До 50-річчя священства о. Севастіяна Шевчука, ЧСВВ
і 25-річчя священства о. Тараса Прокопова, ЧСВВ
Так можна сказати про наших двох душпастирів о. Севастіяна Шевчука і о. Тараса Прокопова, які 23 жовтня 1983 р. відзначали річницю свого священства, що «вівці» пізнали своїх пастирів і над всякі сподівання численно прийшли на ювілейну зустріч, щоб їх щиро привітати та заспівати многолітствіє та побажати багато кріпкого здоров’я та дальших успіхів у нелегкій душпастирській праці.
Це справді була радісна хвилина для ювілятів, о. Севастіяна і о. Тараса, як також учасників. Учасники мали нагоду не тільки дати відчути, але й наявно показати, як високо вони цінують віддану працю Дорогих Ювілятів для спасення душ, розвитку нашої Церкви і на славу Божу. А всечесніші отці Севастіян й Тарас побачили, що їх праця приносить обильні плоди, і її високо цінять миряни, для яких вони працюють. Треба підкреслити, що ці моменти були найбільш істотними у відзначенні ювілеїв о. Севастіяна Шевчука і о. Тараса Прокопова.
Нагоду для того, щоб вірні мали можливість виявити свою вдячність і пошану до Ювілятів, дала парафія св. Юра під керівництвом пароха о. ігумена Патрикія Пащака. Заходами парафії були влаштовані ювілейні відзначення для наших двох Ювілятів.
Хоч може воно не добре було спрягати п’ятидесятирічний ювілей священства з двадцятип’ятирічним, бо між ними велика відстань, але не залежно від цього, воно в цілому вийшло, може понад сподівання, величаво, достойно й добре.
Ювілейні відзначення 50-річчя священства о. Севастіяна Шевчука і 25-річчя священства о. Тараса Прокопова розпочато Службою Божою, яку відправили обидва ювіляти разом з о. Володимиром Шевчуком. Під час Служби Божої присутніми були Владика Василь Лостен, Владика Славомир Мікловш з Югославії, о. протоігумен Юліян Катрій і багато співбратів-священиків. Глибоко вдумливу проповідь виголосив брат о. Севастіяна, о. Володимир Шевчук, ЧСВВ. Серед заповненої церкви св. Юра вірними була також родина отців-ювілятів.
Після торжественної Служби Божої у залі школи св. Юра при Шостій вулиці відбувся ювілейний обід, що його розпочато молитвою, яку провів Владика Василь Лостен. Господарем ювілейного обіду був парох церкви св. Юра, о. ігумен Патрикій Пащак, який з чуттям і дотепом розпочав програму ювілейної зустрічі, привітавши ювілятів та учасників. Заходами преподобної сестри Моніки, ЧСВВ, була влаштована окрема сценка її авторства, присвячена ювілятам, у виконанні учнів школи св. Юра і Академії св. Юра. З гумором привітав ювілятів о. протоігумен Юліян Катрій, ЧСВВ. Також привітали ювілятів о. протоігумен Рафаїл Мельник, ЧСВВ, о. ігумен Михайло Кучм’як, ЧНІ, а з світських вітали адв. Роман Гуглевич і мистець-маляр Михайло Дмитренко. Зворушливе слово виголосила сестра о. Севастіяна, сестра Марія Шевчук. Також окреме привітальне слово виголосив Владика Славомир Мікловш з Югославії. Ювіляти одержали ряд письмових привітів, серед яких був окремий привіт від Святішого Отця Івана Павла II. Бракувало одного привіту від Глави Помісної УКЦеркви Блаженнішого Патріярха Йосифа!
Слід підкреслити, що крім згаданих привітів безпосередньо й листовно привітало ювілятів багато осіб і організацій. Головну промову виголосив д-р Богдан Казимира, який подав обширний життєпис дорогого ювілята о. Севастіяна і на вступі кількома реченнями згадав о. Тараса. Ювілейна зустріч у дружній атмосфері протягнулась досить довго. Під кінець мали слово о. Севастіян і о. Тарас, які дякували Преосвященним Владикам Василеві й Славомирові, священикам, преподобним сестрам, учасникам, що прийшли звеличити їхній ювілей, промовцям і організаторам за улаштування ювілею, а зокрема парохові о. ігуменові Патрикієві Пащакові.
