Документи:

 

Лист від представників мирян,
висланий до кожного присутнього в Римі
Владики Української Католицької Церкви


Рим, 30 жовтня, 1971 року.

Ваше Високопреосвященство!

Нижчепідписані представники мирян, зібрані на римських торжествах Української Помісної Католицької Церкви 30 – 31 жовтня, довідалися; про демарш до Українських: Владик Секретаріяту Стану їх Святости у справі заборони відбуття Архиєпископського Синоду.

В обличчі грізного стану й історичної відповідальности ієрархії за дальшу долю Української Церкви просимо і закликаємо Вас не піддатися цій незаконній пресії, постояти твердо за права самої ієрархії й цілої Церкви та, не зважаючи на це, відбути заплянований Архиєпископський Синод.

Відчуваємо, що без Синоду буде важко після повернення зустрічатися і співжити Владикам, священикам і провідним діячам зорганізованого мирянства із загалом наших вірних.

Цей тривожний апель доводимо до Вашого відома в почутті відповідальности за стан у нашій Церкві.

Віддані Вам у Христі,

др. Зиновій Ґіль, др. Роман Осінчук, інж. Степан Процик, проф. Мирослав Лабунька, проф. Василь Маркусь, др. Петро Біланюк, др. Леонид Рудницький, Любослава Шандра, Дарія Кузик, Ева Піддубчишин, др. Мирослав Навроцький, др. Романа Навроцька, др. Ярослав Крив’як, др. Ярослав Миндюк, др. Дарія Миндюк, др. Володимир Боцюрків, інж. Іван Фур, Юрій Карпінський

 * * * * * * * * * * *

Пресові комунікати з Риму

Рим, 1 листопада 1971.

Після торжественного посвячення української церкви святих Сергія і Вакха та врочистого відзначення 375-тої річниці Берестейської і 225-тої річниці Ужгородської Уній з участю 15 українських Владик під проводом Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого, українські Владики почали тут учора ввечорі, 31 жовтня 1971 року, свої синодальні наради та просять Святішого Отця про апостольське благословення для їхніх праць.

Президія Синоду

Рим, 2 листопада 1971.

Українські Католицькі Владики, зібрані на своїх Синодальних Нарадах в Римі, – оцим заявляють, що вони діють під проводом Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа, згідно з рішенням Другого Ватиканського Собору, в любові пошані і відданості до Св. Отця.

Рим, 5 листопада 1971.

Після посвячення відновленої церкви Жировицької Богородиці і Святих Сергія і Вакха в Римі, дня 30 жовтня, та по відзначенні 375 річниці Берестейської і 325-річчя Ужгородської Уній, Архиєрейською Службою Божою усіх зібраних Владик і святочною Академією, розпочалися в неділю вечором, дня 31 жовтня, чергові Синодальні Наради Українських Владик, що ними проводив Блаженніший Верховний Архиєпископ Української Церкви, Кардинал Йосиф Сліпий.

Під час своїх Нарад Українські Владики створили Дорадче Тіло для Верховного Архиєпископа, так званий Постійний Синод, зложений з чотирьох Владик, крім Верховного Архиєпископа.

Головною точкою Нарад було передискутовання начерку Конституції для Української Католицької Церкви. Окрім цього порішено деякі біжучі справи Української Церкви.

Українські Владики, зібрані на Синодальних Нарадах, звернулись до Духовенства і Вірних Української Церкви Спільним Пастирським Актом з нагоди святкувань Берестейської та Ужгородської Уній, підкреслюючи їхню дальшу життєвість для Українського Народу мимо усіх переслідувань і заперечень.

Синодальні Наради закінчено дня 5 листопада.

ПРЕЗИДІЯ Синодальних Нарад.

 * * * * * * * * * * *  

Рим, 1 листопада 1971р.

Слава Ісусу Христу!

До Архиєпископського Синоду Української Католицької Церкви на руки Блаженнішого Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа Сліпого

Ваше Блаженство,

Високопреосвященні і Преосвященні Владики,

Ми нижчепідписані представники організованого мирянського і громадського життя, які прибули на ювілейні торжества в Римі 30-31 жовтня з нагоди 375-річчя Берестейської і 325-річчя Ужгородської Унії та посвячення храму Святих Сергія і Вакха, уважаємо за відповідне подати до Вашого відома і погляди і побажання українського загалу.

