку.
Дорогий Пане Голово, вдячний Вам, що поступили до редакції і напевно будете могли поділитись з нашими читачами Вашими вражіннями, з побаченого, почутого і проведеної праці. В першу чергу скажіть, яка ціль була Вашої поїздки в Україну?
Відповідь — Я мав дві цілі. Перша — відбути спільну нараду з провідними членами Світового Християнського Конгресу у Львові, якого я є його співголова, а в Україні співголовою є Михайло Косів, що є депутатом до Верховної Ради України. А друга — як делегат взяти участь у Другому Всесвітньому Форумі Українців, що відбувся від 21 до 24 серпня 1997 р. у Києві.
П. — Розкажіть, у загальному, про нараду провідних членів Світового Християнського Конгресу та хто взяв участь у цій нараді?
В. — На жаль, не всі, що були передбачені взяти участь могли бути присутніми, бо в той сам час відбувався європейський з’їзд католицької молоді у Парижі, Франція, де також був Святіший Отець Папа Іван-Павло II. Велике число української молоді, десь біля 1200 осіб, виїхали на цю зустріч. У нараді взяли участь: Ігор Матушевський, що є заступником голови СХК, а також головою Фонду св. Володимира, проф. Паславський, Леся Крип’якевич — заступник голови Фонду св. Володимира, Ганна Іваницька — касієр СХК, Анна Мороз — голова спілки ім. А. Шептицького. яка видає журнал «Христос наша мила», Богдан Трояновський — голова Академічної Обнови, Стефанія Шабатура, Іван Гречко — голова Клюбу Української Католицької Інтелігенції, Марія Косів. На жаль, не міг прибути співголова Михайло Косів, який був змушений поїхати на вийняткове засідання Верховної Ради України до Києва, тому нарадами провадив я
Василь Колодчин. Під час нарад на окреме запрошення, був присутній Владика Юліян Ґбур.
П. — Чи могли б розказати, що було темою нарад?
В. — Спершу Г. Іваницька прочитала звіт з праці СХК голови Виконавчої Ради СХК-УГКЦ Марії Омельчук. Всі учасники нарад подали короткі звіти з проведеної праці Світового Християнського Конгресу, включно з докладним фінансовим звітом касієра Г. Іваницької. Тут слід завважити, що первісно організація Українська Молодь Христові мала два завдання: ідеологічно-виховне і допомогове. В останньому, ці дві функції розділено. За організацією Українська Молодь Христові залишилось завдання ідеологічно-виховне і вони видають газету «Вірую» і для другого завдання утворено окрему організацію: Фонд св. Володимира.
Першу очолює Теодор Ґудзяк, а другу — Ігор Матушевський. Обидві організації мають повні руки праці, але часто відчувається брак фінансових засобів. Вони проводять жваву працю. Також і я, як голова Українського Патріярхального Світового Об’єднання подав загальну інформацію про працю і ситуацію у діяспорі. При цьому підкреслив, що ревні християни і віддані патріоти поволі переносяться у небеса, це закономірний процес, але, на жаль, їхні діти не мають того почуття, щоб включитися у працю, яку здійснювали і дальше здійснюють їх батьки. Відчувається брак священиків, а ті, що є не всі знаходять час для відповідної і дбайливої душпастирської праці. Це вимагає особливої уваги і глибокої застанови. Українське Патріярхальне Товариство перевело акцію-збірку на потреби Львівської Богословської Академії УГКЦеркви і зібрані гроші передано до заряду Академії у Львові. Голова УПСО передав від УПСО 1,000.00 дол. на працю УMX і 100.00 дол. на Фонд св. Володимира.
П. — Які ще питання були обговорені під час нарад?
В. — Я, — сказав В. Колодчин, — порушив справу наступної сесії Собору Української Католицької Церкви, що є заплянований на вересень чи жовтень 1998 р. Темою Собору має бути роля мирян у Церкві. При цьому я звернув увагу, щоб мирянські організації робили потрібні старання, щоб вони взяли участь, але тут треба поробити старання, щоб представниками мирянських організацій були запрошені, як делегати. Щоб не сталось так, як на першій сесії Собору. Отже, йдеться про те, щоб не обговорювали ролі мирян у Церкві без тих же мирян. Щоб на Собор була допущена преса, зокрема та, яка займається релігійно-церковними і мирянськими проблемами, щоб був запрошений журнал «Патріярхат». Слід зауважити і виразно сказати, що ні владики, ні священики без мирян не можуть говорити про Церкву, яка є Божою і людською установою на твердих основах. Для цього в США патріярхальне товариство заплянувало відбути відповідні наради і конференції для обговорення цих питань і підготовки до другої сесії Собору УКЦеркви. Для розбудови мирянського руху в Україні В. Колодчин запропонував організувати «Мирянські Ради» при кожній парафії і так іти аж до гори, себто до деканатів і єпархій. Для постійного зв’язку й інформації повинні створити «Листок Зв’язку», а з часом, цим «Листком Зв’язку», міг би стати журнал «Патріярхат».
