До співпраці*

З ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЇ В ЕКЗАРХАТІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Ці нотатки — про важливі події в житті Української православної церкви. Саме так вона називається після недавнього архієрейського собору Руської православної церкви. УПЦ матиме віднині значну самостійність, власне автономію. В межах екзархату вища законодавча, виконавча і судова влада належатиме синоду. Багато проблем тепер вирішуватимуться по-новому. В ім’я чого? Новий статус Української православної церкви має дати віруючим можливість самостійно будувати церковне життя відповідно до національно-конфесійних традицій, сприяти розвиткові духовного потенціалу церкви.

І ось перший синод. А після нього — бесіда ієрархів з представниками преси, радіо і телебачення. Ми подякували Богові, сказав у вступному слові екзарх України митрополит Філарет, що матимемо віднині Українську православну церкву, яка самостійно вирішуватиме насущні питання. Про них ішлося й на першому синоді, який щойно відбувся.

Як відомо, в результаті домовленості між Московським патріархатом і Римською католицькою церквою створюється змішана чотиристороння православно-католицька комісія. щоб урегулювати міжрелігійний конфлікт, що загострився у деяких областях заходу України. До комісії мають увійти представники Ватікану, Московського патріархату, УПЦ і католиків східного обряду. На першому синоді Українська православна церква визначила своє представництво. До комісії ввійдуть архієпископ Львівський і Дрогобицький Іриней і протоієрей Олександр Швець. Московський патріархат представлятиме митрополит Воронезький Мефодій. Екзарх України висловив думку про те, що для нормалізації відносин між православними і католиками східного обряду повинна бути створена комісія з представників католиків східного обряду, яка могла б сприяти розв’язанню наявних проблем. Митрополит Філарет підкреслив, що до мирного вирішення конфлікту закликає Римсько-католицька церква, особисто Папа Іоанн Павло ІІ.

Оскільки громадськість республік глибоко стривожена конфліктом між православною і греко-католицькою церквами, який уже призвів до серйозних ексцесів і ускладнень, то найбільше запитань на пресконференції стосувалися саме цього.

— Як, на вашу думку, владико,— спитав автор Філарета — розвиватимуться події? Чиє надія на те, що пристрасті ближчим часом вщухнуть? Хотілося б почути також думку з цього приводу архієпископа Іринея та інших присутніх тут ієрархів.

Архієпископ Іриней. На жаль, конфлікт існує, і конфлікт серйозний. Як відомо, це питання обговорювалося на недавній зустрічі представників Руської православної і Римсько-католицької церков. Вони відзначили, що проблеми у міжцерковних відносинах на Західній Україні виникають в основному не на релігійному грунті. І це так. На жаль, на наших проблемах «гріють руки» політичні авантюристи різних мастей, яких нині немало, передусім серед так званих неформальних організацій. Ось я кілька днів у Києві і весь час одержую повідомлення про нові й нові сутички. їх чинять — ще раз це підкреслюю – люди, які по суті не мають ніякого відношення до наших справ і штучно «підігрівають» конфлікт навіть там, де вже проблеми вирішуються. Безсилою у ряді випадків є влада.

Ось факт. Перед самим моїм від’їздом до Києва до мене прийшла делегація з одного села на Львівщині — 120 чоловік. Люди скаржилися на те, що на них буквально напали представники католиків східного обряду, все поламали і потрощили в святому храмі. Подали скаргу мені, подали скаргу в облвиконком. І що зробила влада? Нічого. Де нині одна з серйозних перешкод у розв’язанні конфлікту — бездіяльність влади, потурання незаконним діям.

Причому, намітилася ось яка тенденція. Рішенням представників Руської православної і Римсько-католицької церков вироблено рекомендації щодо нормалізації відносин між віруючими. Але оскільки згадувана вже комісія поки що не діє, дехто поспішає скористатися моментом. Іде нова хвиля захоплень православних церков, беззаконь, залякувань.

В одному населеному пункті греко-католики захопили храм за прямою порадою рухівців — такий факт наводився на прес-конференції.

ВІД АВТОРА — про залякування, моральний (і не тільки моральний) терор.

Я мав нагоду поговорити з багатьма священнослужителями і віруючими — православними із західних областей України. Вони наводили десятки прикладів того, як діють активісти комітету на захист греко-католицької церкви, ряду інших неформальних організацій.

Лякають, що називається, по-справжньому.

Ось подивіться, як в одному з сіл Івано-Франківщини з’ясовували, хто за греко-католицьку церкву, а хто за православну. Була повна демократія «таємне» голосування. Кидали бюлетені у дві урни. Біля тієї, що за православну церкву, поставили червоний прапорець — «москальський», а біля другої — жовто-блакитний. І дужі хлопці пильно дивилися, хто куди кидає бюлетені.

Коли залякування не діє, почали вдаватися до прямого терору. На прес-конференції наводився такий факт. Тільки у Долинському районі Івано-Франківської області останнім часом було спалено вісім будинків простих віруючих — тих, хто не послухався «порад» деяких добродіїв щодо переходу в греко-католицизм і залишився вірним православ’ю. Куди вже далі?

