До двадцятьріччя Священного Вселенського Собору Ватиканського ІІ

Восени цього року минуло повних 20 років від дня відкриття Священного Вселенського Собору Ватиканського ІІ що став зворотньою точкою у рості й розвитку Вселенської Христової Церкви. Навіть з перспективи 20-ти років ще важко дати повну оцінку цього Собору. Для одних він був надзвичайно важливим, непроминального значення, а для деяких був утопією, що привів Церкву до кризових ситуацій. Звичайно, немає нічого такого, щоб було на сто відсотків добре й позитивне, як і навпаки, щоб було повністю негативне. Йдеться тільки про відношення, якщо відношення позитивів переважає, і то в подавляючій більшості, то це є цілком вистачаючим, щоб такий чи інший почин зарахувати до вдалих. До речі, ідея скликання Священного Вселенського Собору Ватиканського II належала Папі Іванові XXIII, і він був його першим архітектом. Знаємо, що він мав виразну й чітку візію щодо Вселенського Собору, але йому не вдалося її повністю перевести в життя. Папа Іван XXIII цю велику ідею започаткував, але за нього докінчували ті, що не могли спромогтись схопити його візії, його великих і, мабуть, неповоротних ідей.

Гляньмо на недавнє минуле, що його багато ще з нас пам’ятає. Пригадаймо, що перед Папою Іваном XXIII на Престолі св. ап. Петра в Римі сидів непересічної індивідуальности Папа Пій XII. Його смерть сколихнула світовою опінією, бо відійшла виняткова людина. Перед Римо-Католицькою Церквою стояло питання, кого на це місце вибрати, щоб хоч трохи дорівнював попередникові. Папа Пій XII був такою індивідуальністю, що відповідальні за вибір нового Папи не мали в той час особи, яка могла б його заступити. Вибір на папу кард. Ронкалі, який прийняв ім’я Іван XXIII, пояснювався тим, що його вибрано, до речі, в старшому віці, на переходовий час, щоб призабути велич попередника. Отже, ніхто не передбачав чогось особливого від новообраного Папи Івана XXIII. Так думали не тільки поза ватиканськими мурами, але і його найближчі співробітники. Папа Іван XXIII був добродушною і доброзичливою шляхетною людиною, але його заавансований вік переконував усіх у тому, що він не матиме нагоди щось більше помітного, не говорячи вже непроминального, зробити. Так думали всі, але Папа Іван XXIII мав трохи більшу і виразнішу візію, яка випливала з його доброго знання ситуації Христової Церкви в цілому, з чого собі мало хто здавав справу.

Коли на такій канві Папа Іван XXIII вирішив скликати Вселенський Собор Ватиканський II, то це була шокуюча «бомба», дослівно для всіх. Спершу не знали, що з тим робити, як це сприйняти, як до цього поставитись, що це означає, і що це має принести для Католицької Церкви. Папа Іван XXIII мав для себе дуже виразну візію, він бачив Римську Церкву, яка задихається, знав її недоліки й недомагання й бачив, що вона потребує обнови, що треба деякі закони для спасіння душ змінити. Звичайно, тут не обійшлось без різних «але», які в процесі активної і рішучої підготовки відпали. Поволі з ідеєю Папи Івана XXIII про відбуття Вселенського Собору помирились.

Папа Іван XXIII старався і докладав всіх зусиль, щоб у Вселенському Соборі взяв участь увесь християнський світ. Тут ішлось про Протестантську, Православну, Англіканську й інші Церкви, хочу ролі спостерігачів. Чи хтось перед тим міг собі уявити спільну зустріч римо-католиків з православними, які довгі століття прожили у ворожнечі й, здавалось, що у ворожнечі пройдуть ще довгі роки, і не видно було цьому кінця. Але сьогодні знаємо і здається нам таким нормальним і нічим надзвичайним, що зняли клятву Римо-Католицька і Православна Церкви і почали нову сторінку історії Церкви — почали діялог. Ось ця добродушність, любов і шляхетність Папи Івана XXIII були тим, що перекреслювали ворожість та ненависть довговікового нашарування.

Апостольській Столиці, себто Папі Іванові, йшлось, щоб на Соборі хоч в якійсь мірі була заступлена Православна Церква. В цій справі були розіслані запрошення-листи до православних достойників-патріярхів. Між православними на цю тему провадились довгі дискусії. На конференції, що в той час відбулась на Родосі, московська Православна Церква вирішила не брати участи у Вселенському Соборі у Римі, хоч грецька Православна Церква була схильна до участи, але, щоб не робити вилому в одностайній постанові, приєдналась до рішення.

