Довершилась рідній Церкві кривда стара. Небувала заборона папи і «повідомлення» закріпачених

Філядельфійський щоденник «Америка», у своєму числі з 29-го червня 1976 p., помістив таке «Повідомлення»:

«ФІЛАДЕЛЬФІЯ. — Український Евхаристійний Комітет Філядельфійської Митрополії повідомляє, що у зв’язку з труднощами щодо приїзду Блаженнішого Кир Йосифа до Філядельфії, щоб взяти участь у 41-му Міжнародному Евхаристійному Конгресі, Голова Українського Евхаристійного Комітету Преос. Кир. Василь Лостен інтервеньював в суботу, 26 червня 1976 p., в годині 6-ій вечора, в Апостольській Делеґатурі у Вашінґтоні, прохаючи Апостольського Делеґата Впреос. Архиєпископа Жана Жадо перевірити у Ватикані перешкоди щодо приїзду Блаженнішого Кир Йосифа до Філядельфії, та прохати відповідні урядові чинники цю справу полагодити, бо українці католики сподіваються і очікують участи Блаженнішого Кир Йосифа у Міжнародньому Евхаристійному Конгресі.

Український Евхаристійний Комітет одночасно з прикрістю стверджує, що організування цього роду демонстрацій, як це мало місце під будинком Апостольської Делеґатури у Вашінґтоні, 26 червня 1976 у пополудневих годинах, де фасаду будинку обкидано яйцями, у час, коли ведуться заходи в справі полагодження приїзду Блаженнішого Кир Йосифа до Філядельфії, не то що не приносить користи справі, але навпаки, наносить усім заходам лише шкоду та знаславлює добре ім’я українців».

Це «Повідомлення» мало б поправити опінію мирян про Голову Українського Евхаристійного Комітету Філядельфійської Митрополії Кир Василя Лостена, який від самого початку шкідливо повів справу участи ПУКЦеркви у 41-ому Міжнародньому Евхаристійному Конгресі, бо по собіугодній лінії ватиканських майстрів від остполітік. Ця лінія, включно із забороною приїзду Патріярха на Конґрес, мала б забезпечити йому провідну ролю в цьому Конгресі, ім’я послушника у Ватикані і надію на мітру митрополита, подібно як в справі його адміністратури митрополією, з рук узурпаторів прав ПУКЦеркви. Тому це «Повідомлення» треба прийняти як ще одну спекуляцію для дезорієнтації і заспокоєння мирян і духовенства.

У «Повідомленні» мовиться про «труднощі щодо приїзду Блаженнішого Кир Йосифа», але цих труднощів автори «Повідомлення» не назвали, хоч їх знали. Ці труднощі постали через співпрацю своїх і чужих «властьімущих» духовників у Філядельфії із Ватиканом, думаємо, що не без впливу Москви. Кир Василь Лостен знав про ці труднощі також із «Свободи». Є відомо, що Блаженніший Патріярх звернувся був перше до кардинала Війо, секретаря держави Ватикану, про дозвіл на виїзд до ЗСА. До цього зобов’язує формальність зв’язана з громадянством Ватикану. Кардинал Війо дозволу на виїзд не дав. Тоді Блаженніший Патріярх звернувся до голови Ватикану, папи Павла VI. Але і Папа своїм листом із 17-го червня 1976 p., заборонив бувшому В’язневі впродовж 18 років у московських лагерях Христа ради, Ісповідникові Христової Віри, Отцеві Йосифові, виїхати із Ватикану на Евхаристійний Конгрес.

Ця небувала заборона увійде в історію Церкви як заперечення місії і обов’язків апостольського уряду Папи. Вона ще більше посилить дискусію у вільному світі про те, що у Ватикані в останньому десятиріччі позначився сильний вплив злих духів. Про це говорять також українські християни. Бо ж тяжко зрозуміти те, щоб голова Вселенської Церкви замість сприяти участі в Конгресі, забороняє переслідуваному за віру Голові Помісної Церкви, переслідуваної диявольськими агентами, їхати на цей Конґрес. Ця заборона викликала велике згіршення серед членів ПУКЦеркви. Вона немов зумисне видана на те, щоб і вітку Помісної УКЦеркви поза Україною загнати до отари «його святости» Московського патріярха Пімена. Чи не є це результат якоїсь міжнародньої змови?

Хто діє проти Києво-Галицького Патріярхату і проти Патріярха, той діє проти українського народу. Постава до Українського Патріярхату є пробою правдивого патріотизму, і навпаки, правдивий патріярхальник є дійсний патріот. Бо і нарід, і Церква, є Божими установами.

Кожна людина може попасти під злі впливи, навіть Христа пробував спокусити злий дух. Колись Церква про це вчила, але папа Павло VI зарядив, щоб хресні родичі при хрищенні немовлят, в імени цих немовлят, вже більше не говорили, що «вирікаються сатани». Пізніше була вістка, що папа жалував, що таке зарядив.

