Хвальна редакціє!
Ґратулюю головному редакторові «Патріярхату» Миколі Галіву як рівнож д-рові Зиновієві Ґілю за знамениті «аналізи» причин відмінного змістом «Соборного різдвяного послання» всієї ієрархії УКЦеркви з грудня 1983 p., що появилися у «Церковних вістях» у Англії, а у США в «Америці» та «Шляху» («Патріярхат», березень-квітень 1984).
У цьому випадку стараймося виключити з нашої уваги «Церковні вісті», які є органом «відомого» нам єп. Горняка.
Дивним є факт, що митроп. Стефан Сулик, як духовний покровитель «Америки та «Шляху», на кількакратні телефонічні заходи редактора М. Галіва не мав бажання з редактором сконтактуватися та дати відповідне вияснення. Іншими словами, зігнорував щирі заходи редактора, правдоподібно думаючи, що це є справою тільки владик УКЦеркви, а не мирян. Так воно не є, бо «Різдвяне послання» було звернене не тільки до священиків, монахів і монахинь. Воно було написано також для нас, мирян, бо на підставі рішень II Ватиканського Собору, миряни є частиною Церкви. Тому справа є ясною, що миряни у цій дуже загадковій «афері» з двома різними та протилежними правдами зацікавлені. Миряни хочуть знати в першій мірі про причину незрозумілого і неекуменічного виключення із оригінального «Послання» привіту-побажання нашим православним братам із закликом відсвяткування близького ювілею 1000-ліття нашого християнства «єдиним серцем і єдиними устами», що було додане у «Вістях з Риму».
Було б побажаним, щоб головна управа УПСО, краєва управа, а також відділи патріярхальних товариств у США вислали на руки митр. Сулика відповідно оформлені листи із проханням вияснення.
Остаюсь з правдивою пошаною
Любомир Калинич
* * *
Трентон, 8 квітня 1984 р.
Хвальна редакції!
Кажуть, що редактори найбільше знають про події у світі. Думаю, що під іменник «події у світі» можна підтягнути також справи римської Церкви, як і Помісної Української Католицької Церкви.
У «Свободі» за 17 березня 1984 року на першій сторінці була подана інформація про введення на престіл у Пармі Владики Роберта Москаля. В інформації сказано, що встановлено нову українську католицьку єпархію, а урядову формальність довершив митр. Степан Сулик з уповноваження апостольського делегата архиєпископа Піо Ляґі. Також написано, що тоді була погана погода (ах, той сніг, поганий сніг), але людей не бракувало. Було проголошено спеціяльну проклямацію. Владика Роберт Москаль одержав ключі міста Клівленду. Через погоду і поганий сніг не могли прибути дві чільні особи: Владика Василь Лостен і д-р Іван Флис. Були промови, в яких підкреслено великі здібності нового владики. Було багато емоційного зворушення. Були теж брати по крові — рутенські владики та брати по вірі — римо-католицькі владики. Безперечно, що не обійшлося без традиційного бенкету.
Співав хор «Дніпро» під дириґентурою талановитого Євгена Садовського. Отже, все відбулося за протоколом, з повною церковною «помпою». Однак, химерна сніговія намагалася перешкодити блискові й величі цих святкувань, та це їй не вдалось! Напевно усі були надзвичайно задоволені, і коли погода заспокоїлася, усі, піднесені на дусі, роз’їхалися додому.
У «Вістях з Риму» з січня 1984 року на третій сторінці читаємо: «Питання створення нової єпархії у Пармі не було предметом нарад Священних Синодів Єпископів Української Католицької Церкви в 1980 і 1983 році». І тут саме питання до Вас, Пане Редакторе: чого ті всі присутні українці радісно, з евфоричним настроєм і зі сльозами в очах раділи і бенкетували в Пармі, коли творення нової єпархії у Пармі відбулося дуже засекречено, поза нарадами Синоду Помісної УКЦеркви, як і також у повній конспірації перед Головою Помісної УКЦеркви, Блаженнішим Патріярхом Йосифом Сліпим?
Мене дуже цікавить, як це все сталося, і які були до того причини, що спонукали Апостольську Столицю зігнорувати те, що сам Папа Іван Павло II свого часу затвердив і що було проголошене у пресі? Ми знаємо, що Ватикан дотримується того порядку, який сам установляє. Чому саме тут Ватикан поступив зовсім інакше? Чи подібним порядком творяться сьогодні інші нові єпархії у Польській Римокатолицькій Церкві, чи папа-поляк стежить за тим, щоб таких аномалій у ній не було?
Цікавить мене не менше відношення нашого єпископату в США до цих засекречених позакулісових дій! На скільки єпископи і саме котрі тут співпрацювали, і чи припадком саме вони не були ініціяторами цієї «підпільної» роботи! Твердити сьогодні, що митрополит Сулик, єпископи: Василій Лостен, Іннокентій Лотоцький і Роберт М. Москаль нічого не знали чи тільки припадково довідалися про це 48 годин перед офіційним проголошенням, є нетактовно, нечесно, а то навіть досить наївно. Знаємо, що Ватикан такі рішення не робить нашвидку чи на коліні, а для цього вимагає багато приготувань, часу, консультацій і т.д. Чи потайки творення єпархії в повному нехтуванні членів синоду і її Голови має віддзеркалювати «дійсну самостійність» Синоду і його працю? Якщо це правда, що ті самі владики з США, що є членами Синоду, вирішують справи нашої Церкви, голосують, а опісля потайки Співпрацюють з Римською Курією у ломанні порядку, прерогатив і постанов Синоду — то ціла справа набирає дуже сумного вигляду. Це ясно вказує на подвійну ролю деяких українських католицьких владик і діє на шкоду нашій Церкві.
Якщо є між нами в США владики, що їм не до вподоби синодальна система, повинні мати цивільну відвагу до цього явно признатися. Не баламутити і не зневажати тих, що є лояльні словом і ділом патріярхальному устроєві у нашій Церкві. Публічно говорити одне, а потайки за параваном людського ока робити зовсім щось іншого чи те, що не личить українському католицькому владиці, але навіть світській людині, яка не несе на своїх плечах моральної відповідальности.
Я також цікавий знати, як до цих справ поставилася управа Українського Патріярхального Світового Об’єднання, як і управа краєвого Українського Патріярхального Товариства в США? Якщо ми всі в унісон будемо це поступовання наших владик у США промовчувати, то можна надіятися, що така «синодальна співпраця» буде продовжуватися не тільки в США, але також в інших країнах нашого поселення.
Прошу відповісти на вищепоставлені питання, бо вони сьогодні турбують багато наших мирян не тільки у Трентоні.
За це Вам буду невимовно вдячний,
Вітаю Вас,
Зиновій Ґіль
