До п’ятдесятиріччя з дні смерти Слуги Божого Андрея

Бажалось би з такої круглої дати, півстоліття з дня смерти князя Української Церкви Митрополита Києво-Галицького, Слуги Божого Андрея Шептицького, сказати щось особливого, щось оригінального, щось такого, що віддзеркалювало б його величну природню простоту, а водночас його багатогранне і глибоке змістом християнсько-творче життя, що народжувалось на основі основ Христової Церкви, якою є Божа Заповідь — Любов. Бажалось би, Дорогі Читачі, щоб ми разом відкривали цю унікальну і неповторну велич, якою був у Божому Винограднику його неперевершено відданий працівник Слуга Божий Андрей. Бажалось би, щоб ми разом відкривали самі для себе ось ці визначальні шляхи Христової Церкви, якими так непохитно, прямолінійно та успішно йшов від юних років до кінця туземної мандрівки, до переходу у Божу безповоротню Вічність український Мойсей, князь Української Христової Церкви на Святоюрській Горі, у княжому городі Львові, Слуга Божий Андрей.

Здається, що немає слів, ні фарб, якими можна б було всеціло і змістово накреслити і намалювати у всій повноті райдужну картину, яка б віддзеркалювала б всю ширину й глибину багатогранного і багатющо-плідного, творчого життя Слуги Божого Андрея. Чим більше вглиблююсь, вчитуюсь і вдумуюсь у життєвий шлях Слуги Божого Андрея, тим більше відкриваю перед собою, як мало знаю про цю унікальну в нашій історії Церкви і народу людину, що на протязі майже півстоліття керувала нашою Українською Христовою Церквою, підносила її з ніг і ставила на високий рівень і безперебійно, і не тільки теоретично, але й практично змагала ось до цього євангельського, Божого «щоб усі були одно», до єдности.

Правда є твердження, що з певної віддалі часу, себто з відповідної перспективи, можна дати кращу, повнішу, більш об’єктивну і всесторонню оцінку, бо вона, з віддалі, перед нашими очима стає виразнішою. Чи можемо це сказати про Митрополита Слугу Божого Андрея? Так і ні! До сьогодні ми не спромоглись на солідну духовно-богословську і християнсько-наукову аналітичну монографію Слуги Божого Митрополита Андрея, якщо не згадувати аналітичної праці о. д-ра Івана Гриньоха «Слуга Божий Андрей — благовісник єдности», але яка торкає тільки один аспект важливого сектору праці. Все інше, що з’явилось про Митрополита Андрея, — це в основному біографічні, дуже часто не повні, нариси, розповіді, повторення вже давно сказаного чи поодинокі фрагменти без особливої аналізи й осмислення. На жаль, не багато більше спромоглись під тим оглядом постулятори беатифікаційного процесу Слуги Божого Андрея. До речі, так мені видається, що в цій ситуації не так важливими і визначальними є грубі томи, але що в цих томах є суттєвого для визнання Митрополита Андрея Блаженним і щоб на основі цього був зачислений до лику святих. Підкреслюючи, риторично, якщо б в наш час жила мати Слуги Божого Андрея, Софія Шептицька, з її особливим літературно-аналітичним глибоким талантом, який вона майстерно виявила у своїх спогадах — «Листи Романа Шептицького» до матері, у яких залишила неоціненний і незаперечний, доказово-джерельний матеріял, як Божа воля керувала її сином, пізнішим Митрополитом Андреєм Шептицьким, то напевно вона і в наш час відкрила б не одну таку картину Слуги Божого Андрея, яка б була вирішальною у беатифікаційному процесі її сина.

Вже саме покликання молодого, пристійного юнака Романа Шептицького до монашого життя є унікальним і можна назвати своєрідним чудом. Тільки на одну хвилину вдумаймось — молодий, пристійний, пильний і талановитий юнак Роман, перед яким були відкриті двері у широкий світ — розкішне життя і кар’єра, бо ж був винятково і непересічно здібний. Молодий юнак Роман відмовляється від всього і безмірно просить свого батька, щоб дозволив йому і поблагословив вступити до Чину Святого Василія Великого у Добромилі.

На іншому місці, в цьому числі журнала, друкуємо листа Романа до батька, який не може викликати найменшого сумніву про справжнє покликання Романа до монашого чину, що с незаперечним виявом Божого Провидіння. Ось слова Романа до батька:«… Завидую кожному, кому вільно іти там, де хоче і бачить, що буде корисний краєві і Богові. Відкидаю такі думки від себе, шукаю товариських розривок, яких тут маємо досить,— мимо цього моє життя квасніє». Цими словами Роман говорить батькові, що його життя поза мурами манастиря, поза працею у Божому Винограднику буде страчене.