Тепер дозволимо ближче запізнати наших читачів з життєвим шляхом двох Дорогих Душпастирів.
Отець Севастіян Шевчук, ЧСВВ
Уродженець Канади — походить з м. Шіго, провінція Саскачеван. Севастіян Степан Шевчук був найстаршою дитиною у родині Петра і Евдокії з дому Сорохан. Народився 3 серпня 1909 р. Батьки Севастіяна дали йому глибоке релігійне й родинне виховання та належну освіту. Батьки самі були дуже побожними і часто гостили в себе отців-місіонерів, редемптористів. Очевидно, це не залишилось без впливу на Севастіяна, як також на його брата і сестру. Його брат Василь, який прийняв чернече ім’я Володимир, став також священиком-василіянином, а сестра Марія монахинею-Служебницею Пречистої Діви Марії. Севастіян-Степан вступив, як один з перших українців, 17 серпня 1924 р. до Василіянського Новіціяту у Північній Америці, в місті Мондер — Альберта, а 19 серпня 1932 р. склав вічні чернечі обіти. Севастіян на цьому не зупинився. В нього було бажання дальше студіювати богословію, і з тією метою він виїжджає на студії до Риму, де на Григоріянському Університеті відвідує виклади богословії. При цій нагоді Севастіян як монах мав нагоду відвідати і бути майже по всіх манастирях ЧСВВ у Західній Україні й на Закарпатті та пізнати не тільки життя монахів по різних манастирях, але також життя українського народу. Це йому дало багато в його дальшій праці. Нарешті, 13 серпня 1933 р. Севастіян був висвячений на священика. Свячення довершив Владика Йосафат Коциловський у Жовкві. Отець Севастіян першу Службу Божу відправив 19 серпня 1933 р. у Добромилі. Вже в травні 1934 року він повертається до Канади і включається у вир праці. Займається організуванням і працює у Братстві Українців-Католиків (БУК) і серед молоді в Українському Католицькому Юнацтві (У КЮ). Дає реколекції, працює під час місій і провадить катихізацію. Отець Севастіян повністю віддається душпастирській праці. Для нього девізою життя було — віддавати всі свої сили й працю у Божому винограднику для спасення людських душ. Цієї девізи о. Севастіян дотримувався все своє життя, і дальше вона залишилась для нього незмінною.
Як священик о. Севастіян працював серед українських скупчень Канади й в США. Він підіймав канадську цілину на релігійному полі, будучи душпастирем у багатьох місцевостях Канади. В останні 15 років о. Севастіян проводить віддану душпастирську працю в США, а зокрема у парафії св. Юра в Нью-Йорку. Після смерти пароха о. ігумена Володимира Гавліча на протязі одного року праця парафії св. Юра спочивала на плечах о. Севастіяна Шевчука. Хоч о. Севастіян сьогодні не належить до наймолодших, але все ще віддано і наполегливо працює у парафії св. Юра. Крім душпастирських обов’язків вчить дітей релігії у суботній Школі Українознавства, а, крім цього,бере активну участь у нашому громадському житті. Отець Севастіян, як добрий душпастир, відзначається чесністю, відданістю, щирістю та повною посвятою душпастирській праці. Під тим оглядом він взірцевий український священик і український патріот. 50-ть річчя священства — це гарний та імпонуючий дорібок на житєвому шляху о. Севастіяна. Ґратулюємо йому та бажаємо ще довгі роки прожити у кріпкому здоров’ю на славу Божу і добро української Церкви й народу.