В той самий час Російській Православній Церкві в Загорську, біля Москви, зовсім не зашкодило іншими шляхами зголосити своїх представників, в особах Борового і Котлярова, як спостерігачів на Вселенський Собор Ватиканський II. При цьому слід завважити, що Ватикан дав запевнення офіційним кремлівським чинникам, що на форумі не буде атаки проти Радянського Союзу. Участь у Соборі офіційних представників Заґорська було великою несподіванкою для всіх інших некатолицьких Церков, а зокрема Грецької Православної Церкви Патріярха Атенаґораса.

Ватикан був задоволений участю представників московської Православної Церкви і з свого боку дотримав запевнення — не було жодної пропаганди чи атаки проти Радянського Союзу. Випадок, що мав місце на форумі Вселенського Собору у Римі з сторони українських владик, які оголосили спільну заяву в обороні нашої переслідуваної Церкви в Україні, засуджуючи кремлівських вождів і патріярха Алексєя за т.зв. «возз’єднання» нашої Церкви з Російською Православною Церквою в 1946 році, було затушковано і знято з офіційного форуму.

Звичайно, це були марґінесові, хоч важливі питання, але в основному йшлось про те, щоб зрушити з мертвої точки весь християнський світ.

Слід підкреслити, що візія Папи Івана XXIII сповнилась, і Вселенський Собор Ватиканський II став дійсністю. В нарадах взяло участь понад 2500 соборових отців, які обговорювали низку пекучих питань, приймали постанови й вирішували різні проблеми. І так поволі, поволі відкривались закриті вікна Ватикану, і впускалось свіже повітря — обновлялось життя Христової Церкви, освіжувалось ватиканське застояне плесо, відкидалось відриті і заскорузлі закони, які були тільки перепоною до «аджорнаменто»— усучаснення Христової Церкви. Прийшов зворот від централістичного вирішення складних церковних питань до колеґіяльного. До голосу й рішень собору прислухався увесь світ. На соборі був також заступлений юдаїзм, який також домагався визначення історичної правди і домігся того, що знято загальне обвинувачення євреїв за христовбивство.

Собор офіційно ствердив, що Римо-Католицька Церква по мачушиному і кривдяче трактувала Католицькі Церкви східнього обряду. Мало того, були випадки, коли вона намагалась насильно латинізувати Східні Церкви. Та ж наша Українська Католицька Церква є наявним прикладом. Східні Церкви не були трактовані на такому самому рівні, як Римо-Католицькі. Це сильно вражало. Собор ці випадки засудив і виніс виразні постанови. Такі й подібні ствердження на форумі собору мали незвичайно важливе значення. На жаль, Папі Іванові XXIII не вдалося довершити до кінця своєї візії Вселенського Собору Ватиканського II, бо він помер в половині 1963 р. Йому вдалося відкрити і провести першу сесію собору та вказати шлях-дорогу, по якій повинна дальше прямувати Христова Церква.

Папа Іван XXIII ще привітав нашого довголітнього каторжника Митрополита Києво-Галицького, Блаженнішого Йосифа Сліпого, такими словами: «Брате, ти є окрасою не тільки Української Католицької Церкви, але всього християнства». Як пише у своїй праці італійський автор Джіакорі Чічолі. що зустріч Папи Івана XXIII з Митрополитом Йосифом Сліпим була дуже зворушлива й драматична. Ось в наступному, 1983 році, в місяці лютому, відзначатимемо 20-річчя появи Блаженнішого Отця Йосифа на волі у центрі вселенського християнства у Римі.

На форумі Собору порушено і вирішено дуже багато питань не тільки Латинської, але і Східніх Церков, а в тому і нашої УКЦеркви. Варто на цьому місці дещо пригадати і навести з постанов собору, які не тільки були прийняті соборовими отцями, але й святочно підписані Папою Павлом VІ, наслідником Папи Івана XXIII. Нижче подаю уривки з Декрету про Східні Католицькі Церкви, які були прийняті Собором і святочно підписані папою.

