Другий період каторги Патріярха Йосифа (1953-1963)

По закінченні 8-річного «сроку» в радянських тюрмах і лягерях, в квітні 1953 року Митрополита Йосифа перевезено на кілька місяців до Москви, а потім, у серпні 1953 року, заслано в Маклаковський дом інвалідів, в Єнісейському районі Красноярського краю. Там він перебув до 19 червня 1958 року.

Тих п’ять років Блаженніший Йосиф посвятив обороні існування Греко-католицької Церкви в Україні і СРСР. Обороняв нашу мученицьку Церкву передусім пером і написав уже в 1954 році працю п.н. «Огляд на догматичні й історичні основи Греко-католицької Церкви в Радянському Союзі» (73 сторінки рукопису) та вислав до Міністерства Внутрішніх Справ у Москві.

Потім почав писати «Історію Вселенської Церкви на Україні» і дійшов до Замойського Синоду (1720 року), написавши п’ять томів і частину (116 сторінок) шостого тому. Цю працю перервав арешт 19 червня 1958 року. Також писав і розсилав «Послання».

«Я аж тепер добре розумію, — писав Митрополит Йосиф у своїй «жалобі»-скарзі з 17 лютого 1961 року з тюрми в Києві до Міністра Українського Уряду в Києві, — чому в Москві (1953 року) провід Міністерства так бажав мати мою «Історію Вселенської Церкви на Україні» і загалом в Радянському Союзі, а яка дала ніби нагоду до мого поновного арешту і засуду на 7 літ в тюрмі і лаґерях. Вони слушно хотіли знати, як ми, греко-католики, обосновуємо існування нашої Греко-католицької Церкви, на чому опираємо її чи боронимо правність її в історії».

В згаданій «Історії Вселенської Церкви на Україні» Блаженніший Йосиф доказує нестійкість давніших і сучасних поглядів, що, 1) мовляв, наша на Русі віра була спочатку православна, тобто відлучена від Римського Апостольського Престолу і, що 2) Греко-католицька Церква (Унія) являється немов пізнім неприроднім новотвором,переходом вірних з «православія» на католицизм. «Навпаки, — писав Блаженніший, — берестейський акт (1596 року) — це зенітна точка у виявах вселенської віри на Україні. Унія не те що не стала помостом для польщення…, але, навпаки, розбудила національну свідомість і врятувала нарід від загибелі».

Під час однорічного слідства, спершу (до 12 вересня 1958 року) в Красноярську, а потім до 24 квітня 1959 року в Києві слідчі капітан Батраков і майор Тарасенко старались встановити, хто є автором «Історії…», який її зміст, кому її переслано, яким шляхом, де зберігалась. З тою метою допитували 83-х свідків. Зробили аж чотири експертизи над «Історією…» й іншими рукописами Митрополита Йосифа. Всі ті матеріяли зібрані в 11 томах.

Вкінці, 17 червня 1959 року Верховний Суд УРСР розглянув у закритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу по звинуваченню Сліпого Йосифа Івановича… і встановив, що він «після відбуття міри покарання за антирадянську націоналістичну діяльність своєї ворожої діяльности не припинив, а, навпаки, таку продовжував.

Так, проживаючи в Красноярському краю, Сліпий провадив активну роботу, направлену на відродження уніятської Церкви, підпорядкованої Вати кану, та ліквідацію соціялістичного ладу на Україні.

З цією метою Сліпий систематично складав і нелегальним шляхом розповсюджував від імени глави неіснуючої уніятської Церкви різні послання, в яких наводив наклеп на радянську дійсність, закликаючи вірних та бувших уніятських священиків до боротьби проти радянської влади.

В період 1954-1958 pp. Сліпий написав і нелегально розповсюдив так звану «Історію Вселенської Церкви на Україні» антирадянського змісту, в якій висловлював ворожі радянському народу ідеї католицизму і буржуазного націоналізму» і «засудив Сліпого Йосифа Івановича на підставі с. 1 ст. 7 і ст. 9 Закону про кримінальну відповідальність за державні злочини від 25.XII. 1958 року позбавити волі терміном на сім (7) років з відбуттям міри покарання у виправно-трудових таборах»… «Вирок остаточний і оскарженню не підлягає».

Три роки потім Судова Колегія Верховного Суду Української РСР ухвалою з 27 вересня 1962 року в м. Києві «ухвалила: визнати Сліпого Йосифа Івановича особливо небезпечним рецидивістом та визначити йому для відбування покарання виправно-трудову колонію особливого режиму»… «Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає».

о. Іван Хома

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>