У інтерв’ю п. Андрія Кравчука з митр. М. Любачівським, що було передруковане у «Патріярхаті» липень-серпень 80-го p., митрополит висловив свої погляди у слідуючий спосіб: «Одного разу я говорив проповідь на тему слів, «хто відречеться батька, матері, від усього, навіть себе самого, може стати моїм учнем». Отже я це розвинув. Я кажу, «навіть України треба відректися коли того вимагає справа Божа». За це мене післали до єпископа. Каже єпископ, «прошу виправдатися». Я відповідаю, прошу ексцеленції якщоб то були мої слова, я був би великим чоловіком. Це слова Христа».
Тут палке питання до митрополита: для якої ціли та навіщо «розвивати» Божі слова до такої міри щоб говорити аж про відречення від своєї батьківщини. У історії думаю усіх віровизнань та церков включно з католицькою ніхто ніколи такої абсурдної фрази не висловив і ще покликувавсь що це слова Бога-Христа! Коли Христос говорив про відречення від батька та матері, це не відноситься дослівного «відречення» а тільки залишення батьків пастирями які посвятили своє життя Богові. Відречення перечить 4-та Заповідь Божа: «Шануй батька свойого й матір свою, щоб Тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі».
Слуга Божий, великий Митрополит Андрей Шептицький висловивсь: «Як зрада Батьківщини, так зрада св. Церкви, нашої Матері, що від дитинства до гробу веде нас і в кожній потребі подає нам помічну руку, Є МЕРЗЕННИМ ЗЛОЧИНОМ (підкр. Л. К.) — (о.
І. Гриньох: «Слуга Божий Андрей, Благовісник Єдности, Мюнхен, 1961, стор. 88). о. Маркіян Шашкевич, пробудитель національної свідомості Галицької України у другій частині своїх Псальмів пише: «Вирвеш ми очі і душу ми вирвеш, а не возьмеш милости і віри не возьмеш, а не вирвеш любови і віри не вирвеш, бо руське ми серце тай віра руська». Яка колосальна різниця між висловами цих великих інтелектуалістів-світил нашої історії які також були теологами а нерідними-безсердешними поглядами митр. Любачівського! Перші так чудово поєднують віру у Бога з любов’ю до своєї батьківщини. Вони получуючи ці два поняття були свідомі, що таким шляхом найкраще та найсердечніше, прославлятимуть справу Божу майбутні покоління нашого народу. Проаналізовуючи їхні думки віра стає набагато ріднішою-сильнішою від з «обоятнілих асиміляційно-інтернаціональних поглядів митр. Любачівського який «для справи Божої» радо готов відректися України, мимо цього, що справедливий Господь Бог ніколи від нікого такого відречення не вимагав. Можливо, що тепер цього вимагають або вимагатимуть політики «остполітік» на підставі їхніх детантських переговорів з атеїстичною Москвою. Вони ж у останній Буллі за підписом Августина Кардинала Кассаролі припоручили ново-назначеному коадьюторові Верховного Архиєпископа «повідомляти Священу Конгрегацію про виконування Твого Уряду Коадьютора». Розуміється, це припоручення митрополит «покірно» прийняв… Тут знов питання, чому сам Верховний Архиєпископ не мав би повідомляти Конгрегацію про сповнювання уряду нашої Церкви а підвладний Йому коадьютор має це виконувати «без огляду на будь-які противності»… Чи це не нагадує нам політично-тоталітарні засоби зненавиджених вільним людством державних устроїв? Чи це можна назвати «справою Божою»?
Дальше у згаданому інтерв’ю, митр. Люб. «відкрив», що діти нашої еміграції із 50-тих років не розуміють української мови, отже до них треба говорити чи писати проповіді по англійськи і тому він написав три збірки проповідей виключно у англійській мові. Що діти батьків із другої еміграції часто між собою говорять по-англійськи є правдою, але українську мову за дуже малими вийнятками знаменито розуміють і нею володіють. Говорення проповідей до них англійською мовою це мов «застрики» для прискорення асиміляції, заохота до втрати пошани до рідної мови. Навіть якщо у клясі наших парафіяльних шкіл є кілька дітей які слабше розуміють українську мову, то авторитет священика та приклад, що він не цурається своєї рідної мови додадуть охоти цим дітям вивчити рідну мову яка у життю їм напевно пригодиться.
Батьків котрі обстоюють збереження рідної мови та домагаються щоб священики проповідували їхнім дітям в українській мові, митр. Любачівський прозиває у так дуже непристойно-саркастичному тоні «гіпернаціоналістами» а домагання тих-же чесних мирян називає «ідеями які не мають примінення та політикою», що «то є смішне» і що вони «роблять революцію»… При цьому митрополит не хоче добачувати справжньої політики Східної Конгрегації у переговорах з Москвою а в парі з цією політикою заперечування постанов і прав Другого Ватиканського Собору для тієї Церкви до якої належить сам митр. Любачівський. Чи це можна назвати «справою Божою»? Христова Віра навчає рівної справедливости для усіх.
В кінці також треба звернути увагу відносно вислову митр. Любачівського у згаданому інтерв’ю, що будеться робити старання щоб заборонено нашим людям переходити з укр. кат. обряду на римокатолицький. Тут обов’язково треба ствердити, що усі «поучення» та усі дотеперішні виступи митр. Любачівського є повнозвучними з інтернаціональними поняттями поучень Римокатолицьких Церков у цій країні і якщо він такою дорогою провадитиме нашу церкву, у дійсності не буде ніякої різниці до котрої Церкви ми будемо належати. Щоб цьому хоч тимчасово запобігти, Господи-Боже збережи кріпке здоров’я та життя нашого Патріярха Йосифа на як найдовший час!
