Документи нашого часу

Нижче подаємо три документи з якими бажаємо запізнати наших Читачів. Документи своїм змістом багатомовні. Перший, це лист о. д-ра Степана Вівчарука, канцлера екзарха для українців у Великій Британії єп. Августина Горняка до польського журналу «Культура», Париж, що появився в ч: 3/354 за березень 1977 p. Лист наявно показує систему думання автора, але рівночасно розкриває загальну настанову отців василіян до заторкнених питань.

Два інші документи можна назвати: Чужинці в обороні історичних прав Помісної УКЦеркви. Перший з них це відповідь Домініка Муравського на лист о. Cт. Вівчарука. Відповідь Муравського написана річево і сперта на фактах. Нам приходиться соромитись за о. Cт. Вівчарука, як українця, що його Домінік Муравський, поляк, навчає дещо з української історії й історії Церкви. На цьому місці висловлюємо наше щире спасибі Домінікові Муравському за його відповідь і Редакції журналу «Культура» за поміщення.

Другий документ під назвою «Шанобливе прохання до Павла VI» заслуговує на особливу увагу. Авторами цього документу є організація, що виступає під назвою «Крусейд фор а Кріщен Цівілізейшен (Crusade fo Christian Civilization).

В перекладі на українську мову це буде: Христоносці за Християнську Цивілізацію». Вони з своєї власної ініціятиви і своїми власними силами перевели цілу акцію, себто виготовили стосовне письмо в обороні нашої Помісної УКЦеркви з належно виготовленими аргументами під яким збирали по всіх більших українських церковних скупченнях підписи. Це вони зробили з великою відданістю і посвятою, не жаліючи ні часу, ні вкладу праці. Крім цього вони присвятили одне число свого журналу, що появляється під наведеною вище назвою, проблемі Української Католицької Церкви. Поміщено богато світлин, а обширна стаття сперта на багастві фактів, дбайливо опрацьована. Це все разом вийшло щиро, справді в дусі християнської любови. Всім нашим Друзям з Крусейд складаємо нашу щиру подяку. Хай Всевишній Господь благословить Ваше добре діло.

* * * * *

Лист о. д-ра Ст. Вівчарука

(«Культура» — Париж, березень 1977)

Більший католик чим папа

Апостольський Екзархат для українців католиків у Великій Британії

Лондон 14 грудня 1976 р.

До Шановної Редакції Культури В журналі «Культура» ч. 9/343, вересень 1976, Домінік Моравський в «Кореспонденції з Риму» на стор. 30 пише:

«До замішання в пресі причинився в Англії факт, що вірні без згоди ватиканського лояліста єп. Горняка зорганізували збірку на Патріярший Фонд, бойкотуючи збірку в церквах. Англійська преса не орієтується або фальшиво поінформована, приписала цю збірку персональним мотивам, стаючи по стороні противників кардинала Сліпого. В зв’язку з тим належить звернути увагу, що при єпископові Горнякові крутяться певні співпрацівники не тільки віддані душею і тілом Ватиканові, але рівнож інспіровані КҐБ».

Твердження автора, що «біля єп. Горняка крутяться співпрацівники… з КҐБ» є фальшиве, кривдяче і тенденційне. Ані канцелярія єп. Горняка, ані він сам не знають таких людей і категорично заперечують наклеп Автора. Беручи до уваги факт, що оскарження пана Моравського вже знайшло відгук в деякій українській пресі, канцелярія Єпископа вважає, що редакція Культури повинна дати нам сатисфакцію згідно з засадами журналістичної етики. Якщо він має докази на піддержку того, що твердить то чому не назве прізвищ! В противному випадку спричинена кривда повинна бути направлена. При цій нагоді бажав би звернути Вашу увагу на попередню статтю пана Моравського п. н. «Україна»: Патріярхат фактично є визнаваний (березень 1976, ч: 3/342). Також і ця стаття не видержує критики, видається імпровізованою, немов написана на замовлення. В ній багато неточностей й образливих закидів на адресу єп. Горняка й отців василіян. Чи вони на це заслужили? Можливо за це, що є лояльними членами Католицької Церкви і обороняють авторитет Папи, як рівнож важливих церковних приписів й напрямні Вселенського Собору Ватиканського.