Українська спільнота поважно стурбована останньою забороною Секретаріяту Стану їх Святости відбути черговий Архиєпископський Синод. Уважаємо це порушення історичних прав та устійненого правопорядку Помісної Української Католицької Церкви, подиктованим радше політичними міркуваннями.

Не зважаючи на це, уважаємо, що Ви, наші Владики, маєте святий обов’язок у цей критичний час відстояти права нашої Церкви, забезпечені тисячлітньою традицією, Берестейською Унією та декретами Другого Ватиканського Собору. Вся українська спільнота нетерпеливо очікує негайного відбуття заплянованого П’ятого Архиєпископського Синоду.

Звертаємося до Отців Синоду, зібраних тепер у Римі, розглянути зокрема такі справи:

  1. Підтвердити і перевести в життя постанови, винесені на 4-тому Архиєпископському Синоді стосовно помісности і патріяршого устрою Української Католицької Церкви.
  2. Домагатися від Апостольської Столиці респектування артикулів Берестейської Унії щодо прав нашої Церкви, включно з вибором власної ієрархії.
  3. Заперечити виключність територіяльної юрисдикції на користь персональної правовласти Верховного Архиєпископотва над всіми українцями католиками у світі.
  4. Добро душ вірних на сьогодні вимагає збереження в дусі традиції жонатого клиру і послідовного опрокинення насильно впровадженого целібату в нових країнах.
  5. Відновити традицію співучасти мирян в управлінні Церквою на всіх щаблях церковної структури /Головна Рада Мирян, єпархіяльні та парафіяльні ради, церковні братства і сестрицтва тощо/.
  6. Затіснити співпрацю Церкви з суспільно-громадськими чинниками, особливо в ділянках рідного шкільництва, молодечих організацій та збереження і розвитку української культури.
  7. Розвинути екуменічні зв’язки та практичну співпрацю з Українською Православною Церквою.
  8. Забезпечити піддержку та якнайуспішніше діяння Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія, переданого Архиєпископському Синодові.
  9. Сприяти розв’язанню наболілих конфліктів в деяких країнах між ієрархією, монашими чинами та мирянами.

10. Не зважаючи на лист Папи Павла 5-го з 7 липня 1971 р. та тимчасові труднощі у справі створення Українського Католицького Патріярхату, продовжувати наполегливо змагання за завершення структури нашої Церкви Київсько-Галицьким Патріярхатом.

Вважаємо за потрібне зазначити Отцям Синоду, що українські миряни та організоване громадянство зробили великий вклад і жертвенність у розбудову Української Католицької Церкви. Висловлюємо тривожні побоювання, якщо б Синод не відбувся або не виніс позитивних рішень та не був у стані перевести їх у життя, що це могло б привести до занепаду віри, збайдужіння до справ Церкви, упадок жертвенности, а навіть в і окремих випадках до відходу активного елементу від Української Католицької Церкви.

Ми однак сподіваємося, що українські Владики зроблять все можливе, щоб в цьому критичному часі виконати свою історичну місію супроти Церкви і Народу.

Залишаємося в глибокій пошані, з побажанням успіхів у працях Синоду та християнським привітом.

Мгр. Омелян Коваль – За Евролепську Президію Секретаріяту CKBУ / Коорцинаціиний Осередок Українських Центральних Громадських Установ в Европі / Центральна Управа Спілки Української молоді;

проф. Петро Зелений – За Європейську Конференцію Мирян / Український Християнський Рух / Товариство за Патріярхат в Бельгії;

інж. Євген Гарабач – За Український Християнський Робітничий Рух / Товариство за Патріярхат в Німеччині;

інж. Василь Олеськів – За Громадський Комітет за Український Патріярхат у великій Британії / Союз Українців у Великій Британії;

д-р Романа Навроцька – За Світову Федерацію Українських Жіночих організацій;

Ольга Муссаковська, Любослава Шандра – За Централю Союзу Українок Америки;