Щирі молитви Романа вислухав Всевишній Господь, і батько поблагословив справді щире покликання свого сина Романа, який згідно з бажанням батька закінчив високі студії, завершивши їх докторатами, вступає до Чину Святого Василія Великого і повертає на лоно своїх предків, а за ним його молодший брат Казимир-Климентій, архимандрит монашого Чину Студитів, який загинув як Ісповідник Віри на Сибірі. Як бачимо, сильна воля і віра та безперервне бажання служити Господу Богу й народові Романа Шептицького перемогли, і батько переконався, що тут у його сина є справжнє і безсумнівне покликання, і був таки змушений поступитись та поблагословити на новий монашо-священичий шлях життя.

До речі, тут увиразнюється ще одна важлива істина, а саме, в той час, як також сьогодні трапляється, були поширені думки і навіть твердження, що релігія є тільки для малограмотних і бідних людей. Родина Шептицьких є запереченням цього. Коли ж тільки згадати про маму Софію Шептицьку, то ж вона була освіченою і дуже талановитою жінкою, а водночас глибоко віруючою. Вона в тій напруженій ситуації між сином Романом і своїм мужем була тим миротворчим каталізатором, вона вносила цю благородність, тепло і любов у родині.

Хоч як Роман бунтувався проти волі батька, але водночас він віддавав батькові належне, безмежний послух, пошану і любов і нічого без дозволу й благословення батька не зробив. Всі передумови батька послушно сповняв. Найщасливішою хвилиною у житті Романа, як він сам це підкреслює, була, коли батько дав згоду вступити у манастир ЧСВВ і поблагословив його на цей новий життєвий шлях.

Цікавий збіг обставин, коли бажання за Божим благословенням здійснюється. Боронь Боже, щоб часом хтось не подумав, що батько Романа був мало віруючий, і тому він так сильно старався відмовляти сина Романа від його вступу до манастиря. Це зовсім не так! Батько Романа був глибоко віруючий. Він бажав бути всеціло переконаний, що його син справді мас незаперечне покликання до монашого — священичого стану. Він же з певною ціллю заставив Романа закінчити студії, щоб здобув потрібне знання, що як пізніше виявилось, було йому необхідне, як керманичеві Української Христової Церкви. Тут бачимо, як виразно сповнилось бажання батька Романа, коли він у перші роки подружного життя сказав до своєї дружини Софії: «Якщо б мене Господь нагородив синами, то бажав би, щоб один з них став «руським» уніятським священиком-василіянином», додаючи при тому — «єпископом», щоб перевів реформи в Церкві. Бачимо, що бажання спольщеного боярина Шептицького стало дійсністю. Хоч Іван Шептицький був польським патріотом і римо-католиком, але на дні його душі жеврів якийсь вогник любови до своїх предків, коли своїй дружині Софії сказав таке побожне бажання. В нього було це бажання якось допомогти тому «руському» народові і його уніатській Церкві. Ось це, може півсвідоме чи вповні свідоме бажання Івана Шептицького стало дійсністю.

Роман-Андрей Шептицький залишився неоціненим скарбом для українського народу і його Христової Церкви, якого передала родина Шептицьких Церкві й Україні. Митрополит Андрей став не тільки окрасою нашої Христової Церкви, але також українським Мойсеєм, який провадив свій нарід і Церкву до єдности, незалежности, соборности і державного життя. Його велика ерудиція, знання, його подивугідна доброта і безмежна любов, праця і зрозуміння складних питань усіх захоплювала і подивляла. Митрополит Андрей став на висоті своїх душпастирських завдань у Христовій Церкві і національним провідником українського народу.

Після програних українських визвольних змагань у 1918 роках Святоюрська гора на чолі з Митрополитом Андреєм була фактичною остоєю поневоленого і розтерзаного українського народу. Там, на Святоюрській горі, горіло світло української незалежности і свободи. Митрополит Андрей поклав незрівняно велику працю у розвиток Української Христової Церкви та розбудив і утвердив приспану свідомість українського народу. Ось це його велике знання богословїї, права, культури й мистецтва, яке примусив його здобути батько, тепер йому стало допоміжним у керуванні серед розбурханих хвиль церковним кораблем і національним життям.

