До найбільше актуальних питань, під сучасну пору, слід зарахувати дві надзвичайно важливі справи, а саме проблему трагічної події, що сталась на Україні, в Чорнобилі, й підготовку до відзначення 1000-річчя християнства Руси-України. Роздумуючи над цими справами, доводиться ствердити, що фактично немає відповідних слів, якими можна б повністю схопити їхній глибокий і широкий зміст, вплив та значення. їх повністю можна тільки відчувати.
Ми свідомі того, що чорнобильську трагедію не можна ні обмежити, ні ізолювати виключно до місцевости міста Чорнобиля, себто її не можна ніяк обмежити ні в просторі, ні в часі. На жаль, наслідки її неминучо трагічні у першу чергу для українського і білоруського народів. До цього ситуація о ще такою, що ми навіть, помимо нашої доброї волі,не можемо нічого допомогти українському народові на батьківщині, бо на це не дозволяють кремлівські вожді на чолі з новопоставленим Михаїлом Ґорбачовим.
Все ж гаки, навіть в ситуації, в якій ми не можемо нічого допомогти нашим землякам в Україні, ми повинні про цю трагедію пам’ятати і пригадувати чужому світові, щоб він був свідомий того, що собою представляє комуністично атеїстична вождівська кліка у Кремлі. Об’єктивно кажучи, в цій складній ситуації український нарід в Україні не с здібний на будь-які протизаходи, бо не диспонує для цього жодними можливостями. Український нарід на батьківщині залежний від кремлівської кліки, що її сваволя не має меж. Гак було у минулому, пригадаймо страшний голод у 1933 році, так є і сьогодні, коли мільйони невинних людей караються на засланнях, а тепер ще до цього будуть гинути від радіяції.
Коли ж ідеться про друге питання 1000-річчя християнства Руси-України, яке точно сповниться від тепер за два роки, мас свої дещо інші й відмінні виміри. Але навіть і в тій ситуації є деякі подібності, а саме український нарід в Україні не може, майже нічого або дуже мало, зробити.
Можливості українського народу в Україні останньо ще підкосила трагедія у Чорнобилі. Отже, в такій ситуації не можна багато сподіватись від українського народу. Коли до цього ще додати, що Українська Православна Церква на батьківщині не існує, а Українська Католицька Церква перебуває у катакомбах і не є спроможною на будь-який явний вияв, то маємо перед собою повну картину.
Знаємо, що в такій ситуації, як знаходиться наш нарід на батьківщині, він не спроможний майже нічого зробити. Тому весь тягар праці й відповідальність спадає на нас. Тут нам ніхто не може заборонити, ні червона, ні біла Москва, що, мовляв, ми вашої допомоги не потребуємо. Тому ми не повинні втікати від цієї праці й вагомої відповідальности історичного значення. Мабуть, не знайдеться серед нас нікого, хто міг би заперечити цей незаперечний факт.
Ми на ці питання повинні дивитись відкритими очима, дивитись, скільки вже проминуло часу відтоді, коли ми почали говорити про підготовку відзначення 1000-річчя християнства Руси-України, і порівняти та зробити оцінку, що і скільки в цьому напрямі зроблено. Якщо ми так зробимо, то прийдеться сказати, з жалем на серці, що не багато, щоб не сказати майже нічого. Ми все ще дискутуємо і борсаємось у різних плянах, не сконцентрувавшись на одному. Якщо ми будемо продовжувати нашу працю, як до цього часу, то не можна сподіватись на великі успіхи. До речі, це виразно видно з цікавої статті о. Івана Музички на цю тему, що її друкуємо на іншому місці.
Якщо ми будемо дальше іти таким темпом, як дотепер, то за два роки, що нам залишилось до дати святкування, не вийдемо з плянів, а про їх наслідки не можна взагалі говорити. Якщо ж ідеться під тим оглядом про нашого північного сусіда, який діє активно тут і там та має в пляні привласнити собі всю тисячорічну християнську спадщину, то він діє куди справніше. До речі, праця москалів по той і цей бік Залізної завіси є синхронізована, і вони себе взаємно доповняють.
Висловлені думки можуть звучати дещо песимістично, але вони виявляють реальну картину. Робимо на це наголос, щоб ближче приглянутись до цих питань і побачити ситуацію такою, як вона представляється.
Ми піддержували і дальше піддержуємо Гарвардський проекту справі відзначення 1000-річчя християнства Руси-України, але завжди з критичним підходом. Відомо, що є його противники. В цьому нема нічого злого, але якщо б вони на місце Гарвардського проекту були висунули свій, то над ним можна було б застановитись і продискутувати. Можна погодитись, що Гарвардський проект не є ідеальний, не є найкращий, але не можна сказати, що він не мас певної перспективи на майбутнє. На жаль, ніхто іншого в цьому напрямі пляну не висунув. Навколо цього проекту створилось певне активне і діюче тіло. Це дає запоруку, що цей плян у якійсь мірі буде здійснений. Його в загальному підтримали українці-католики і православні, його піддержали українські владики не тільки своїм благословенням, але також фінансовою підтримкою. Комітет та збирання фондів для тієї цілі діє справно. Бажано було б почути і навіть дещо побачити, що із заплянованого вже реалізується. Без сумніву, громада бажає це бачити, і це треба у найближчому часі показати.
Звичайно, наукові праці не можна скоро продукувати, всі ми цього свідомі, але дещо можна було вже дотепер зробити. Ми повинні залишити вагомий слід з проекцією на майбутнє з нашого відзначення тисячоріччя християнства Руси-України. Тут слово за всіма нами, себто всієї української спільноти у діяспорі, яка має дня цього всі дані.
М. Г.
