До Конґресу Українців Католиків Канади

«Хто не знає свого минулого,
Той не вартий свого майбутнього.
Хто не шанує видатних людей
Свого нараду, Той сам не годен пошани».

Максим Рильський

Зацитовані слова з поетичної творчості Максима Рильського найбільш змістово дають оцінку того, що сталося на Конґресі Українців Католиків Канади, що розпочався 30 червня 1977 p., у Вінніпезі (це резиденція митрополита Максима Германюка). Ми повинні пригадати собі одну незаперечну істину, що у наш час живе світоч не тільки Української Католицької, але й Вселенської Христової Церкви Патріярх Йосиф і Кардинал Сліпий, який у найбільш критичний час поставив ім’я Христового ієрарха на високий щабель. Його багатотрудиве життя і відданість Христовій Церкві рівне, а може подекуди і більше за перших християн. Немає прикметників, якими можна б було зґльорифікувати особу нашого Патріярха Йосифа. Немає слів, найбільш суперлятивних прикметників якими можна було б схопити його неперевершену посвяту і велетенський вклад у наше релігійно-церковне, наукове й українсько національне життя. Правда, ми ще зараз не спроможні цього всього належно оцінити, для цього треба троха більшої перспективи. Це зроблять ті, що прийдуть після нас.

Патріярх Йосиф напевно не очікував ні на запрошення, чи повідомлення, ані на привітання від Конґресу Українців Католиків Канади і його організаторів, бо в нього багато праці за якими важко все догледіти. Але справді немає жадного оправдання на те, що того рода Конгрес не надіслав свойому найвищому Ієрархові — Патріярхові Йосифові запрошення або хоч повідомлення, Хто ж за це повинен соромитись?

Пригадайте, що до появи на волі нашого Патріярха Йосифа не писала про нашу Церкву чужинецька преса. Патріях Йосиф зрушив світову опінію. Про нашу Церкву заговорила світова преса, радіо і телебачення. Його принимали державні мужі. Нам всім разом на протязі нашого побуту на різних місцях поселення не вдалося цього осягнути. Це багатомовний факт.

Чи не парадоксально воно звучить, що майже вся українська громада прийняла, як факт доконаний, що існує патріярхат Помісної УКЦеркви, а Блаженніший Отець Йосиф є нашим Патріярхом, що до речі підкреслювала на Конґресі Ліґа Українських Католицьких Жінок і домагались щоби так оформити привітання. Нажаль, «дехто» цю справу перерішив. Як нам відомо, що Владика Ізидор був іншої думки, але організація «закуліс» перемогла.

Слід деякі питання поставити у правильній площині. Дехто може пояснювати, що там була виявлена воля делегатів. Пригляньмось і розшифруймо цю справу. В першу чергу треба сказати що так Брацтво Українців Католиків (БУК), Ліґа Українських Католицьких Жінок (ЛУКЖ) і УКЮ є заслуженими організаціями, але поруч того всі вони є контрольовані єпископами. Це останнє має своє значення і воно виразно позначилось у підготовці і переведені самого конґресу. Якщо взяти до уваги, що Ліґа жінок мала на з’їзді 182 делегати, БУК 64 і УКЮ 40 то самі жінки могли всі справи перерішити. До речі на Конґресі жінки обстоювали, щоби привітання до Блаженнішого Отця Йосифа вислати звертаючись з принятим титулом Патріярха, бо ж так вся українська громада прийняла і так звертається. Але чомусь вони не могли цієї справи перерішити, бо сильні були «закуліси», а за «кулісами» сиділи люди з єп. мітрами, серед яких провадив, як довудіємось з достовірних джерел митрополит М. Германюк. Цим ми хочемо ні більше, ні менше сказати, що це не був вияв волі делегатів, але воля владик, правда не всіх. Поруч того поставмо перед собою питання, а чи справді, це була воля владик, чи це не зроблено під диктат славнозвісної від «Остполітік» конґреґації? Якщо взяти до уваги промовчання, навіть не згадано, привітання від Крайової Ради Українських Організацій за Патріярхат то ми побачимо що це не були недогляди, але плян. Тут вже не приходиться угадувати хто його укладав і хто за ним стояв.

Свого часу Патріярх Йосиф сказав був такі слова: «На превеликий жаль нам бракує єдности між владиками, духовенством і мирянами і через це терпимо ми. Хто виступає проти мене, свого Патріярха, хай знає, що виступає проти своєї Церкви і народу! Бо Патріярхат, це не справа одної особи, але всього народу!» Чи застановлялися над цим делегати Конґресу, чи брали вони до уваги це що патріярхат також не кінчається на житті однієї особи. Ми минемось, а патріярхат нашої Церкви буде живий і дійсний. Нажаль, в цій площині робив деякі натяки у свойому виступі Михайло Теслюк за що його нагороджено довгими оплесками, але організатори, висунені ним питання, сховали під сукно. Конґрес Українців Католиків Канади показав, що ситуація не є здорова, що в нас немає справжніх українських владик, більше римських адміністраторів. Остання ватиканська заборона, яку одержали всі наші єпископи заперечує не тільки нашу Помісну УКЦеркву, але заперечує їх особисте «я». З цього факту миряни в Канаді БУК, ЛУКЖ і УКЮ і всі інші повинні зробити правильні висновки, якщо бажають, щоб наша Помісна УКЦерква росла й розвивалась і була не тільки по назві, але і змісті українська та патріярша.

Запам’ятаймо такі слова Патріярха Йосифа: «Ви мене називаєте патріярхом. Але, якби ви знали, скільки терпінь я через це переношу… Я не паду в зневіру перед труднощами, бо справа патріярхату є великою, а всі великі справи легко не приходять». Шануймо Патріярха Йосифа і підім його шляхом.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>