На тлі цих проблем Іван Гречко завважив, що миряни не одержують потрібних інформацій про церковні проблеми. Звичайно, під тим оглядом не дописує провід нашої Церкви. До сказаних думок долучився і я, — сказав В. Колодчин, — і сказав, що журнал «Патріярхат», який робить вагому працю, але не одержує жадних інформацій з центру УГКЦеркви. Вже було чи мало обіцянок, але, на жаль, на обіцянках тільки і залишилось.
Під час нарад виступив Владика Юліян Ґбур, який порушив цілу низку актуальних питань. Висунена ідея творення «Мирянських Рад» є добра і варто її реалізувати. Владика Юліян підкреслив, що інтенсивно готуємось до наступної сесії Собору УКЦеркви. Будемо вдячні за допомогу у його підготовці та переведенні. Нараду започаткував і закінчив молитвою Владика Ю. Ґбур.
П. — Чи Ви мали нагоду зустрічатись з Владикою Любомиром Гузарем, який є під сучасну пору відповідальний за долю УКЦеркви?
В. — Так, я зустрічався з Владикою Любомиром. Передав йому листи від крайової управи УПТ у США й інші залучники призначені для нього. З розмови випливало, що перевантажений працею, виконуючи обов’язки єпископа помічника глави УКЦ, а особливою турботою для Владики Любомира є побудова собору УКЦеркви у Києві. Владика є переконаний, що площа на лівій стороні Дніпра, яку наділила міська адміністрація Києва є добра, хоч не всі з тим погоджуються. (Чому на лівому боці Дніпра, на периферії, а не у центрі Києва, себто на правому боці Дніпра?) В справі будови собору у Києві, вийшли відповідні повідомлення до всіх наших владик і ця справа буде окремо розглянена на черговому синоді УКЦеркви, що має відбутись 1997 вересня 1997 р. у Львові.
Я підказував Владиці Любомирові, щоб перевести збірку на будову собору у Києві чим скоріше, бо ж у діяспорі наші члени є старшого віку і переносяться у Божі засвіти, щоб за життя, вони могли ще посприяти цій справі. Збіркою на цю ціль повинні зайнятись наші владики, а зорганізований мирянський рух у цьому напевно допоможе. Крім цього обмінялись думками на проблеми нашої Церкви у діяспорі й в Україні. Також була мова про долю нашої Церкви у Казахстані. Ще окремо зустрічався з Владикою Ґбуром, який наполегливо працює над програмою другої сесії Собору УКЦеркви, що повинна бути затверджена на Синоді, що скоро відбудеться. Зустрічався з Владикою Софроном Мудрим з Івано-Франківська, з яким мав довшу розмову і Владикою Василем Лостеном з США (зі Стемфорду).
П. — Ви були учасником, як делегат, на Всесвітньому Форумі Українців — чи могли б поділитись Вашими вражіннями та спостереженнями?
В. — Звичайно, не тільки, що варто, але й потрібно поділитись враженнями з Всесвітнього Форуму Українців, бо там було мало такого, чого не повинно бути. До речі, делегати не мали жадних прав. Від них нічого не залежало, вони були статистами. Мабуть, всі справи вирішувались поза форумом, вони були форумові представлені. Вражало, що починали наради Всесвітнього Форуму Українців молитвою «Боже великий єдиний», що була записана на магнетофонній стрічці тоді, коли на залі були патріярх, митрополит і владики, які могли разом з учасниками помолитись. Чомусь на форумі не було передбаченого окремого місця для всіх наших церковних достойників. Можна передбачити, що в цьому могли бути певні труднощі, але не було для цього зроблено потрібних заходів. Іншими словами, треба знайти більше уваги й поваги до наших Українських Церков і її достойників!
П. — 3 висловлених Вами думок, що організаційна сторінка не була належно підготовлена, але напевно у цій незорганізованості були також і позитивні моменти!
В. — Звичайно, що було чи мало і позитивних сторінок. До речі, треба відмітити, що саме скликання Всесвітнього Форуму Українців було і є позитивним явищем. З’їхались делегати із різних сторін, континентів. Були делегати з діяспори західної і східної, а також були делегати з різних місцевостей — областей України, десь біля 500 осіб і понад 1000 осіб гостей. Це справді великий форум. Була прекрасна нагода зустрічатись з різними делегатами-українцями, з ними розмовляти і мати можливість довідатись про ситуацію на місцях, а треба сказати, що вона є у кожній місцевості відмінна. Фактично для цього форум був потрібний. На форумі, який передавався в телебаченні і радіо в Україні, виступали: президент Л. Кучма, голова ВР О. Мороз, бувший президент Л. Кравчук, прем’єр мін. В. Пустовойтенко, мін. Г. Удовенко, голова руху В. Чорновіл, І. Дзюба, Мовчан і інші.
П. — Нормально на таких форумах діюча управа складає звіти з проведеної праці. Чи могли б назвати, хто складав звіти?
