Др. З. Ґіль. Про український лінгвіцид

Українські часописи подали своїм читачам вістку від Преосв. Митрополита Максима Германюка про підготовку Синоду Українських Єпископів у Римі. На пресовій конференції у Вінніпегу дня 3 жовтня цього року Преосв. Максим подав до відома свій ширший погляд на справу Синоду і на ті пекучі проблеми нашої Церкви, які повинні стати предметом нарад Синоду. У пресі не появилась на цю тему ще ні одна стаття, і жоден редактор не почувається до обов’язку дати цій справі якесь публіцистичне висвітлення. Навпаки! Навіть відомості із пресової конференції Митрополита Максима не дійшли читачів у оригінальному змісті, бо редактори «осмислили» їх по свойому, скреслюючи найважніші думки Митрополита. Для інформації наших читачів друкуємо їх тут.

«…Вінніпезький Митрополит сказав, що вже друкується офіційний переклад Служби Божої українського мовою.

Наша Церква відчула, що вона спільнота, і що тільки на цій базі може розв’язувати всі свої проблеми. Вона відчула, що нема якоїсь канадської, американської, бразилійської, арґентинської чи ще якоїсь, іншої Української Католицької Церкви, а що є одна Українська Католицька Церква в світі – в Україні і поза нею – і тільки в цій площині вона може діяти і жити.

…На перешкоді повної капіталізації відвідин верховного архиєпископа – сказав досадно Митрополит Максим – є наш глибоко закорінений у всіх колах сервілізм та неохота бути собою і почувати себе господарем у своїй церкві, у своїй спільноті, у своїх школах та установах. Українець, що має великі моральні скарби у своїй культурі воліє чомусь бігти за англосакським, латинським і яким хочете возом, замість самому мати віжки у своїх руках і самому кермувати своїми справами.» /Українські Вісті ч.42, Едмонтон./

Внаслідок кастрації інформації нашими редакторами читачі не мали змоги дізнатися про переклад Служби Божої українською мовою. Виходить, що впровадження української мови до св. літургії є справою, якою нашій громаді не треба займатись. Її увагу притуплюється щоби англійщення і денаціоналізація суспільного й церковного життя продовжувались без задержки.

Не є сьогодні вже таємницею, що у деяких наших церквах Служби Божі /крім освячення/ наші священики правлять англійського мовою. У філядельфійській Архиєпархії в 14 церквах священики ввели на власну відповідальність, або за тихою згодою свого зверхника, звичай відправляти одну св. літургію в неділі і свята англійською мовою. В наслідку такого тихого наступу на українськість і в наслідку так вихованих молодих священиків, які не знають або слабо знають українську мову велика частина української молоді зовсім не вивчає рідної мови. Це вже сьогодні не рідкість коли батьки комунікуються зі своїми дітьми по англійському в дома, на вулиці, під церквою чи в церковних залях, чи на відпочинкових оселях. Згідно з такою тенденцією сестри-учительки звертаються англійською мовою до дітей, які розуміють і в дома говорять по українському. Є навіть і практика, що члени церковного комітету – нові емігранти – говорять до свого молодого о. пароха по англійському навіть тоді коли він просить їх звертатись до нього українською мовою.

Лінґвіцид – мововбивство – є нашою білою смертю. З нею боряться в Україні, і з нею треба боротись і в країнах нашого поселення на чужині. Українська спільнота – її провідники, владики, священики, молодь, а передовсім батьки мусять зрозуміти, що відчуження від рідного слова – це замах на українську родину, культуру, церкву, націю. Потурання іґноранції українського слова, пристосовування себе до зовнішности і промовчування систематичної денаціоналізації серед громади й навіть у Церкві – це фактори, які заставляють українську пресу промовчувати або викривляти думки Митрополита-патріота і відвертати увагу громади від її життєвих справ.

Це не тільки проблема невідповідно вихованих молодих священиків, безпринциповости й іґнорантства української преси, але передовсім проблема відповідальности голов родин, батьків-виховників молодого поколінна, через невиконання обов’язку яких наші наступні покоління можуть стати, як сказав Іван Франко, погноєм для чужих·

І що з того, що Служба Божа буде написана українською мовою?

Хто ж її зрозуміє?