До статті «Скеля, що підтримує націю»

Нижче друкуємо два листи-спростування, що були давно надіслані до редакції українського щоденника «Свобода», але не були поміщені. Листи були написані у зв’язку з надрукованою статтею І. Кедрина під назвою «Скеля, що підтримує націю», в якій автор приписав мирянському рухові не згідні з правдою й образливі твердження. На жаль, на сторінках «Свободи» можна ображати, але не дозволяється на поміщення спростування і вибачення. Замало говорити про свободу преси, про журналістичну етику, їх треба практикувати в щоденному житті. Така практика не понижує ні редакції, ні пресового органу, а навпаки ставить її на високий культурний рівень. Редакція «Свободи» обіцяла надрукувати одного з листів, але обіцянки не додержала. Нам відомо, що редакція «Свободи» в цій самій справі одержала більше листів, з яких два друкуємо.

Редакція

Дозвольте на сторінках «Свободи» висловити декілька думок до статті Івана Кедрина «Скеля, що підтримує націю», яка появилась 20 жовтня 1981 року. Стаття з одного боку має високий суперлятивний тон, а з другого — деякі «шпильки», тобто в ній допущені невірні закиди в сторону Українського Патріярхального Товариства чи, вірніше, патріярхальників.

Дивно, що у І. Кедрина з одної сторони є поблажливість і вирозуміння, а з другої — щось протилежного. Для самої ілюстрації наведу довшу цитату із статті І.Кедрина, в якій він пише:

«Центральною особою усіх цих святкувань був відпоручник і права рука теперішнього Папи Івана Павла II, Кардинал Владислав Рубін. Його присутність і його промова — це не був такий собі відокремлений випадок. Коли пригадати, що ще так недавно деякі наші люди зі світського Патріярхального руху громи кидали на Східню Конґреґацію, як ніби найбільшого ворога і шкідника Української Католицької Церкви, то сама присутність на цій церковно-національній маніфестації нового префекта Східньої Конгрегації і виголошення ним на бенкеті унікальної промови чистою українською мовою треба вважати чудом».

На жаль, тут виринули ті сантименти і ресантименти, про які писав І. Кедрин наприкінці своєї статті, які мали не притемнювати цього «великого», але в цій же статті автор сам грішить тим самим гріхом. Напевно не з сантименту він згадує Патріярхальний рух, якому робить неоправдані закиди.

Хоч я докладно слідкую і сам безпосередньо беру активну участь у мирянському русі, але мені не доводилось чути, ані читати твердженя, що його зробив І. Кедрин. Не збираюсь тут переконувати І. Кедрина про його кривдяче для мирянського руху твердження, але незорієнтований читач готовий повірити, що так було, якщо в цьому відношенні не буде спростування.

Правдою є, що на протязі останньої декади, а може і більше років, багато писалось і говорилось про Священну Конґреґацію для Східніх Церков, а зокрема її префектів і секретаря архиєпископа Бріні. При цьому називалось цілу низку фактів. Ставились голосно питання — чому Східню Конґреґацію постійно очолюють римокатолицькі ієрархи, які не знають і не відчувають духа Східніх Католицьких Церков? У зв’язку з тим ставилось під сумнів, чи Східня Конґреґація є потрібною для нашої Церкви? Відомо ж, що Східня Конґреґація бажала, щоб наша Церква поступово вливалася у місцеві римокатолицькі церкви на місцях. Східня Конґреґація активно діяла проти інтересів нашої Церкви, висилала заборони нашим владикам брати участь у синодах, що їх скликав Патріярх Йосиф. Питання все ще стоїть відкритим, чи політика Східньої Конгрегації по відношенні до нашої Церкви змінилась, чи залишилась такою, якою була перед тим?

Східня Конґреґація не заперечила ануляції унії нашої Церкви з Римом, яку безправно анулювала московська режимова Православна Церква. Східня Конґреґація вела діялог з московською режимовою Церквою коштом нашої Церкви. Кардинал Рубін довше конферував з митрополитом Російської Православної Церкви Ювеналієм таки про нашу Церкву. Які були домовлення, нам невідомо, але, якщо б московська патріярхія не опублікувала вимінних листів патріярха Пімена і Папи Івана Павла II, то ми і цього були б не знали.

Зрозуміло, що І.Кедрин цих проблем не знає, бо їх не студіює і ними не цікавиться, і тому не повинен би про них писати. Побачивши під час святкувань у Стемфорді більшу кількість мітр із сіяючими самоцвітами і почувши з уст кардинала В. Рубіна українською мовою історію нашої Церкви в Америці, автор назвав це вже «чудом». Як нам мало потрібно до щастя. В той же час І. Кедрин не бачив англійської мови під час нашої Святої Літургії, включно з освяченням. Під тим оглядом він просить мати до цього зрозуміння, але в ім’я чого? Якщо хочемо бути справді нацією, то власне до таких потягнень не можна і не треба мати зрозуміння, бо ті «скелі», які підносить І. Кедрин, не підтримують, а перешкоджають нації. Якщо б так був І. Кедрин свої суперлятиви і «шпильки» трохи применшив, зтемперував, привів їх до правдивих вимірів, то на цьому його стаття була б значно скористала.

Цю відповідь можна закінчити парафразою І. Кедрина: хай особисте захоплення не притемнює нам дивитись і бачити не уявну, але правдиву церковну дійсність. На жаль, вона не є такою, як написав І. Кедрин.

Микола Галів

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>