Серед аргументів на виправдання залякувань і порушень закону мені не раз доводилося чути, що, мовляв, греко-католики — скривджена сторона конфлікту, що вони багато років поневірялися і тепер… Так, багато хто з католиків східного обряду за часів сталінщини зазнав лиха. І як на мою думку, суспільство не. може цього не враховувати. Але ось митрополит Філарет на прес-конференції торкнувся цього питання з трохи несподіваного боку. Чи варто нам виважувати нині, хто більше потерпів? На його думку, православ’я має ще більші втрати, збитки, його рани і досі не загоїлися. Так що — роз’ятрювати їх? Справді, теза деяких нинішніх «публіцистів» про те, нібито влада завжди голубила православ’я, бо це, мовляв, одна з необхідних їй інституцій, не витримує серйозного розгляду.

Ще кілька фактів з цієї проблеми, що наводилися на прес-конференції. 31 січня в одному з населених пунктів Івано-Франківської області було прийнято рішення опечатати храм, оскільки біля нього бушували пристрасті. Це не вгамувало людей. Почалася бійка між православними і греко-католиками. Один на одного пішли, що називається, стіною.

Запитання: скільки нині в західних областях України віруючих католиків східного обряду? Іноді називається цифра 4-5 мільйонів чоловік. Наскільки вона вірогідна?

Відповідь митрополита Філарета. Безумовно, цифра не відповідає дійсності, хоч точних даних ніхто не знає. Можна виходити з такого розрахунку. Встановлено, що в західних областях України приблизно 75 процентів населення — віруючі. А з кожних п’яти віруючих — один католик. Решта — або православні, або належать до інших церковних напрямів — баптисти, адвентисти.

Запитання: Чи не вважаєте ви, що у зв’язку з легалізацією греко-католицької церкви було б доцільно і важливо переглянути рішення Львівського собору 1946 року?

Митрополит Філарет. Проблема тут ширша і складніша, ніж її ставите ви. Глибокий аналіз ситуації 1946 року неможливий без аналізу суті Брестської унії 1596 року і того, що було потім. До речі, тепер не всі згадують, що тоді, майже 400 років тому, відбулися два собори, і кожний з них відіграв свою історичну роль. Навіть щодо Львівського собору 1946 року зустрічаєшся іноді з повною необізнаністю. Дехто й досі не знає, що це був собор греко-католиків. Там було тільки кілька запрошених православних. Так, ми знаємо, в який період проходив цей собор. Так, ми знаємо, що сталінський апарат грубо, злочинницьки втручався у справи церковні. Були серйозні помилки і з боку греко-католиків, і з боку православних. Але щоб розібратись у цих питаннях, слід аналізувати документи, факти, історичні свідчення у комплексі, а не вдаватись до політичних спекуляцій.

ВІД АВТОРА. Здається, Рух, Хельсінкська спілка як політичні організації припустилися серйозної помилки, беззастережно ставши у конфлікті на бік католиків східного обряду. Якщо це було імпульсивне, емоційне прагнення зайняти бік скривдженого, то його можна зрозуміти. Але тільки як перший імпульс. Ну, а далі? З конфлікту слід виходити. І тут не обійтися без врахування позицій сторін, без діалогу, взаємних поступок. Говоритимуть Руська православна церква, Ватікан, Українська православна церква, греко-католики. «Рухові», який нині, на жаль, часто «підключається» до участі в конфліктах, брати участь у мирних переговорах навряд чи доведеться, оскільки він явно упереджений, не контактує з УПЦ. А за нею — мільйони віруючих українців.

На прес-конференції розглядалися також інші цікаві питання церковного життя. Одне з них — про мову, якою Українська православна церква звертається до прихожан. Нині служба Божа ведеться двома мовами — церковнослов’янською і українською. Більше — церковнослов’янською. Але екзархат виходить з того, що з розширенням кількості парафій, які захочуть перейти на українську мову, ці бажання, безумовно, задовольнятимуться.

На Україні є дві духовні семінарії — в Одесі і Києві. В обох вивчають українську мову і літературу. Є необхідність відкрити ще одну семінарію, де викладання повністю велося б українською мовою.

ВІД АВТОРА. У цьому матеріалі передано в основному позиції Української православної Церкви з ряду проблем. Зокрема, щодо конфлікту з католиками східного обряду. Його колізії можна аналізувати з різних точок зору, підходити до них так або інакше. Хоч безумовного засудження, на наш погляд, заслуговують будь-які прояви насильства. Але є закон — у кожному конфлікті не можна обмежитися з’ясуванням точки зору тільки однієї сторони, хоч би якою ясною здавалася ситуація. Позиції можуть уточнюватися. їх треба уточнювати, виносити на обговорення. Може б і представникам католиків східнього обряду отак зібрати працівників засобів масової інформації, поговорити відверто і чесно?

В. Десятников

(Збережено правопис оригіналу)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>