Домінік Моравскі відвідав Україну

ч. 2 (Зустрічі з поляками)

У травні минулого року Домінік Моравскі, дописувач паризької «Культури» про церковні справи, на запрошення кардинала М. Любачівського з нагоди Синоду УКЦ — першого в Україні — побував два тижні в Україні. Крім участи та зустрічей у наших церковних святкуваннях, він присвятив свій час відвідинам польських костелів та зустрічам з польськими організаціями в Україні. Переповісти всі його зустрічі зайняло б багато місця, тому постараюся подати найосновніше, щоб читач міг собі виробити власну думку про сучасну ситуацію на відтинку розвитку польської католицької Церкви в Україні.

Тому що конфлікт між поляками і українцями за нашу катедру в Перемишлі був у повному розгарії а до того ще добавилась злощасна папська буля про підпорядкування Перемишльської греко-католицької єпархії не Голові нашої Церкви, але примасові римо-католицької Церкви в Польщі, — пан Моравскі рішив вступити до Перемишля, щоб особисто запізнатись із витвореною ситуацією.

Польські прапори, якими була обвішана наша колишня катедра, силою захоплена тепер поляками, автор назвав «дразливим проявом польського шовінізму, біля якого годі пройти байдуже…». «Поруч будівля ліцею, колишня Духовна Семінарія, в якій каплицю замінено на гімнастичну залю… і так само з іншими об’єктами, які мали б бути звернені…». Єп. Токарчук прийняв автора щиро й боліє сучасними непорозуміннями та передбачає ще труднішу ситуацію, яка витискає на людській психіці свою від’ємну пляму… Старається виявити добру волю та заспокоїти їх (тобто греко-католиків) потребу, віддаючи їм до вжитку церкви в Ярославі чи в Устриках… Стверджує теж, що рішення прилучити Перемишльську єпархію Варшавській провінції непотрібно розбурхало почування. У Львові автор відвідав римо-католицьку катедру, де зустрічав двох єпископів: господаря Рафаїла Кєрницкого та Маркіяна Трофімяка, що походить з мішаної родини польсько-української. «Маю враження, — пише автор, — що це він, а не втомлений та перебуваючий в Любачеві архиєпископ Яворскі репрезентує римо-католицьку Церкву та польськість у Львові. Він обстоює думку, що справи приділу церков повинні узгіднювати між собою єпископи обох обрядів, щоб не давати змоги адміністраційній владі вмішуватися у церковні справи та виступати в ролі суперарбітрів.

Він теж обстоює думку, що богослуження в костелах повинні відправлятись в двох мовах — польській та українській, як це вже практикується в Києві, де відправи ведеться по-польському, по-російському та по-українському. Він згідний, що деякі костели перебирають греко-католики, бо багато гірше було б, коли б перебирали автокефалісти, які зразу переробляли би внутрішнє устаткування на східній лад. Відносно душпастирської праці, то єп. Трофімяк радить обережність, уважаючи терен Західньої України як терен з певними релігійними традиціями, тому всякі зміни можуть лиш спричинити заколот. Нарікає на брак душпастирів, а ті, які приїздять з Польщі, часто не надаються на цей терен… Всіх віруючих на цьому терені врятувала глибока віра, тому не повинно бути ніяких перешкод, щоб люди молилися у тих самих Домах Божих, без огляду на визнаневі розбіжності. « Мусимо бути готові на всякі компроміси, а навіть на жертви». В дальшому звертає увагу, що серед греко-католиків існує упередження до Римо-католицького Костела. Бо люди, які повертають до католицизму від православ’я, вносять зі собою східню формацію світоглядову і релігійну. Тому шлях до об’єднання ще дуже далекий… На думку єп. Трофімяка, кревування українського патріярхату передчасне, бо Церква ще не устабілізувалась внутрішньо. Ще багато всяких суперечностей, які часто доводять до суспензи нововисвячених душпастирів, які або виломлюються з церковної дисципліни, або обтяжені минулою співпрацею з НКВД.