Так як Бог впливає на людей почерез добрих людей, так і сатана впливає на людей почерез злих людей. В історичних архівах написано про існування тайної міжнародньої організації таких злих людей. Її ведуть дуже спосібні і багаті противники всякої релігії. Мотивом їхньої темної діяльности є жадоба володіння цілим світом при помочі інтриґ, війн і гроша.

Кремль є твором маніпуляцій тих міжнародних змовників. Він є їх головним рам’ям для заколотів у світі. Визначні москалі-імперіялісти за співпрацю із змовниками у заплату дістають схвалення і підтримку для своїх імперіялістичних плянів, які в основному йдуть по лінії інтересів цих інтернаціональних змовників. В зв’язку із цим треба розуміти потурання впливових людей на Заході (включно з Ватиканом), до варварств, які Кремль доконує над поневоленими народами і над тими Церквами, які є перепоною московському імперіялізмові. В світлі дії Інтернаціоналу можна також зрозуміти східню політику Ватикану відносно Української Церкви і її Патріярха.

Поява у вільному світі Ісповідника Віри Отця Йосифа стала завадою для диявольських плянів Москви, аґента міжнародньої змови. Він, як один з післанців Господа, не гнеться перед блиском сильних цього світу, бо не змагається за свої блага. Він обороняє Божий лад у світі, який включає однакову справедливість для всіх, отже і для українського народу і його Церкви. Тому міжнародні змовники послуговуються нашими «вірними і льояльними до Ватикану» людьми, щоб заперечити Блаженнішому Його права, як голови ПУКЦеркви і можність зустрічей Його із загалом українського мирянства і духовенства: бо права і особистий вплив Патріярха в часі цих зустрічей послаблює вплив протиукраїнських сил.

Страх перед впливом Патріярха спричинив натиск темних сил на папу Павла VI, щоб він заборонив виїзд Патріярха. Ми не знаємо, чим Папа цим разом оправдував цю небувалу заборону, але напевно ні «добро Вселенської Церкви» та «інтерес Української Церкви», ні «правні канонічні та історичні міркування», ні «справи Євангелія» (лист папи в «За Патріярхат» ч. 7-8, липень-серпень 1975, ст. 2, розділ 5) логічно і нормально думаючи не могли бути аргументами для цеї заборони. Та це не останній удар. Будуть ще гірші.

Змова проти ПУКЦеркви увійшла у критичну стадію. Божий люд мусить вжити всіх заходів і відбивати наступи. Практика виявляє, що слушні словні аргументи є ігноровані. Треба сильно виступити проти всіх тих, які виконують в нашій Церкві доручення чужих зверхників, їх негідні вчинки, заслонені сакраментальним димом, мусять бути відкинені як протихристиянські і неморальні, як противні потребам українського народу й його Церков.

Друга частина «Повідомлення» осуджує «того рода маніфестацію» мирян перед палатою Апостольської Делеґатури у Вашінґтоні 26-го червня 1976 p., бо під час неї «фасаду будинку обкидано яйцями, у час, коли ведуться заходи в справі полагодження приїзду Блаженнішого Кир Йосифа до Філядельфії»; мовляв це «наносить усім заходам лише шкоду, та знеславлює добре ім’я Українців».

Лише наївні можуть повірити пропаганді, що кілька розбитих яєць на будинку, хоч би не знати яких мешканців, можуть заважити на вирішенню справи міжнароднього порядку, якою безперечно є справа приїзду Патріярха Йосифа І до ЗСА. Якщо особа Кир Василя займає визначне місце в далеко-йдучих плянах Ватикану, то його заходи в справі приїзду Патріярха Йосифа до Філядельфії будуть мати успіх. А якщо успіху не буде, то це напевно не спричинила маніфестація мирян, але жорстока маніпуляція намірена на ліквідацію ПУКЦеркви також у вільному світі через знищення авторитету Її Голови Патріярха Йосифа І.

Ці, які твердять, що маніфестація знеславила добре ім’я українців, лише доказують, як далеко їхні душі стали закріпачені і заражені чужими трійливими впливами. Якраз навпаки, стидатися треба цього, що мільйонна українська громада не спромоглася на бодай одну групу борців, які обороняли б права українського народу і українських Церков чинами, а не лиш проханнями і словними протестами.

Жебрати про ласку та узалежнювати успіх від чемної поведінки до пана, який б’є прохаючого, виходить поза межі людської гідности, християнської вимоги та, противорічить праву на самооборону. Не ласки, яка може бути лише від Бога, а наказаної Богом любови вимагаймо від тих, які цю любов проповідують. Божественний Спаситель картав фарисеїв і облудників і Він хай буде нам приміром.

Приходиться парафразувати нашу знану пісню-гимн: Довершилась Рідній Церкві кривда стара, нам пора для Рідної Церкви жить!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>