До світлої президії і делегатів Четвертого Конгресу мирян і Загальних Зборів УПСО в Римі

Світла Президіє, Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Вітаю Вас, зібраних тут у Вічному Місті на важному й історичному Конгресі Мирян Української Католицької Церкви і на Загальних Зборах Українського Патріярхального Світового Об’єднання.

Назвав я Ваш Конгрес «історичним», бо таким хотів би я його бачити, таким роблять його вимоги нашого часу. Від літ наші миряни і наші мирянські організації наполегливо працюють для деяких важних питань життя нашої Церкви, переживають різні труднощі, провадять свою діяльність серед граду оскаржень, живуть серед сумнівів в теперішній кризі духа у світі. Тому найважніше питання, яке собі ставлять — це питання — хто ми, миряни, які наші завдання в нашій Церкві, чи не надаремно ми змагаємось в такій справі як Патріярхат, що натрапила на стільки труднощів від своїх і не своїх? Це питання і Ваші труднощі, на які Ви хочете знайти відповідь в часі цього Конгресу. Ці відповіді є важні, і вони історичні, бо зроджуються на тлі ваших історичних переживань Церкви, на тлі великих історичних переживань нашої Української Церкви.

Про Вашу участь у житті, діяльності й терпіннях Церкви не може бути сумніву. Про це дала свідчення наша Церква в катакомбах. Вона живе і діє там не тільки жертвенною працею нечисленних священиків і єпископів, але бореться і ставить чоло ворогові своїми вірними мирянами. Могли б ми про цей факт дослівно сказати словами папи Пія XII, якими в 1946 році він говорив до своїх кардиналів: «Вірні, а ще точніше — миряни — стоять в перших рядах життя Церкви, і через них Церква є живою засадою й основою людської спільноти. Тим самим вони — миряни — мусять мати чимраз яснішу свідомість не лише приналежности до Церкви, але свідомість, що вони с Церква…» Ви не лише належите до Церкви — Ви є нею, і тим самим на вас тяжить обов’язок ревно й енергійно працювати для розбудови цього Христового Містичного Тіла, яким є Церква. Про це сьогодні нема вже сумніву. Про це свідчать численні вислови вселенських архиєреїв, про це сказав своє слово останній Ватиканський Собор, і коли в нас це не знаходить зрозуміння, це значить, що живемо давньою і при тому не своєю ментальністю і не хочемо читати знаків часу, не хочемо бачити загрози, яка нависла над світом і яка вже частинно зруйнувала стільки дорогої нам рідної спадщини наших Батьків в Україні. На це питання — хто Ви і які Ваші завдання — відповідь знайдете легку в науці Церкви і в нашій дійсності.

Ви з тривогою дивитесь сьогодні на питання Патріярхату, яке в дійсності Вас зорганізувало, яким Ви захопились і до здійснення якого Ви взялись із запалом до праці. Ви дивитесь на моє 90-ліття, на великий брак сил до дальшої праці й тривожитесь. Для таких можу сказати Христові слова в часі бурі на озері до апостолів: «О, маловіри, чого ви усумнівалися». Великі справи не приходять легко, в Христовій Церкві знам’ям є хрест — тобто змаг і терпіння, які кінчаться воскресенням! Пам’ятайте про мої слова, які повторяв я вже багато разів: Патріярхат ми маємо, за нього змаг почався не тому вісімнадцять літ, а тому чотириста років, а навіть вже від Володимира Святого. Він завершився в нашім столітті й остає перед ним тільки визнання. Щоб воно прийшло — ідея патріярхату, його живе бажання має жити між Вами, і те завершення треба здобути при спільнім бажанні й молитвах всіх єдинодушно. Де буде захитання, недовір’я до самих себе, страх, лінивство і брак єдности в бажанні — там завершення химерна історія відложить на десятки літ у майбутнє. Ваш Конгрес, Ваші Збори мають скристалізувати те спільне наше бажання і мрію наших великих Батьків.

І знову повернусь до слів великого папи Пія XII з 1952 року, коли він в промові до мирян, зорганізованих в Католицькій Акції, порівняв загрозу, яка зависла над Европою в тому часі, до походу Атилі на Рим, і треба було папи Лева, щоб врятувати Рим від заглади. Папа Пій XII тоді говорив: «Ви бачите, Дорогі Сини, що не Атиля натискає на брами Риму. Ви розумієте, що даремно сьогодні було б просити папу, щоб йшов він назустріч, щоб його спинити і перешкодити йому сіяти руїну і смерть. Папа має на своїм пості постійно чувати й молитись, щоб вовк не ввійшов у загороду і не схопив та не розігнав стада. Також ті, що з папою ділять відповідальність, роблять все можливе… Але сьогодні це не вистачає. Всі вірні доброї волі мають відчути свою відповідальність…»

Бажаю Вам, щоб в часі цього Конгресу Мирян і Делегатського З’їзду Українського Патріярхального Світового Об’єднання Ви відчули цю велику відповідальність за долю своєї Церкви і Народу. Хай в цьому Вам помагає Бог, хай праці й думки ваші кріпить Святий Дух — Дух істини і життя.

Благословення Господнє на Вас!

Рим, дня 7 лютого 1982

+ Йосиф, Патріярх і Кардинал

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>