Ольна Тоїлашівська – За Українську-Американську Жіночу Допомогову Організацію в Нью-Йорку;

Д-р Юрій Цегельський, Юрій Карпинський – За Організацію Української Молоді і «Пласт»;

проф. Леонід Рудницький – За Осередок Наукового Товариства ім. Шевченка в Фіялдельфії;

Ева Піддубчишин – За Товариство Прихильників Українського Католицького Університету – Нью-Йорк;

Дарія Кузик – За Світове Товариство за Патріярхат;

Д-р Зіновій Ґіль, інж. Степан Процик, Василь Пасічняк – За Крайову Управу Товариства за Патріярхат в Америці;

д-р Роман Осінчук проф. Миослав Лабунька – За Раду Мирян Товариства за Патріярхат в Америці;

проф. д-р Петро Біланюк – За Централю Комітетів оборони обряду, традицій і мови Української Церкви в США і Канаді;

Юрій Карпинський – За Студентський Комітет ад гок за Патріярхат;

Любослава Шандра – За Громадський Комітет дії за Патріярхат УКЦеркви та Діловий Комітет для відзначення Другої річниці Архиєпископського Синоду в Чікаґо;

д-р Василь Маркусь – За Координаційний Комітет Українських Організацій Канади і Америки за здій­снення Патріярхату / Асоціяція Української Католицької Преси;

д-р Мирослав Навроцький – За Українське Лікарське Товариство Північної Америки – Відділ в Пенсильванії/

 * * * * * * * * * * * . 

Слава Ісусу Христу!

Рим, 5 листопада 1971 р.

До Архиєпископського Синоду Української Католицької Церкви
на руки Блаженнішого Верховного Архиєпископа і Кардинала
Кир Йосифа Сліпого

Ваше Блаженство, Високопреосвященніші і Преосвященні Владики!

Хоч згідно із традицією нашої Церкви представники мирян все брали участь в синодальних нарадах, то ми, представники мирян Української Католицької Церкви зі жалем стверджуємо, що й 5-ий Архиєпископський Синод відбіг від тої традиції. Мимо наших старань ми не мали нагоди виступити особисто на 5-ому Архиєпископському Синоді перед Високопреосвященнішими і Преосвященними Отцями Синоду, щоб висловити і вияснити наше становище відносно ряду питань, що тісно в’яжуться із дальшим розвитком нашої Української Католицької Церкви та працею мирян для неї.

Але ми все ж таки не сумніваємось, що заторкнені нами питання стануть предметом глибоких студій і розважань Отцями Синоду. Ми вважаємо, що ці справи, з огляду на свою актуальність і важливість, заслуговують на повну увагу Отців Синоду.

Просимо прийняти вислови нашої синівської відданости і остаємо з глибокою пошаною і християнським привітом

Інж. д-р Петро Зелений, голова делегації мирян

Члени делеґаціі: проф. д-р Петро Біланюк, д-р Ева Піддубчишин, Романа Навроцька, Юрій Карпінський

    * * * * * * * * * * *

 Ваше Блаженство, Голово Синоду,
Високопреосвященніші і Преосвященні Владики, Отці Синоду!

Нав’язуючи до вже поданого Синодові листа від мирянських і громадських організацій з 1 листопада 1971 року, бажали б ми нині, як делегація мирян, уточнити та поширити деякі точки цього листа.

1. Видається нам, що основною причиною теперішніх труднощів у нашому церковному житті є обставина, що постанови IV і попередніх Архиєпископських Синодів не були переведені в життя. На жаль, навіть не були вони належно спопуляризовані серед загалу вірних. В цьому також не дописала українська католицька преса. Щоб не бути голословними, дозволимо собі вказати на деякі приклади: досі нестворено Беатифікаційного Осередку, усіх інстанцій церковних судів; не поставлено належно справи «Фонду Церкви в потребі» і т.д.