На вечері у Лєшка Мазепи, бувшого президента Польської Культурної Організації, розмови велись про сварки та непорозуміння між горсткою поляків у Львові. Цю критикоманію приписує автор довгорічному примусовому відчуженню від конструктивної праці… В розмові теж скритиковано без решти провідника ОУН, Юрія Шухевича, сина творця славетної УПА, який (тобто Юрій) програв без решти баталію в президентських виборах, але теж осмішив себе як пропагатор ультра-націоналістичної неопоганської секти прихильників Дажбога. Порушено також справу, чому Україна для пов’язання є Европою обрала шлях через Мадярщину, а не через Польщу. Брак політичної стабілізації в Польщі та постійні спалахи протиукраїнських виступів преси лягли в основу того явища.

Зустріч з активістами Товариства Польської Культури на Львівщині у пп. Адамськіх проходила на наріканнях, взаємних обвинуваченнях та претенсіях до українців. «Щоби могти з ними говорити, мусять осудити злочини УПА та вдаритись у груди». Присутні у всіх осудах керуються емоціями, а не розумом. Те саме у відношенні до Греко-католицької Церкви. Моравскі зауважив, що «треба зрозуміти ці нездорові упередження старших пань та панів. Трудно від них вимагати, щоб іншими очима оцінювали сучасну дійсність». Ці люди не хочуть зрозуміти, що перехід на православ’я, а тепер поворот до греко-католицизму — це не є свобідний вибір, але це рішало «бути чи не бути».

«Вони (ці старші пані та панове), не годні усвідомити собі сучасної ситуації. Що живуть тепер не в Польщі, але у чужій державі, супроти якої треба зберегти льояльність». Він додає: «На жаль, ані терпеливости, ані християнської любови ближнього я в тому середовищі не відчув».

Подібні до своїх спостереження вичув лиш в розмові з польським консулом у Львові, паном Генриком Літвіном, який багато уваги присвячує саме на з’ясуванні тих змін, які заіснували.

* * *

Пан Моравскі також був за Збручем. Він відвідав польські парафії. Провів розмови з польськими єпископами.

Через Почаїв приїхав до Крем’янця, Житомира та до Кам’янця-Подільського. У Крем’янці є чинна без перерви польська парафія, а зараз робляться старання, щоб відновити другий костел при Ліцеї Кременецькому. Місцевий священик твердить, що важливішою є справа голошення Слова Божого — реставрація людських душ, як ревіндикація самих костелів. А коли так, то при чому тут утверджування польськости, яке згори наражене на кризу християнської єдности. Цей священик вчить у школі польської мови, а для старших виголошує реколекції по-українському. Теж в Літургії деякі молитви відмовляє по-українському. З його доповіді на з’їзді полонії Крем’янця та околиці можна було зробити висновок. Коли б польські католики станули на висоті завдань, то гармонійне співжиття двох сусідуючих народів було б зовсім можливим.

В районі Славути та Полонної є багато польських парафій. В будові є п’ять костелів. Тут багато мішаних супруж, а теж потомків мішаних супруж — тож всяка праця ведеться у двох мовах. Тут священикам помагають монахині з Польщі, які теж ведуть школи, опіку над хворими та всякі практичні курси.

У Житомирі єп. Пурвінскі, вихованок семінарії в Ризі, нав’язав добрі взаємини з православним духовенством. «Навіть православні попи посилають своїх дітей на навчання релігії до нас, бо, як самі признають, вони до такої праці не підготовані». Він твердить, що в терені помітне зацікавлення католицизмом, що завдячуємо «на притяганні, а не на відпиханні». Єп. Пурвінскі з усмішкою докидає: «Ціле щастя, що на цьому терені нема уніятів, бо зразу був би конфлікт». Єпископ зазначує, що він не помічає ворожости ані зі сторони місцевої інтелігенції, ані православного духовенства. «Наша праця має характер піонерський, в дусі прислуги ближнім», — заявив єп. Пурвінскі. А його молодий помічник, якого раніше викинули з Києва як агента Ватикану, нині свобідно об’їжджає терени цілої України до Харкова включно.

В дієцізії Житомирській є зареєстрованих поляків коло 100 тисяч, а в Кам’янець-Подільській коло 200 тисяч.

В Летичеві автор зустрів о. Романа, родом з Дрогобича. Він часто об’їжджає південну Україну аж по Крим. Вчить у місцевій державній школі польської мови, фреквенція дуже велика.

В Городку (Подільському) зараз є римо-католицька семінарія. Парохом є латиш, що працює вже 15 років. В околиці ведуться роботи при будові нових 15 костелів. З автокефальною церквою непорозумінь немає.

