Свіжий номер

1(501)2024

Час ставати сильнішими

Стати автором

До інтерв’ю Протоархимандрита отця доктора Атанасія Великого

Напевно з великим зацікавленням прочитали усі, кого непокоїть доля нашої Церкви, інтерв’ю Високопреподобного Отця Протоархимандрита Атанасія Великого ЧСВВ з редактором «Українського Життя», вміщене в числі 3/566/.

З цього інтерв’ю ми мали шану довідатись, що ані заслужений чин отців Василіян, ані його Капітула, ані тим більше його настоятель не були й не є проти помісности нашої Церкви, ані проти піднесення Її Верховного Пастиря до гідности патріярха. Таку заяву Отця Протоархимандрита можна лише з радістю прочитати й бажати собі, щоб вона стала відомою відповідальним чинникам у Римі, як і всім нашим Владикам, що з ними, візитуючи манастирі свого чина о. Протоархимандрит мусів зустрічатися. Це також тому, що Чин СВВ є найбільшим монашим чином нашої Церкви, і з його голосом не можуть не рахуватись поодинокі владики, ані керуючі чинники у Ватикані.

Але так у зв’язку із змістом інтерв’ю як і з побутом о. Протоархимандрита в багатьох більших осередках української еміґрації насувається все-таки декілька невияснених питань, що їх вважаємо за відповідне тут згадати, чи порушити.

1. Отець др. Атанасій Великий вважав конечним пояснити на сторінках незалежної газети позитивне становище Василіян до справи патріярхату. Для кого і для чого було це потрібне? Уважній людині цього не потрібно, бо вона обізнана із статтями відомих авторів Василіян, отців Купранця, Ковалика, Соловія, Войнара, вона знає про акцію о. др. Великого на II Ватиканському Соборі, і вона, ця уважна людина, знає також, що ніде не було публіковане жадним відповідальним автором, що Василіяни були проти патріярхату. Чому ж тоді вияснюється те, що є ясне? І навіть це вияснення ледви чи можна рахувати вистарчальним у доволі скомплікованій внутрішними й зовнішними аспектами ситуації, про що згадує сам о. др. Атанасій Великий.

Патріярхат – це не є якась формула, що автоматично розв’яже усі нас церковні проблеми. А це передовсім моральна й канонічна влада – юрисдикція, яку, згідно з законом, має й Верховний Архиєпископ. Як ця юрисдикція виглядає сьогодні у єпархіях Владик Василіян – отець Доктор не говорив, і не пояснив навіть його власного відношення до цієї юрисдикції.

Труднощі у патріярхаті він відніс до чотирьох існуючих східних патріярхів, але мовчанкою обминув других противників нашої церковної єдности, більш принципових і більш загрозливих як чотири східні патріярхи, тому мабуть, що Східна Конґреґація веде з ними діялог. Невже ж ці чотири східні патріярхи супротивляються юрисдикції Верховного Архиєпископа у Бразилії, Франції, Брітанії і у філядельфійській єпархії? Невже ж українські Владики, Василіяни, аж так рахуються у своїх рішеннях із чинниками, від яких вони зовсім не залежні? Отже заява о. др. Атанасія Великого є за коротка для вияснення усіх тих складних питань, і тому варто б йому влаштувати для них ще одне інтерв’ю.

2. У пресових повідомленнях, що інформували про перебування о. Протоархимандрита у більших українських осередках у цій країні і в Канаді, запримітили ми досить послідовне вживання нового, на нашу думку, титулу по відношенні до його особи, а саме «Верховний Настоятель оо. Василіян». Що протоархимандрит кожного монашого чину є головним, чи як хочете – верховним його /чину/ настоятелем, це самозрозуміле й ніхто цього не може квестіонувати. Наголошування якоїсь ще додаткової «верховности» в тому випадку являється щонайменше якоюсь непотрібною тавтологією. Але виглядає, що комусь на тому спеціяльно залежить. Скажемо прямо – таке формулювання титулів викликає в людей враження, що бажається вказати на те, що в нашій Церкві існує більше як одна «верховність»!, більше як одна «верховна влада». Якщо це робиться саме із цією ціллю, то мусимо сказати,що це явище шкідливе й воно повинно чимскоріше зникнути зі шпальт українських газет.

3. Із кореспонденції вміщеній у «Свободі» від дня 14 січня ц.р. довідуємось, що Протоархимандрит А. Великий під час врочистих відправ у церкві св. Юрія в Ню Йорку дня 12 січня ц.р. передав вірним цієї парохії особливі благословення від Святішого Отця Павла VI і від Верховного Архиєпископа, їх Блаженства Кир Йосифа. Це досить дивна інновація; в нашій Церкві. Насувається питання: – від коли настоятель одного монашого чина сповняє функції, що їх дотепер по відношенні до вірних згідно із традиціями і по праву сповняли владики? Що о. Протоархимандрит може такі благословенням передавати з нагоди візитації манастирів монахам свого чину, то це зрозуміле, але – яким порядком для загалу вірних? Вважаємо, що тут йдеться або про якесь непорозуміння, або про присвоєння певних прав і привілеїв оо. Василіянами. Така маніфестація впроваджує в блуд вірних, і породжує непотрібні підозріння. Це тим більше, що постає враженням, наче б то в нашій Церкві була якась подвійна й паралельна юрисдикція, над її вірними – з одної сторони кожний владика у своїй єпархії, а з другої, «верховний настоятель» ЧСВВ у всіх єпархіях.

В Церкві існує виразна ієрархічна структура і її ніхто не повинен порушувати.Їїї порушування вносить лише замішання; і роз’єднання.

Поділитися: