Ми стоїмо напередодні 400-ліття Берестейської Унії, а вірніше, в наступному 96-му році припадають дві співзвучні річниці: 400-ліття Берестейської і 350-ліття Ужгородської Уній. В Україні почались готування визначити ці дві історичні річниці. Здається, була мова, що таке готовиться і в діяспорі. І хоча 96-й рік є вже на порозі, досі нічого в цьому відношенні не появилося. Правда, бували згадки про святкові богослужби, ювілейні концерти і напевно будуть організуватися різні прощі.
Тимчасом Берестейська Унія і в історичній послідовності Ужгородська Унія — це є величезної ваги історичні події, які були пов’язані з особливими правами для нашої Церкви, яка згодом виступала під назвою Греко-католицька Церква і яка стала найбільшою Церквою в родині східніх католицьких Церков.
За 400 років наша Церква загубила свої історичні права, а частково їх забрано. Чимало в дечому ми самі винні в тому. На жаль, за останні десятиліття наша Церква попала в категорію, я назвав би, «контроверсійної» Церкви. І не із-за якихось церковно-релігійних чи канонічних причин, але в основному через політичні.
Це особливо виразно виявилось після своєрідного чуда, появи у вільному світі Ісповідника Віри Митрополита Йосифа Сліпого. Він, після 18 років ув’язнення, ізоляції і жорстокого переслідування відсвіжив нашу церковну історичну пам’ять і розпочав похід за привернення належних прав нашої Церкви. Блаженніший Йосиф заініціював багато корисних пропозицій для нашої Церкви на Четвертому Помісному Синоді УКЦеркви, висунув ідею піднести нашу Церкву до гідности патріярхату.
Зараз ми стоїмо перед актуальною проблемою відзначення 400- і 350-ліття двох У ній. І тут справа не в ювілейних богослуженнях та концертах і прощах, але щоби і в основній мірі, виявити та вказати, на яких умовах тому 400 років наша Церква підписала поєднання з Римо-католицькою Церквою. Наші компетентні та авторитетні науковці, богослови мали б це виявити і вказати, де нас скривджено і кривдиться, що нам відібрано. Отець д-р Мітрат Іван Музичка плянує видати в Україні працю Патріярха Йосифа п. з. «Берестейська Унія», яку покійний Патріярх написав на засланні. Ця цінна книжка була б дуже актуальною сьогодні, бо ініціятори цього діла апелюють до діяспори допомогти фінансово, бо вони не є в спромозі це виконати. Важко повірити, що на таку річ немає грошей. Наша Церква вже не є бідною, це крапля в діяспорному церковному бюджеті, і на таку річ і такого визначного автора наша Церква не спроможна жертвувати 39-49 чи 50 тис. дол. (Це була ідея згаданих отців, а вони не спроможні самі цього здійснити — Ред.).
Але як ми починаємо наші святкування цього 400-літьного ювілею?
З Апостольської Столиці, за підписом папи, вийшли у світ два документи, два звернення: Перше — заадресоване до Української Католицької Церкви у Львові під проводом Верховного Архиєпископа Львова Кардинала Мирослава-Івана Любачівського і друге — заадресоване до Рутенської (чи Русинської) Католицької Церкви у Мукачеві на руки єп. Семеді. Папа з особливою ревністю апелює, щоб рутенська спільнота Закарпаття плекала власну ідентичність, застановилася над початками рутенської спільноти і т.д.
Обидва документи появились з датою 26 березня 1995 року, і досі не було ні одного слова протесту в цій справі, за винятком статті в журналі «Патріярхат», який тепер заборонений в Австралії. Чи цей документ заскочив нашу ієрархію знечев’я і до такої міри, що всі остовпіли?
Папа так завзято апелює і проповідує екуменізм, єдність всіх Церков «щоб усі були одно», шукає спільної мови з російським православ’ям, яке традиційно є складовою формою державного правління Росії і його послушним знаряддям, але у відношенні до Української Католицької Церкви папа її поділив на дві: українську і рутенську.
Як можна ділити одну українську Католицьку Церкву східнього обряду в самостійній українській державі? Закарпаття було завжди невід’ємною складовою частиною української землі й одної держави, релігійного віроісповідування. Це, що хтось створив політичну авантюру типу Магочого з тими рутенцями, це не означає, що папа має з легкої руки, користаючись авторитетом, нам забирати Закарпаття. Чейже Владику Ромжу замучено не як рутенця, але як свідомого українського владику Закарпаття.
Чому насильно називати українців рутенцями, хай тоді Апостольська Столиця створить дві юрисдикції: українську, яка підлягатиме св. Юрському Патріярхові, і рутенську, яка хай собі йде до мадярів чи куди захочуть. Але як можна нам накидати насильно концепцію поділу, коли хтось штучно створив політичну авантюру з рутенцями. Церква Закарпаття — це Церква Володимирового хрещення, туди сягала Київська Церква.
Але нас тривожить ще інша справа, що хоча ми маємо наших людей і владик в Римі, мадярскі впливи там є сильніші за нас, наша лоббі не дописує. Українці підготовляються відзначити Ювілеї Берестейської і Ужгородської Уній, як визначні річниці однієї Католицької Церкви Володимирового хрещення, а ватиканські чинники використовують ці ювілеї для політичного поділу нашої Церкви.
Нас також тривожить, що перед появою тих листів папи до двох Церков, папа прийняв українську делегацію саме в справі відзначення цих двох річниць. Відомо, що в складі української делегації був також і Владика Семеді. У зв’язку з цим у журналі «Патріярхат» поставлено такі питання:
Який був пропонований плян українською делегацією двох ювілеїв?
Чи наша делегація прийняла позицію Ватикану щодо двох Церков — української і рутенської?
Що думає робити в цій справі наш Синод УГКЦеркви і як цю справу реферуватиме чи представлятиме мирянам і проводові УГКЦеркви голова української делегації митрополит-емерит Германюк?
Яке становище забрав і чи взагалі забирав секретар Східньої Конгрегації владика Мирослав Марусин, бо без відома Східньої Конгрегації не міг появитися такий документ?
Отже, хтось мусить піднести голос в ім’я правди. Ми не потребуємо жодної ласки, але хай нас не ділять у нашій власній хаті, в самостійній державі. Нам треба боротись за справедливість УКЦеркви.
* Друкуємо з скороченням слово М. Болюха, що було виголошене на сходинах мирян 30 серпня 1995 р. у Мельборні, Австралія.
