У пошуках розуміння суті зіткнення конфесій помилково було б ідеалізувати одну зі сторін та окреслювати її позицію словами «наші» та «чужі». І до УПЦ (МП), і до УПЦ КП є надзвичайно багато запитань з приводу дотримання їх вірними норм законодавства, а то й елементарних моральних норм. До прикладу, в селі Бутин Тернопільської області до Київського Патріархату перейшла практично вся громада. Прихильників УПЦ (МП) не назбиралося й десятка – необхідної за українським законодавством кількості осіб для заснування нової громади. І все ж структури УПЦ (МП) судяться за сільський храм. Справа вже дійшла до Вищого адміністративного суду України, і той прийняв рішення на користь УПЦ КП. Але УПЦ (МП) на цьому не зупиняється: за наявною інформацією, готує нові процеси, дещо змінивши позовні вимоги. Протилежним прикладом є село Птича Рівненської області, де храм перебуває у власності громади УПЦ (МП), що визнав і суд. Однак у Птичі вже УПЦ КП не погоджується із судовим рішенням. Просто неможливо оминути увагою той факт, що обидві сторони зіткнення починають говорити про несправедливість судової системи країни, якщо рішення на користь опонента.
Повністю статтю читайте у друкованій версії журналу