2. Саме в 375-ту річницю Берестейської Унії, яку тепер врочисто відзначаємо, приходиться ствердити, що Українська Католицька Церква істотно віддалилася від того первісного стану Східної Помісної Церкви, якою вона була і повинна бути. На протязі останніх століть поступово поширено законодавчу і адміністративну владу Римської Курії, яка своїми законами та розпорядженнями нарушувала самоуправління і традиційні права та привілеї Української Католицької Церкви, наприклад, призначування єпископів, впровадження обов’язкового целібату, видавання літургічних книг. Крім цього, накидувано нам латинську богословську думку, чужу нашій ментальності, впроваджено західні канонічні норми та літургічні форми, щоб найбільше зблизити нас до латинського обряду, західної церковної структури та духовости.

Причиною цього стану було те, що латиняни ніколи не розглядали церковну єдність як об’єднання двох братніх помісних Церков. У висліді запанувала відома теорія уніятизму замість правдивого католицизму. Щойно Другий Ватиканський Собор привернув правильне розуміння церковної єдности, а тим самим правдивого католицизму, побудованого на обрядовому, богословському і культурному плюралізмі, проте, в єдності одної Христової віри.

3. Переходимо далі до наступної точки, яка є основним аргументом Римської Курії проти створення Українського Католицького Патріярхату. Це є принцип територіяльної юрисдикції. Цей принцип у модерному плюралістичному суспільстві є нелогічний і непрактичний.

Рухи населення, культурний обмін, співіснування різних мов і культур, як теж змінені політичні та соціяльні обставини вимагають, щоб суворий територіяльний принцип заступити персональною юрисдикцією проводу кожної Помісної Церкви над всіма членами тої ж Церкви та обряду у цілому світі. Зрештою, вже від давніх століть персональний принцип входив у практику церковної юрисдикції та й сьогодні стосується у багатьох випадках. Тому ми уважаємо, що потрібно все зробити, щоб усунути цю позірну перешкоду для створення єдиного і неподільного українського патріярхату.

4. Пекучою проблемою нашої церковної дійсности є справа священства. Щоб практично зберегти єдність нашої Церкви, уважаємо, що є потрібним, аби формація наших священиків з цілої діяспори відбувалася в одному дусі та по можливості в одному центрі, в ніякому разі в латинських семінаріях.

Ми вже згадали про впливи латинської Церкви на виховання і на родинний стан священиків. Вповні доцінюючи значення для Церкви дівицтва, як однієї з форм християнської досконалости, ми повинні також визнати великий вклад жонатого священства у розвиток нашої Церкви.

З огляду на привернення традиційних прав і форм нашої Церкви, жонате священство повинно бути і в майбутньому нормою, а не вийнятком. При цьому не слід забувати, що жонатий клир, творячи священичі роди, був постійним джерелом української інтелігенції, в тому і священичої. Ця інтелігенція виразно причинилася до поглиблення релігійного життя народу, його культурного та господарського розвитку.

В сучасну пору Українська Церква знайшлася в положенні, яке вимагає впровадження добровільного целібату та збереження інституції жонатого клиру.

5. Від самого початку існування християнства в Україні, співучасть мирян в церковному житті та організації широко практикувалася, включно до участи в церковних соборах. Велику ролю відограли церковні братства в історії нашої Церкви, зокрема в її критичних періодах.

Тому вважаємо, що сьогодні є конечністю відновити традиції співучасти мирян в управлінні Церквою на всіх щаблях церковної структури, себто у формі Головної Ради Мирян, єпархіяльних і парафіяльних рад, церковних братств, сестрицтв, тощо. Про значення цього переконалася і Латинська Церква, яка поступово притягає мирян до участи в церковному управлінні.

6. Українське суспільне життя було завжди тісно пов’язане з Церквою та релігією. І сьогодні, головно, в поселеннях немислимим є збереження та розвиток української спільноти без активної співдії церковних чинників, головно в ділянці шкільництва та виховання молоді. В ряді випадків, на жаль, роля нашої Церкви не здійснюється належно, а є навіть прояви її негативного впливу. Ми уважаємо, що саме Українська Католицька Церква повинна змагати до припинення асиміляції та відчуження нашої молоді від української культури та мови. Потрібно тісної співпраці священства та Владик із зусиллями громадських та освітніх установ, а головно молодіжних організацій у цьому напрямі. Наша Церква повинна більше, як досі, сприяти розбудові освітніх заходів, розвиткові науки, видавництв, музеїв та всіх тих починів, які скріплюють національну свідомість і гордість нових поколінь українців поза батьківщиною.

