Здається, ні, напевно, що ось це двоскладове слово «ма-ма» таке давнє, як людський рід, але все таке сучасне, близьке й дороге і таким незмінним залишиться назавжди, з глибоким, прямо невичерпним змістом, змістом людських почувань, піде у глибокі віки. І так кожного року, коли наближаємось до дня, у який ми в особливий спосіб відмічаємо — святкуємо День Матері, тоді все ще глибше вдумуємось у зміст, чи, може, краще сказати, бездонний зміст не так самого слова іменника «мама», але цього Божого єства — людини, що привела нас на світ, на тимчасову туземну життьову мандрівку, щоб, пройшовши цю коротку кладку земського життя, перенестись у Божу безконечну вічність.
Задумуючись над цією багатогранною Божою істотою, якою є мама, перед очима кожного з нас пробігають неповторні, немов фільмові кадри, картини запопадливо-турботливого материнського піклування — любови. Мабуть, немає слів, щоб схопити словами ввесь зміст материнства, його можна тільки повністю відчути.
Доводиться сказати, справді щасливі ті, що мають цю Божу ласку безпосередньо привітати свою маму в цей День Матері та виявити їй свою щиру вдячність, пошану й любов. Але ледве чи ті, що мають це щастя, цю виняткову нагоду в році, чи вони спроможні і чи мають настільки глибокого відчуття схопити материнську неохопність. На жаль, і дуже часто,ці щасливці навіть несвідомі того щастя, яке посідають. Ця незаперечна істина відкривається перед їх очима щойно тоді, коли ця можливість перед ними зникає, себто вони її втрачають.
Вдумаймось, а чи знали ми, коли також колись належали до тих щасливців і мали цю нагоду привітати нашу маму, воно тоді, мабуть, було більш формальне, а може навіть поверховне, ніж вдумливо глибинне. Але ж мати була рада тим і тішилась за кожний наш найменший жест нашої вдячности до неї. Чи це було з подарунком у руках, чи тільки нашою особистою присутністю і словами на устах:
— Дорога мамо, я прийшов до Тебе у цей особливий день. День Матері, щоб Тебе привітати і побажати всього добра, багато кріпкого здоров’я та хоч в цю хвилину розвеселити Тебе, розвіяти Твої чорні хмари материнських турбот. Твоє життя — це були ми…, а ми тепер так далекі від Тебе…
У очах Твоїх зажурених, сльозами промитих, ми бачили сонячні проміння Твоєї радости, бо ж Ти бачила нас, дітей своїх, своїх істот, яким Ти віддала все, що мала, за нас змагалась, молилась, благала Творця і Спасителя нашого, щоб у житті нашому жодна кривда не сталась. Щоб наше життя було без горя і терня, радісне, килимом квітів устелене, а сама, як і Мати Божа, все була готова терпіти, страждати і у своєму терпінні бачити щось більше, щось тривкіше, вічне і безконечне — любов, любов і ще раз любов.
Дорога Мамо, так вдумуючись над тією Твоєю безмежною любов’ю, яка все сильніша всього, що все мельодійною піснею стелилась і пливла крізь ціле Твоє багатогранне туземне життя. Ось ця Твоя любов, що не має ні меж, ні кінця, вона для нас все така запопадливо чутливо-щира — свята. Більшої Любови немає, тільки Божа, нашого відкупителя, Ісуса Христа. І любов безмежна Пресвятої Богородиці Матері Божої, у Її гіркім терпінні, не була іншою у переживанні за свого Сина Ісуса Христа. Бо ж життя Матері Божої, у Її людсько-душевному переживанні, було килимом щастя для нас, для людства.
Ох, як мало ми це щастя оцінили й зрозуміли, що виростало на терню, горю й болю, але стелилось для нас м’яким зелено-весняним і теплим килимом. Ні, це не мрія не уява, не думка і не мить, це — незаперечна дійсність нашого минулого, сучасного і безконечно грядучого.
Що ж може бути більше душевно-болючим, як те, що у Твій святий День Матері я не зможу до Тебе прийти і Тебе — утомлену, стурбовану, засмучено-зажурену, словами привіту-побажань розвеселити, моя дорога Мамо! Але ж Ти сама найкраще знаєш, як ми порозкидані, — одні за пристрасну любов до Тебе, Україно, опинились далеко, далеко на підбігунових полях, серед вічної мерзлоти, у невільничих таборах-засланнях, другі — караються у застінках КДБ за любов до своєї Української Христової Церкви, за любов до Твоєї солов’їно-співучої мови, а інші — пішли в далекі й широкі світи, щоб розказати святу правду про Тебе — Україно, про те, що храми-святині Твої золоті забрали, зруйнували і обезчестили Тебе. Усі ми не можемо прийти і привітати Тебе, Дорогу Святу, бо перед нами поставлено диявольські бар’єри, щоб забути Тебе.
Дорога Мамо, моя Україно, хай розвеселяють Тебе ще ті щасливці,що зостались живими, духово ненадщербленими, що можуть прийти в цей День Матері й привітати Тебе, обтерти Твої сльози журби. Хай ця хвилина-мить щасливо, весело й безтурботно в любові пройде. Мамо, а ми вже цього зробити не можемо, бо мури високі зросли, але думкою понад ними нестримно линемо, щиру подяки молитву шепочемо, китиці вдумливих думок, рефлексій Тобі приносимо. їх нікому не вдасться переловити, їх не можна замкнути, розбити, вони все будуть біля Тебе ширяти. Прийми їх. ось наші найщиріші почування подяки, що є нашим приношенням вдячности до Тебе у день Твій, Дорога Мамо-Україно, це день нашої незмірної подяки.
М. Г.