Отець Тарас Прокопів, ЧСВВ
Народився 10 березня 1920 р. в селі Ясеновцях Долинського району — Західня Україна. Батьки Тараса — Никола і Анастазія з дому Гринишин мали семеро дітей. Економічні обставини не дозволяли батькам дати своїм дітям належну освіту. Вони дали Тарасові релігійне і родинне виховання та дали все те, на що спромоглися. Тарас ще з юнацьких років мав своєрідне покликання і виявляв бажання стати священиком. В 1937 р. був зголосився в манастирі оо. Василіян у Гошеві, але в той час з його заходів нічого не вийшло, здавалось, що все розвіялось. Воєнні роки перед Тарасом ставили нові проблеми. Треба було пробиватись крізь різні перешкоди й труднощі, але його не покидала думка й бажання стати священиком, працювати у Божому винограднику.
Після численних труднощів Тарас в 1947 р. вступає до Василіянського Новіціяту в Давсон — Пенсильванія, як перший кандидат нововідкритого новіціяту. Після новіціяту початкові студи одержав у Ґримсбі — Канада, Ґлен Ков — США і Мондері — Альберта, Канада, де в 1953 р. склав свої вічні чернечі обіти.
Після скінчення курсу філософії у Глен Кові їде на дальші студії до Риму, до Григоріянського Університету. Тут закінчує богословські студії. Архиєпископ Іван Бучко 25 грудня 1958 року у каплиці отців-Василіян у Римі висвятив Тараса на священика.
Першу душпастирську працю о. Тарас одержав у Відні, як помічник о. д-ра Володимира Ґавліча, ЧСВВ, при парафії церкви св. Варвари. Згодом о. Тарас, у 1969 p., повертається до Риму, де за порадою о. протоархимандрита А. Великого, ЧСВВ, бере лекції з іконопиства у відомого маляра-студита о. Євгенія Мокрицького. Слід підкреслити, що порада о. А. Великого була дуже вдала, бо о. Тарас справді має талант до мистецтва — малювання. І так о. Тарас поруч душпастирської праці почав навчатись і знайомитись з нашим церковним мистецтвом — іконопиством. Отець Тарас не переставав працювати над поглибленням свого мистецького знання і самого малювання. Він почав творити свої власні твори. На жаль, по короткому побуті в Римі о. Тарас знову повертає до Ґлен Кова — США, де одержує призначення на душпастирську працю у Воренні, біля Детройту, при церкві св. Йосафата. Тут він працює з молоддю у цілоденній й суботній школах та приготовляє дітей для обслуги при Службі Божій. Поруч з цим він не залишає малювання. Малює ікони, образи і портрети дітей. У 1978 році переїжджає до парафії церкви св. Юра у Нью-Йорку, де, крім душпастирської праці, працює з молоддю у цілоденній школі св. Юра та в Академії св. Юра, а одночасно не перестає поглиблювати своєї мистецької творчости. В короткому часі о. Тарас улаштував дві виставки своїх праць — одну в школі св. Юра, а другу — у Мистецькій ґалерії Об’єднання Українських Мистців в Америці в Нью-Йорку. Тут він виставив серію портретів українських митрополитів, ікони й образи. Його виставки мали непересічний успіх. Останньо о. Тарас мав нагоду виявити свій мистецький талант при малюванні новозбудованої церкви св. Юра у Нью-Йорку під добрим керівництвом відомого мистця Михайла Дмитренка.
Отець Тарас виконав три серії портретів київських митрополитів. До першої серії увійшли київські та галицькі митрополити і єпархіяльні єпископи. До другої і третьої серій увійшли київські митрополити і найвизначніші єпископи.
Під час ювілейної зустрічі з ювілятами маестро М. Дмитренко підкреслив, що о. Тарас — це справді малярський талант, який ще потребує утвердження та софістикації. Без сумніву треба підкреслити, що о. Тарас є відданий своїй душпастирській праці, яку він прийняв з покликання, як також він з великою посвятою віддається малярському мистецтву, плоди якого можна буде побачити у розмальованій церкві св. Юра в Нью-Йорку під керівництвом маєстра М. Дмитренка. Перед о. Тарасом ще багато плянів і праця, як душпастиря і мистця-іконописця, в чому бажаємо йому багато успіхів.
М. Г.
