Документи Церкви – для кожного?

«Зобов’язуюся зберігати в таємниці всю отриману інформацію: котра стосується осіб; котра приписана для зберігання в таємниці; котра могла б завдати шкоди Церкві» – так, із невеликими пропусками, виглядає присяга на Євангелії, яку щорічно складає єпископат УГКЦ перед початком Синоду. Вірні не мають прямого доступу до його засідань, на яких: «вибирають єпископів, вершать правосуддя та видають закони». Ба більше, призначення Синоду – зупинитися, роззирнутися довкола і зрозуміти, якою є Церква тут і зараз? Тому щороку обирають одну стрижневу тему-виклик, довкола якої обертається життя Синоду, але головне «перевірочне питання» залишається незмінним – чи Церква сприяє росту Божого Царства?

Вибори єпископів – справа, яку можна «владнати» тут і зараз рішенням самого єпископату, але зростання Церкви у виконанні її місії, без участі у цьому вірних малоймовірне. Лише якщо вірні знають, який шлях пропонує Церква та які вибоїни на цьому шляху існують, тоді можуть успішно ним прямувати. Традиційно передача рішень Синоду проходить як естафета: від кожного єпископа, котрий брав участь у Синоді, до пресвітерів його єпархії, які вже доносять вірним головні ідеї.

Такий спосіб цілком природний, навіть більше – підставовий. Донині для значної частини християн єдиним місцем, де вони чують Святе Письмо, є зібрання спільноти, а тому й церковні постанови не можуть претендувати на більшу увагу. Але неуникним є ефект «зіпсутого телефону», адже учасники передають один одному не естафетну паличку, а думки. Чи правильно цей конкретний єпископ зрозумів, чого хоче Синод, і чи згоден він особисто з його рішеннями? Чи зуміє пояснити все своїм пресвітерам, а ті, своєю чергою, вірним?

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті

Свіжий номер

4 (486) 2021 4_2021