Не хочу входити у подробиці, хочу звернути увагу на слідуючі точки:

1. Український Католицький Патріярхат не існує де факто і де юре тому, що не був встановлений Апостольською Столицею, яка одинока репрезентує релігійний авторитет в цій площині. Тим більше, коли не існує Патріярхат, як найвища установа церкви, то рівночасно не існує законний Патріярхат. Вживання назви у пресі й промовах (як Отець Народу, Визволитель, Мойсей і Патріярх) не має правного ієрархічного значення, тільки просто є похвалами.

2. Монс. Кир Августин Горняк ЧСВВ не є росіянином, ані юґославом. Має американський пашпорт (так, як кардинал Круль), але вважає себе українцем хоч народжений в Югославії. А якщо монс. Августин має бути визнаваний юґославом, то до якого роду належать польські діти народжені поза Польщею?

3. Василіяни не латинізують нашого народу ані нашої Церкви (нпр. в Бразилії врятували нашу еміграцію від асиміляції). Василіяни обороняють законодавство Вселенської Церкви, для них Папа є зверхник всієї Католицької Церкви, а кардинал Йосиф Сліпий є першим достойником Української Католицької Церкви і найбільше заслуженим її представником, але ще не є Патріярх! Ест модус і ребус. (Лат. Всьому є межа)

4. Наш Владика Августин, наші священики і вірні у Великій Британії в засаді піддержали постулят встановлення патріярхату. А чого ж би ні? Бажаємо законного патріярхату, не покликаного «через волю народу». Влада і право у Вселенській Церкві приходить згори, а не знизу. Коли б приходили знизу то тоді евтаназія, (вбивання хворих), розводи, переривання тяглости і жінки були б в духовному стані визнані у Католицькій Церкві. В той час також і «Косьцул Народови» став би найпотужнішою Церквою і рівнож міг стати державною Церквою в сучасній соціялістичній Польщі. Чи цього бажає пан Муравський. Не бажаємо цього ані нам, ані вам!

Наша Церква у Великій Британії, як інституція релігійна не бажає вести війну з польським журналом, але журнал необачно дає привід до суперечки. Для того «Культура» повинна уважно аналізувати і цензурувати статті на теми українські пана Муравського, які в останньому часі виявляють малу об’єктивність і велику тенденційність. А може Автор скриває якісь інші мотиви? Бог тільки знає.

З належною пошаною

За єпископську канцелярію
д-р Степан Вівчарук, канцлер

* * * * *

Відповідь Домініка Муравського на листа о. Ст. Вівчарука

«Вдар в стіл, ножиці відізвуться» — говорить стара польська пословиця. Інформуючи читачів про правдиве тло причин в Англії у зв’язку з становищем (відокремленим), яке зайняв місцевий єпископ, апостольський екзарх для українців католиків, нехотячи спровокував противника у внутрішньому спорі української діяспори. Побіч листів признання, які редакція Культури отримала за дану піддержку українцям, від світських товариств «За Патріярхат», відому об’єднуючу більшість українських католиків в США, Канаді і Европі — це перший прояв полеміки. Вся історія постала через віднотовання нами факту, що деякі англійські пресові органи, помилково інформовані українською єпископською канцелярією в Лондоні, закинули кардиналові Сліпому, що прямує до схизми, натискаючи Апостольську Столицю, щоби легалізувала український патріярхат. Ця сама преса не вважала, за відповідне помістити спростування з канцелярії кард. Сліпого, як на нпр. з 29 серпня минулого року в котрім, між іншим … читаємо: всі намагання, петиції і пастирські листи їх Еміненції не мають нічого спільного з спекуляціями приписувані йому часткове покликання до життя незалежної національної Церкви. Наклеп, що його останній пастирський лист про «Поєднання українських християн» має націоналістичний характер, є не тільки фальшивим і злосливим, але є просто наклепом. Цей лист підкреслює здецидовану «нашу вірність Святішому Отцеві, як найвищому архиєреєві Вселенської Церкви. Для розуміння наших проблем конечним є правдиве охоплення значення Помісної (партикулярної) Церкви (Східньої) і її окремої структури в рамках Вселенської Церкви. Ми були й залишимося Церквою католицькою і українською в злуці з Вселенською Церквою і Папою в Римі».