Митрополит Андрей був неперевершеним меценатом української культури, мистецтва. Давав щедрі стипендії, висилаючи студентів на студії поза кордони Польщі. Багато визначних наших мистців, письменників, музиків, як й інших ділянок науки завдячують свої осяги Слузі Божому Андреєві. На жаль, всього тут не можна назвати, але варто хоч натякнути про його богословську спадщину, його писання, пастирські листи, послання, звернення особливо його такі значні листи і праці в обороні нищення українських православних церков на Холмщині, Підляшші, Поліссі й Волині. Його листи до української православної ієрархії й української православної інтелігенції, у яких відбилось його щире розуміння цих проблем. Також згадаймо його відважне і дуже на часі у той час, себто 1942 рік, послання до духовенства й вірних — «Не вбивай». Це був час, коли новий окупант України, гітлерівська Німеччина, поголовно винищувала жидівське населення в Україні і також заганяла українську молодь на примусову невільничу працю. В 1943 році Митрополит Андрей написав листа — протест до шефа Гестапо Гімлера у справі нищення жидів. Це ж послання — «Не вбивай» також дуже актуальне і в наш час.

Не можна не згадати відомих Велеградських у ній них з’їздів, що їх організатором і їх душею все був Слуга Божий Андрей. Як бачимо, Митрополит Андрей своїми ідеями, широкою візією і думками випереджував пляни і візії Вселенської Христової Церкви. Бо ж він про екуменізм і діялог говорив і в тому напрямі діяв далеко перед Вселенським Собором Ватиканським II. Для того, щоб УКЦерква була на рівні з іншими, зробив усі старання, щоб була ця кузня, де кристалізувались би молоді богослови й науковці, і з тією ціллю оснував у 1928 році Богословську Академію у Львові, з якої вийшло чимало визначних богословів.

Митрополит Андрей посідав цю Божу харизму плянувати й передбачувати майбутнє. Він же передбачав чорні дні нашої Української Христової Церкви і з цією ціллю дуже вдало підбирав людей на відповідальні становища в Церкві. Мабуть, це не був припадок, що Слуга Божий Андрей покликав на ректора Богословської Академії у Львові тоді о. д-ра Йосифа Сліпого, а в час найбільшої загрози для нашої Церкви й українського народу, у 1939 році, номінує і 22 грудня тайно висвячує о. д-ра Йосифа Сліпого єпископом з правом наслідства на Києво-Галицького Митрополита. Знаючи пройдений шлях Патріярха Йосифа, можемо з певністю твердити, що візія Слуги Божого не могла бути іншою, і кращого кандидата не міг на своє місце, як наслідника, поставити. Світлої пам’яти Патріярх Йосиф виявився гідним і неперевершеним наслідником Слуги Божого Андрея. Обидва — Слуга Божий Андрей і св. п. Патріярх Йосиф, залишились найбільшими постатями в Українській Христовій Церкві двадцятого століття, а також, може, найвизначнішими постатями у Вселенській Христовій Церкві. Якщо взяти до уваги всі ці обставини, у яких Митрополит Слуга Божий Андрей діяв, що від довгих років був прикований до свого крісла, будучи спаралізований, переносячи фізичні болі, постійно діяв відповідально, достойно і подивугідно. Те ж саме можна сказати і про св. п. Патріярха Йосифа. Справді, Слуга Божий Андрей і св. п. Патріарх Йосиф є гордістю не тільки Української, але й Вселенської Христової Церкви.

Крипта Слуги Божого Андрея Шептицького у підземеллі катедри св. Юра у Львові Своїм відходом у Божі засвіти Слуга Божий Андрей закінчив свою туземну мандрівку, записавши свою грубу книгу життя багатими і добрими ділами. Він оновив, підкреслив, зміцнив і потвердив цю святу дату Першого Листопада, нашого національного вставання. Згадаймо світлу пам’ять у п’ятидесятиріччя з дня смерти Слуги Божого Андрея, його багатогранний життєвий шлях, який він віддав для Церкви й народу. Молімось, щоб його беатифікаційний процес закінчився успіхом, і він був зачислений до лику святих, а прийде час, і Яд Вашем визнає Слугу Божого Андрея праведником світу. Постать Слуги Божого Андрея унікальна і неповторна не тільки в українській, але і у Вселенській Христовій Церкві, яка буде світилом для багатьох майбутніх поколінь Христових послідовників.

Богдан Стефанишин

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>