В Кам’янці-Подільському єп. Ян Ольшанскі вітає словами: «Сталін викорінив тут націоналізми, тому свобідніше себе почуваємо, чим на захід від Збруча». Влада місцева, хоча фаворизує православних, але не хоче конфлікту з католиками. На жаль, прислані священики є надто прив’язані до польської культури, й це їм утруднює працю. Під час маєвого Молебня вірні співають по-українському. Сестра уршулянка доперва починає вчити дітей польських пісень. Єпископська канцелярія видає свій журналик «Аве Марія» по-українському. Єп. Ольшанскі передав громаді греко-католиків (60 осіб) бувший Трінітарський костел. На думку єпископа, ані греко-католики (з Галичини), ані автокефалісти не спроможні нав’язати поправні міжвизнаневі взаємовідносини. Момент політичний домінує у них. При повороті через Чортків парох показує місце розстрілу 5 польських ксьондзів більшовиками у 1941 році. Нарікає, що в Чортківщині греко-католики перебрали 10 костелів і влаштовують їх на свій лад.

В Бучачі костел в ремонті, але парох нарікає, що костелів у Підгайцях, Перемишлянах та Бережанах не звернено, а передано або греко-католикам, або автокефалістам.

У Жовкві Моравскі оглянув польські пам’ятки культури, про які дбає місцевий парох римо-католицької церкви о. Павелко. Між іншим, той ксьондз стверджує, всупереч польській опінії, що під час обох окупацій греко-католики, а зокрема Василіяни, переховували поляків, загрожених вивозом або розстрілом.

У Львові стрінув паню Хмєлєвску з Києва, яка очолює Федерацію Польських Організацій в Україні. Вона нарікає на нездорову атмосферу в польському середовищі у Львові. «Вони задержалися в часі, вони замкнулися самі в собі й негодні вийти назовні». Вона переконана, що треба полякам чимскоріше розпрацювати програму співпраці з українцями і спільно довести до злагіднення конфліктних ситуацій.

Автор кінчає свої спостереження оптимістично, бо майбутнє залежатиме від молодого покоління, яке не є обтяжене такими упередженнями, як покоління старше. Його кінцева думка, що «всякий екуменізм треба розбудовувати знизу практично — не чекаючи на директиви єпископату».

Що вражає у спостереженнях Моравського? Це той динамізм польського костела в Україні. Це праця піонерська, сперта на людях, а не на церковних канонах. Священики на місцях шукають нових підходів до людей, до витвореної нової ситуації.

Двомовність в костелі, нав’язування добросусідських відносин з місцевими православними священиками. Перебирання відповідальности за передані костели, хоча немає відповідної кількости вірних. Одним словом, місія на Україні в повному ходу.

А як реагує на це наша Церква, наші вірні, наша цивільна влада? Чи справді люди не бачать, що за тими «екуменізмами», «двомовними Богослуженнями» криється? Чи лиш одна Євангелія? Чи, може, ще щось іншого, про що вони одверто говорять? Про відбудову польської культури, про привернення до польськости всіх отих мішаних нащадків. (Хіба ж в цьому щось злого? На це дозволяє держава — Редакція). Про вищість Римо-католицького Костела та його місійну ролю, в той час, коли Греко-католицька Церква надто тісно пов’язана з націоналізмом, отже такої ролі відограти не може.

Тепер в самій Галичині маємо широко закорінене православ’я, якого існування ніхто не береться оспорювати. Але маємо теж вже чимало хрещених в римо-католицьких костелах, а тепер існують поважні вигляди, що їх число на Поділлі та Волині зросте. У нас чомусь теж цю справу промовчується й жодних ясних формулювань для забезпечення їм релігійної послуги, яка би не вела до національної, а за тим і державної апостазії. Чи хтось взагалі застановлявся у нас про створення Католицької Церкви в Україні, але із своїм власним духовенством?

Поправка

У травневому числі, у статті В. Ґ. під назвою «Домінік Моравскі відвідав Україну», яка починається на стор. 24, а на стор. 25, у лівій колонці у 27 рядку знизу, речення, що починається: «В області перед 1990 р. було чинних 100 костелів, нині є 10». А мало бути написано: «В області перед 1990 р. було чинних 10 костелів, а нині їх є 70». За недогляд просимо вибачення у автора допису В. Г. і читачів.

Редакція

В. Ґ.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>