Аргументи, що їх наведено в листі єпископської канцелярії в Лондоні не беруть до уваги історичного аспекту старань про легалізацію патріярхального устрою в Українській Церкві. Померлий недавно Архиєпископ Іван Бучко в 1971 році писав: «Католицькі Патріярхати поставали для кожної Помісної Церкви, що була в злуці з Апостольською Столицею: патріархат александрійський для коптів, патріярхати: для сирійців, маронітів і мелхітів, халдейців і вірмен. Кожна з тих Східніх Церков є значно менша чим Церква Українська. Наші старання спрямовані до формального визнання самоуправи в рямцях патріярхату.» По Ватиканськім Соборі II українці-католики очікують – згідно з декретом про Східні Церкви — формального потвердження зі сторони Апостольської Столиці, а не «створення патріярхату». Митрополити Києва та цілої Руси мали колись такі самі права, якими користуються сьогодні Східні Церкви, в яких існує патріярхат (за виїмком офіційного титулу). Вистачить прочитати «Оссерваторе Романо» з 6. лютого 1964, де та справа є правильно з’ясована. Декрет, на який покликується кард. Сліпий і українські єпископи в ЗСА, Канаді та Австралії, признає в теорії майже такі самі права кардиналові Сліпому як Верховному Архиєпископові, (arcivescovo Maggiore) які мають східні патріярхи. Вірні та ієрархія домагаються потвердження тих прав у практиці.

Коли вірні моляться за свойого Патріярха (чого, як загально відомо Конгрегація для Східніх Церков не визнає) та уважають його фактично патріярхом, то нема в тім нарушення вірности до Апостольської Столиці отже апостольський екзарх в Лондоні є більше католицьким, як сам Папа.

Кому залежить на цьому, щоби допровадити до вбиття клина між Ватиканом, а українською спільнотою, хто стремить до розбиття? Без сумніву розбиття лежить в інтересі Москви та російського патріярхату. Якщо єп. Горняк і його канцелярія «не знають» людей, інспірованих КҐБ, то це не значить, що таких людей нема взагалі в окруженні єпископа.

З публікацій, якими КҐБ засипує українську еміграцію на чужині — виходить, що совєтська розвідка досконало зорієнтована в існуючих непорозуміннях і передовсім в площині, яку репрезентує лондонський екзарх. Це повинно хиба бути пересторогою (що ми бажали виразно вказати.)

Два закиди, меншого значення: національність єп. Горняка і «латинізуючі» василіяни. Я не твердив, що єп. Горняк є російської або югославської національности, але, що він є «Русином з Югославії», іменований без порозуміння з кард. Сліпим. Латинізуюча тенденція — репрезентована українськими василіянами: спираюся на опінії знатоків, так українського, як і польського походження нпрм. домініканина О. Ф. Беднарського, римського проф. «Анґелікум»). Дії Берестейської Унії аж до наших часів потверджують, добре запам’ятати напрям багатьох прикладів, як також номінації осіб на єпископів не українського походження, (Василіян не раз порівнюється з «єзуїтами» східнього обряду).

Що це значить, що патріярхат не може бути встановлений «з волі народу», тільки «з гори», а не «з низу»? В практиці Вселенської Церкви є чимало прикладів тиску, що власне були з низу, які кінчались визнанням рівнож відносно льокальних управлінь, як також певних доґм, які не завжди були накинені згори, але виростали на протязі довголітнього встановлюючого процесу «з низу». Ватиканська Конґреґація може помилятись, особливо, коли йдеться не про пасторальні чи канонічні справи. Існує засаднича ріжниця між лояльністю, а лоялістичною вислужливістю, яку характеризує лондонський екзархат.

