Доповідь, що заставляє до призадуми

У переповненій авдиторії УКУ, в Лондоні, 10 квітня 1980 p., відбулась цікава доповідь о. мітр. І. Музички про Надзвичайний Синод нашого єпископату. З великою ерудицією та багатим історично-правним насвітленням всіх подій в нашій УКЦ за останні десятиліття, а зокрема про загрозливий стан, який застав наш Блаженніший Отець Йосиф, коли повернувся із заслання, говорив прелеґент, підкреслюючи засадничі елементи, що стали причиною змагань. Перше, — це єдність Церкви Матері з дочерними Церквами у розсіянні. Друге, — це відзискання наших помісних прав,які на протязі років були нам забрані й третє, — це завершення нашої церковної самобутності — патріярхатом.

Вказавши на перешкоди у цих справах так зовні­шньої, внутрішньої натури, прелеґент підкреслив новий період в історії наших змагань який розпочався з приходом на престіл Петра, Папи Івана-Павла II. Прелеґент оцінив останній синод, як явище наскрізь позитивне, хоча ми можемо мати багато різних застережень а навіть причин до невдоволення з його висліду. о. д-р Музичка з притиском однак під­креслив, що помимо всіх тих застережень з нашої сторони, сам факт скликання Синоду, намічення і затвердження коадьютора для Верховного Арихиєпископа Львова та встановлення Архиєпископських Синодів УКЦ — це перший і великий крок для осягнення і дальших цілей Блаженнішого. Синод цей та вся його документація, запевняють нашій УКЦ певне право на дальшу еґзистенцію в рамках Вселенської Церкви, об’єднують Церкву Матір на рідних землях із Церквами в розсіянні, як одну нерозлучну цілість під одним проводом Верховного Архиєпископа Львова.

Закінчення в оптимістичному тоні доповіді було не зовсім оправдане, бо мимоволі постає тривога за дальше майбутнє. Надія, що Патріярх ще живе, що над нами є Бог Всемогучий, що ми стоїмо за ідеями нашого Батька і Голови УКЦ — це добра потіха, але не певність. Це наша надія і наші сподівання — а тверда дійсність є зовсім інша, сперта на фактах а не на надії. Тому немає нічого дивного, що у запитах, доволі численних і назагал річевих, були виразні підмічення і підкреслення, що о. Музичка надто оптимістично а може і не зовсім правильно насвітлив події та зробив висновки. Один з слухачів підмітив, що в доповіді були радше відмічені самі позитиви синоду з промовчанням неґативів. Він ясно сказав, що особа майбутнього наслідника голови нашої УКЦ й продовжувача ідей та плянів нашого Блаженнішого, викликає не лише сумніви серед людей, які його знають, але й тривогу за майбутнє нашої УКЦ.

Другий опонент тез о. Музички, підкреслив два моменти, які випливають з насвітлення о. прелеґента. Перше, що до нині в Католицькій Церкві людина, член своєї Церкви в обличчі церковних законів — це лише предмет всяких маніпуляцій а не живий співдіючий підмет. Вірним можна накидати церковну владу, можна їх прилучувати до чужих церков тощо (територіяльний принцип організації). А другий момент, який випливає до певної міри з першого, це факт, що помимо сповидної автономії встановленої нинішним папою для нашої Церкви, нам будуть дальше настановляти верховного і нам будуть встановляти та затверджувати єпископів.

В заключному слові вичувалось ясно, що це є певного рода осяг Блаженнішого для нашої Церкви й що ми, миряни, повинні й на далі працювати, бо змагання наші ще не є завершені. Підкреслено, що певного рода синодальна автономія, яку ми здобули зобов’язує нас спокійно дати можність нашим єпископам ладнати церковні справи. Але синод буде рішати так, як думають єпископи.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>