В. — Звичайно, так би повинно було бути і було б цікаво для учасників почути, яку проведено працю! Правда, була доповідь, яку дехто називав звітною доповідю голови Івана Драча. Справді, це була гарна доповідь — поезія, яка не мала найменшого відношення зі звітом праці, це навіть не була інформативного характеру. Тут можна назвати інформативні виступи з поодиноких осередків західної і східної діяспори. Було цікаво ці інформації слухати, бо можна було багато чого цікавого почути. Звичайно, серед цих інформацій було чимало самохвальби. Слід відмітити, що при відкритті нарад форуму за президіяльним столом були президент Леонід Кучма зі своїм почотом, голова Верховної Ради Олександер Мороз, міністер зовнішних справ Генадій Удовенко, прем’єр міністрів Валерій Пустовойтенко і бувший президент Л. Кравчук. Всі названі виступали з промовами.
П. — Як властиво проходила праця форуму над різними проблемами?
В. — Для цього були утворені тематично круглі столи, які відбували свої окремі сесії. Всі ці круглі столи переводили свої наради у той же сам час. Вони відбувались у викладових залях Університету ім. Шевченка. Деякі круглі столи, скажемо, як церковної проблематики, учасники не могли поміститись у передбаченій залі й мусіли шукати більшого приміщення. Делегати самі вирішували для себе, на якому з круглих столів бажають бути. Праця на цих форумах проходила нормально, кожний учасник мав можливість висловити свою думку до порушених питань чи подати свою пропозицію. На кожному такому з круглих столів були прийняті окремі резолюції, які повинні були бути включені в одну цілість і зачитані на заключний пленарній сесії ВФУ. Я працював у резолюційній комісії духовного об’єднання Українських Церков.
П. — Чи під час відбуття ВФУ була також передбачена мистецько-розвагова частина?
В. — Так, була мистецька частина. Під час першого вечора, 22 серпня, відбувся величавий клясичний концерт. Треба відмітити, що під тим оглядом ми є неперевершені. Другий вечір був присвячений фолкльорним концертовим виступам. У другому концерті, 23 серпня, було віддзеркалене багатство народної творчости з різних місцевостей України. Це справді було приємно бачити і чути. Обидва вечори пройшли з великим успіхом. У них все було до найменших деталів продумане. І справді учасники мали чим любуватись. Цікаво, що й цим разом гостей розмістили на найвищих бальконах, мабуть, ближче неба тоді, коли на залі пустували вільні місця. Господарі повинні це взяти до уваги у плянуванні подібних імпрез.
П. — Чи могли б Ви щось сказати, що було найголовніше вирішено під час нарад ВФУ?
В. — Як вже було згадано, що відбулись круглі столи, на яких обговорювались різні теми і вони в заключені винесли резолюційні пропозиції, які повинні були бути зачитані під кінець нарад ВФУ на генеральній сесії. Така точка у програмі нарад була і ніби читались резолюції, але це була доповідь, яку виголосив Михайло Горинь, яка не включала тих резолюцій, що обговорювались і приймались на сесіях круглих столів. Треба припускати, що ніби резолюційну доповідь було підготовлено перед форумом і тому в ній не могли бути віддзеркалені думки і пропозиції круглих столів.
П. — Чи могли б назвати, кого обрано і хто увійшов до Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР)?
В. — На це питання дуже легко відповісти, бо властиво головою УВКР залишився той же сам голова Іван Драч, а коли ж ідеться про його іконостас, залишився майже беззмінно. На жаль, від тих людей, які увійшли до УКВР небагато можна сподіватись. Велика шкода, що до управи УВКР не увійшли особи дещо молодшого віку. На жаль, молодші люди незацікавлені громадською працею, яку треба виконувати безкорисно, посвячувати свій час і гроші. (Треба мати на увазі, що В. Колодчин, правдоподібно мас на увазі західну діяспору. А може поставмо реторичне питання, а чи цих молодших осіб запрошують, не тільки тут у діяспорі, але й в Україні? З того списка, що нам є доступний, то бачимо, що й в Україні не прийшли молодші люди. Залишились ті самі імена, які, на жаль, за п’ять років праці не багато внесли нового. — М. Г.)
П. — Чи бажали б ще щось до повищого сказати?
В. — Звичайно можна було ще багато чого сказати, але це забрало б нам багато часу. Все ж таки варто підкреслити, що на форумі була порушена справа української мови. Як висловлювались, то це питання представляється дуже серйозно. На жаль, і далі домінуючою є російська мова, навіть на державному радіо і телебаченні УТ-1.
Мало цього, в армії панує виключно російська мова. Чи це повністю відповідає правді, трудно сказати. На жаль, під оглядом мови ситуація є застрашаюча. У східніх областях України майже всі газети, журнали, шкільні підручники є на російській мові.
П. — Скажіть, хто був головою президії, себто хто провадив нарадами форуму?
В. — Нарадами форуму провадили: голова УВКР Іван Драч і голова СКУ Дмитро Ціпівник.
Щиро дякую Вам за інформації, це напевно буде цікаво прочитати нашим читачам.
Розмову вів Микола Галів
П.С. Заслухавши інформацій Василя Колодчина висувається питання, чи у цій ситуації потрібний є Світовий Конгрес Українців? Варто над тим подумати.