Висунення Польщі, як арґумент — відбивається бумеранґом проти твердження канцелярії лондонського екзархату. В Польщі «Народня Церква» не має жодних виглядів, як це зрештою доказали численні, невдалі спроби наїздників, тому, що духовенство, від Примаса до найскромнішого священика є з’єднані з масою вірних, а ці останні «стоять муром» за своїми пастирами. На тому, полягає між іншим сила і могутність польської Церкви й правдиве джерело вірности Апостольській Столиці (не за всяку ціну).

Надмірно віддані Ватиканові та його дикастерії ніколи не мали в Польщі успіхів — натомість є багато прикладів змагань проваджених з Апостольською Столицею (з сторони достойників Церкви і світських) нераз заслонюючись побожними інтенціями для маскування чисто життєвих, політичних калькуляцій.

Пощо турбувати Пана Бога? Нижче підписаний не керувався — як це йому приписує лист канцлера лондонського екзархату — жадними тайними, скритими мотивами. Становище зайняте Культурою в користь патріярхату (порівнай заяву в числі 12/339, 1975 р. стор. 89) відповідає нашій журбі про польсько-українське поєднання та свідомість, що це є невідкличне услів’я для започаткування справжнього діялоґу з православ’ям. Правдивого, це значить не декоративного й позірного, що проходить між кард. Віллебрандсом й іншими представники Ватикану, а патріярхом Піменом і митрополитом Нікодимом (під контролею КҐБ). Йдеться про діялоґ, спрямований для об’єднання католиків і православних українців (їх є значна більшість і як подають останні інформації  вони не визнають офіційну Церкву) котрих — як твердив у свойому екуменічному листі кард. Сліпий не ділять жодні основні, догматичні різниці.

Кард. Сліпий, після молитви на гробі Джона Кеннеді (якому завдячує своє звільнення) виголошуючи промову в осідку філії Укр. Кат. Університету у Вашінґтоні, між іншим сказав:

«Не маю аспірацій до титулу Патріярха для особистої слави та хвали. Бажаю патріярхального устрою для нашої Церкви, більшої від всіх Східніх Церков разом взятих, як конечність для вдержання Церкви. Коли б мені ішлось про особисту почесть і ранґу, то міг це одержати від совєтського режиму без того щоби терпіти 18 літ в лагерах. Три дні після арешту пропонували мені православну митрополію Києва та Галичини (в заміну за моє відступлення від вірности до Апостольської Столиці.) Відмовив. Кілька років пізніше поновлено оферту ще вижчої гідности. Відмовив. Якщоб я був прийняв цю пропозицію, Св. Отець розмовляв би зі мною як рівний з рівним, як це робить з патріярхом московським. Я є лояльний супроти Столиці Св. Петра та Вселенської Церкви. Тільки бажаю пошанування та признання прав Української Католицької Церкви, яка тоді буде могла служити, як поміст до порозуміння з слов’янським православним Сходом, поміст, визнаний так багатьома попередниками Павла VІ-гo. Єдність у різнородності становить угольний камінь католицизму.

Під час авдієнції 13 грудня 1976 р. кард. Сліпого та шістьох українських єпископів з ЗСА, Канади і Австралії — Папа потвердив, що «очікування визнання патріярхальної гідности не можуть бути під сучасну кон’юнктуру (підкреслення моє — Д. М.) сповнені. У відповідь кард. Сліпий між іншим, сказав, що «голоси та листи від священиків, які приходять до Папи з лагерів (з проханням про надіслання Біблії) — свідчать про безперестанні переслідування за віру на Україні… Наші брати й сестри очікують слів потіхи від Вашої Святости…. гаряче бажаємо, щоби Ваша Святість спрямували спеціяльне звернення до вірних на Україні, які терплять від 30 років переслідування за Христа та Його Церкву. Хтож може це сьогодні зробити, як не Ваша Святість?».

Домінік Моравський

* * * * *

Суттєві помилки комуністичної теорії і практики такі колосальні, що комунізм є злий у самому корені, і тому католики не сміють співпрацювати з ним за ніяких умовин, бо комунізм противиться так розумові, як і Божому Об’явленню.

Папа Пій XI

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>