ДЕКРЕТ ПРО СХІДНІ КАТОЛИЦЬКІ ЦЕРКВИ

Вступ

1. Католицька Церква високо цінує установи, літургійні обряди, церковні традиції і правопорядок християнського життя Східніх Церков; в них бо — славетних пошанигідною давниною — унаочнюється те передання, що походить від апостолів за посередництвом Отців та становить частку божественно об’явленої і неподільної спадщини усієї Церкви. Тому то, піклуючись Східніми Церквами, які являються живими свідками цієї традиції, цей Священний Вселенський Собор для того, щоб вони розквітали з новою апостольською силою і виконали доручену їм місію, вирішив видати деякі статті понад ті, що відносяться до всієї Церкви, залишаючи всі інші справи до вирішення Східнім Синодам і Апостольському Престолові.

Ось, що говориться у розділі

ПРО ЗБЕРІГАННЯ ДУХОВНОЇ СПАДЩИНИ СХІДНІХ ЦЕРКОВ:

5. Історія, традиція та багатющі церковні установи прекрасно засвідчують, як дуже Східні Церкви заслужилися для Вселенської Церкви. Тому Священний Собор не тільки належно оцінює та справедливо похвалює цю церковну й духовну спадщину, але й також твердо уважає її за спадщину всієї Вселенської Церкви. З цієї причини цей Собор торжественно проголошує, що так Східні Церкви, як і Західні мають право і обов’язок рядитися своїм окремим правопорядком, кожна у відповідності до своїх власних встановлених уставів, тому, що всі вони є шанигідними з уваги на величну давність,(всі вони) є співзвучні з характером їхніх вірних і більш відповідні для запевнення добра душ.

6. Нехай знають всі вірні Східніх обрядів і нехай будуть упевнені, що вони завжди можуть, а й мають обов’язок зберігати свої правні літургічні обряди і свій власний правопорядок, і що нічого в них відмінити не можна, хіба що цього вимагав би органічний поступ. Все це, отже, мають зберігати таки самі члени Східніх Обрядів…

У розділі ПРО СХІДНІХ ПАТРІЯРХІВ між іншим сказано:

7. Патріярхат, як інституція, існує у Церкві від найдавніших часів і визнана вже першими Вселенськими Соборами.

Назва «східній патріярх» означає єпископ, якому належить правосуддя над усіми єпископами, не виключаючи митрополитів, над клиром і вірними його території, або обряду, згідно з приписами права та за збереження примату Римського Архиєрея.

Денебудь поза межами патріярхальної території наставляється ієрарха якогось обряду, то він зараховується до ієрархіїпатріярхату того самого обряду, у згідності з канонічним правом.

10. Те, що сказане про патріярхів, є в силі, згідно з канонічним правом, і щодо архиєпископів всієї помісної Церкви або обряду.

Очевидно з умислом навів уривки з Декретів, які були ухвалені соборовими отцями, щоб відсвіжити нашу пам’ять з-перед двадцяти років і при цій нагоді порівняти з тими «досягненнями», які нам уділив Папа Іван Павло II. Доводиться ствердити, що, на жаль, не запримічається того цінування і пошани традицій і правопорядку Східніх Церков, які наголошено в Декреті Собору. В Декретах виразно сказано про права і форми Східніх Церков: чи вони є застосовані до нашої Церкви? Нам з ласки дається апробату сходитись на синоди і то тільки за дозволом папи. В Декретах Собору ми чогось подібного не бачимо. І що ж варті ті синоди, коли ухвали й рішення синоду є під ключем папи, і без його дозволу не можуть бути опубліковані?! Говориться в Декретах про рівність прав Латинської і Східніх Церков. Чи ця рівність існує? Та ж латинські Єпископські Конференції мають більші права, як їх мають наші синоди. Хто про це скаже слово? Кодифікаційна Комісія Східнього Права не буде брати до уваги Декретів Собору, хіба ті, що будуть їм підходити…

Що ж залишилось з перспективи 20 років з доброго, непроминального почину Папи Івана XXIII, який став новим напрямом у Христовій Церкві? Богу дякувати, що не привернено до дійсности клятви, але діялог поволі пригасає, про що довідуємось не з своїх, але чужих джерел. Дорогу, яку вказав Папа Іван XXIII, його наслідники не зрозуміли, і відкриті вікна Ватикану, якими просмикнулось трохи свіжого повітря, тепер знову щільно закрито. Вселенська Христова Церква знову чекає на добродушного і доброзичливого шляхетного папу, яким був Папа Іван XXIII, щоб він широко відкрив ватиканські вікна та знайшов справжнє зрозуміння до всіх християнських Церков і всіх християн.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>