7. Не менш важливою є також праця нашої Церкви в екуменічній ділянці, яка відкриває широкі можливості діялогу, головно із православними українцями, та практичної співпраці. Наприклад, були б дуже корисними спільні зустрічі і наради ієрархії, священиків і мирян обидвох Церков. На довшу мету слід подумати про деякі спільні Богослужбові тексти, переклади Святого Письма, можливість молитовного єднання в Божих храмах обидвох віровизнань. Приктичними і актуальними є утворення спільної шкільної системи та організації виховання, а також спільні виступи в обороні християнства на Україні.

Така співпраця і взаємини між двома віровизнаннями одного народу вже широко практикуються серед західних народів.

8. У зв’язку з прийнятою перед двома роками постановою Синоду про перебрання Українського Католицького Університету у власність і відання всьому єпископату видається конечним, щоб ця установа була завершена організаційно, посилена викладацьким персоналом, а зокрема, мала постійний наплив студентства. Необхідним є також забезпечення Університету постійними фондами, чим можна б запевнити бюджет університету та нормальне плянування академічної та наукової, і видавничої діяльности цієї єдиної сьогодні у світі української католицької високої навчальної установи.

9. Бажаємо порушити ще одну, дещо делікатну і болючу справу. Не є таємницею, що в деяких країнах та осередках існують у нас ще недоладки між групами мирян, священиками та ієрархією. Наслідки цього явища доволі сумні та небажані. Не входячи в ґенезу цих конфліктів та ферментів, до яких, так чи інакше, були причасними і деякі активні миряни серед нас делегатів на Синод, ми бажаємо ствердити, що наступив час закінчити період внутрішніх непорозумінь та привернення внутрішнього злагіднення відносин і примирення й впорядкування спільними зусиллями багатьох недоладків. Заявляючи з боку мирян готовість працювати в цьому напрямі, ми одночасно просимо Владик і священство зробити все, щоб уможливити усунення труднощів та створити атмосферу відновленого довіря і співпраці. У висліді попередніх конфліктів не може бути переможців і переможених, а лише маємо стати спільно в покорі перед величчю ідеалів нашої Святої Церкви, та навчені досвідом минулого повинні ми забути багато обопільних звинувачень. Відновлена єдність нашої Церкви та скріплена її помісність на патріархальній системі і синодальному управлінні можуть бути заразом ґарантією привернення того, що ми за останні роки втратили.

10. І, врешті порушимо питання піднесення Верховного Архиєпископства до гідности Патріярхії. Беручи під увагу делікатність питання, українські миряни всеодно не думають зрезиґнувати з дальших заходів за осягнення цієї цілі. Арґументи, висунені проти встановлення нашого патріярхату в сучасних умовах, не є вистачальні, щоб їх можна було прийняти за переконливі. Ці арґументи є радше політичного, як канонічно-богословського, історичного чи душпастирського характеру. Тому слід українським Владикам та богословам дати науково обосновану відповідь на ці арґументи і тим створити тривкі підстави для дальших змагань за створення Київсько-Галицького Патріярхату.

Порушені тут питання піддаємо під ласкаву увагу Отцям Синоду, як вислів наших турбот за добро Церкви і її майбутній розвиток. Зокрема уважаємо конечним, щоб цей Синод, подібно, як і попередні виступи наших Ієрархів, особливо ж Верховного Архиєпископа на Папському Синоді, присвятив увагу долі наших братів та їх Церкві на землях України. Цей Синод і ми всі повинні піднести голос в їх обороні та домогтися перед світовою опінією від пануючого там режиму привернення релігійних прав та повної свободи віровизнання, а точніше відновлення Української Католицької Церкви. Доля нашої Церкви і народу в Україні повинна бути предметом уваги не лише цього Синоду, але кожночасно і журбою всієї Церкви на поселеннях – Владик, священства і мирян!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>