Допоможіть нам відзискати нашу Церкву Норберта у Кракові

Такими благальними словами звернулись українські жителі Кракова, а зокрема мґр Олександер Курилло, який є представником української греко-католицької громади, до автора цих рядків під час наукової конференції, присвяченої Слузі Божому Андреєві Шептицькому, що відбулась у другій половині червня 1990 р. у Польській Академії Наук у Кракові. Це справді були розпучливі слова у справі відзискання колишньої нашої церковці св. Норберта у Кракові, тоді коли вірні Української Католицької Церкви мусять перебувати у комірному. Не можна було їх проханню не прислухатись. Пробував, чим тільки було можливо, їх потішити і приобіцяв цю справу заторкнути на сторінках журналу «Патріярхат».

Із-за накопичення багатьох різних актуальних релігійно-церковних питань не вдалось мені скоріше порушити ці дуже болючі питання наших вірних Української Католицької Церкви в Кракові, а в загальному можна сказати — на терені цілої сучасної Польщі. Ситуація церкви св. Норберта у Кракові не є одиноким чи відірваним фрагментом. Всі церкви УКЦеркви у Польщі після Другої світової війни були забрані, й офіційно на деякий час перестала існувати наша УКЦерква. Про це тут та й під сучасну пору не приходиться писати.

Слід відмітити, що справою відзискання церкви Норберта у Кракові займаються не тільки сучасні українські жителі Кракова, але й колишні, що тепер живуть у США. Тут проводилась і проводиться відповідна акція. На жаль, ця справа досьогодні не полагоджена. Вірні УКЦеркви у Кракові дальше перебувають у комірному. На превеликий жаль, більшість українських церков у сучасній Польщі є у посіданні польської Римо-католицької Церкви. Звичайно, з християнського боку цей факт має дуже неприємний посмак, бо це ж заперечує вчення Христової Церкви.

Відомо ж, що на сході і на середньому сході Европи за останні роки пройшли великі непередбачені зміни, пройшла майже безкровна революція, у якій ленінський, сталінський і брежнєвский соціялістичний комунізм збанкрутував і дальше банкрутує. На пожарищі соціялістичного комунізму відроджуються держави на демократичних і християнських основах, які намагаються направити заподіяні кривди. Не будемо тут входити у різні аспекти політичної натури, але в основному бажаємо звернути увагу виключно на релігійний бік справи.

Незаперечним лишається сьогодні факт, що через 43 роки УКЦерква у Радянському Союзі була поставлена поза буквою закону, і цю Церкву тепер легалізовано. Кожному стає ясно, як це так, щоб неіснуючого можна зробити існуючим і легалізувати? Такий стан брехні про неіснуючу УКЦеркву був вигідний московській патріярхії, себто упривілейованій Російській Православній Церкві, яка більше пристосувалась до вождів Кремля, як Христового вчення. Ця ж упривілейована Російська Православна Церква після т. зв. «собору» «возз’єднання» УКЦеркви з Російською в 1946 році успадкувала майже всі її церкви. З хвилиною легалізації УКЦеркви приходиться РПЦеркві повертати нею окуповані українські католицькі церкви, себто повертати не тільки церкви, але приналежне до неї майно, повертати її первісним власникам. Звичайно, це не відбувається без скреготу, всяких анімозій, включно з провокаціями, що, мовляв, українці-католики силою перебирають церкви та побивають російських «батюшок». Звичайно, все це вигадки, роблені з метою, щоб тільки очорнити українців-католиків. Волею, чи поневолі, але РПЦерква є приневолена повертати церкви УКЦеркві.

На жаль, під тим оглядом у сучасній Польщі немає майже жодних змін. Майже все залишається, як було. Якщо цих справ не заторкує і нічого не робить польський уряд, то можна зрозуміти його настанову, але що в цьому нічого не зробили і не видно щоб щось робили церковні чинники у Польщі на чолі з примасом Польщі кардиналом Юзефом Ґлемпом, то це дуже болюче, а з християнського боку несприйнятне. Вже був час УКЦеркві, яка ніби офіційно не існує, а перебуває у комірному чи на ласці, так думають деякі поляки, повернути їхні церкви та прицерковні забудування. Час повернути і церкву св. Івана Хрестителя у Перемишлі з Богословською семінарією та єпископською резиденцією.

Варто нагадати, що Божі Закони не мають жодних винятків, і вони однаково стосуються до всіх християн. В одному з цих Божих Законів говориться, що вкрадене чи присвоєне, чи насильно забране, чи привласнене — слід повернути. Це стосується до всіх християн без винятку. Дивно, що цих Божих Законів не респектують ті, що посвятились працювати у Божому Винограднику в ім’я Христової любови. Стає незрозумілим також, що по сьогодні УКЦерква, яка вже є визнана і легалізована у Радянському Союзі, де панував і володів войовничий атеїзм, досьогодні не одержала такого офіційного визнання у сучасній Польщі. Це діється у державі, яка в основному є римо-католицькою! Тут і там нераз можна почути на цю тему тверезі голоси серед деяких поляків, але вони все ще є білими круками. Чи під цим оглядом прийдуть зміни, ще заскоро робити будь-які висновки… Вони повинні були статись у Польщі першими.

Повернімось до прохання українських жителів у Кракові та їх просьби, щоб їм була повернена церковця св. Норберта у Кракові. Жителі греко-католицької віри у Кракові з 1808 року посідали як свою власність церковцю св. Норберта і тут провадили активне релігійно-церковне життя аж до 1947 p., коли греко-католицькі священики були арештовані, а згромадження сестер-Йосифіток на силу викинені і монашим чином Селятинів.

В цій справі українська греко-католицька громада у Кракові на чолі з мґром Олександром Куриллом звернулась з окремим листом до митрополита Кракова Кардинала Францішка Махарскеґо у Кракові. У зверненні було з’ясовано цілу ситуацію церкви св. Норберта. Лист-прохання до Кардинала Махарськеґо є з датою 3 травня 1987 р. Це прохання підписали українські жителі Кракова. Копію цього листа було вислано до Апостольської Столиці на руки Папи Івана-Павла II, Патріярха Мирослава-Івана Любачівського, Примаса Польщі Кардинала Ю. Ґлемпа, генерального вікарія теперішнього єп. Мартиняка і о. пароха Кракова Мирона Михайлишина.

На жаль, під тим оглядом досьогодні нічого не змінилось. Можна було спромогтись хоч на жест, на жаль, і цього не було зроблено. Хіба приходиться ствердити незаперечний факт, що можна більше знайти зрозуміння у войовничих атеїстів, як у польських римо-католиків. Ось у Західній Україні полякам повертають їхні костьоли, а в той же час майже поголовно католицька Польща не збирається направити заподіяні кривди українській меншині у Польщі.

Слід підкреслити, що прохання і домагання українських греко-католицьких жителів у Кракові є оправдані і справедливі, ми їх повністю піддержуємо. Водночас просимо польський уряд, а зокрема польські церковні чинники повернути українській меншині всі її церкви, що були у неї після Другої світової війни насильно забрані. Хай живе доброзичливість і справедливість всіх християн. Остаємось з надією, що наш голос буде почутий, взятий до уваги і в дусі християнської любови й справедливости та позитивно розглянений. Пробуймо дивитись на ідеї і практику християнства широко відкритими очима та практично здійснювати Божі Закони у нашому щоденному житті.

Микола Галів

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>