Дружина президента США, пані Гілларі Клінтон, відвідала виставку ікон в Національному музеї Львова та Собор святого Юра

Ця подія для Львова неординарна. Про неї ще довго говоритимуть і журналісти, й ті, хто був безпосередньо і причетний до візиту. Серед небагатьох об’єктів, що значились в програмі візиту як обов’язкові, були Національний музей і собор святого Юра. Вже перед самим її приїздом в програмі появилась і синагога, хоч попередньо висока гостя мала відвідати єврейське кладовище. В цій поїздці дружину президента США супроводжувала пані Людмила Кучма. Правда, дружина президента України трохи «відхилилася» від офіційної програми: в той час, коли пані Клінтон зустрічалася з єврейською громадою, Людмила Кучма мала короткотривалий візит у дитячій музичній школі імені Соломії Крушельницької і ще ввечері була присутня на дитячому концерті в Палаці учнівської молоді. Після обіду обидві гості відвідали духовні святині львів’ян: Національний музей і собор святого Юра.

В Національному музеї, засновником і фундатором якого був митрополит Андрей Шептицький, є унікальна чотиритисячна збірка ікон. На виставку, яку оглядали високі гості, потрапили ікони 14-18 століть, здебільшого Галицької школи малярства. Юрій Змієборець, Архистратиг Михаїл, Покрова, ікона святого Миколая зі сценами його чудес, ікони Богородиці різних типів, Ісус Христос — учитель (в повний ріст, з книгою в руках). Справді, доволі рідкісна і вражаюча ікона. Це — перший зал. Далі були представлені фрагменти іконостасів з різних церков Галичини, й в останньому залі виставки — найбільш цінний, з мистецької точки зору, Богородчанський іконостас Йова Кондзелевича, вірніше лише фрагменти з нього (сам іконостас зараз реставрується). Він має доволі цікаву історію. Написаний в кінці 17 століття для церкви Воздвиження Чесного Хреста в Скиті Манявськім, потім потрапив до Богородчан, а під час Першої світової війни його вивезли до Відня. Стараннями митрополита Андрея його повернули до Львова й передали в Національний музей.

Оглянувши фрагменти цього іконостасу, гості мали нагоду подивитися й на ту його частину, над якою зараз чаклують львівські реставратори в центрі реставрації ікон. Навіть заглядали в мікроскоп…

Ця виставка була ніби своєрідною підготовкою до сприйняття іншої інформації, адже далі шлях кортежу проліг до Собору св. Юра. Я була одна з небагатьох українських журналістів, яким пощастило побувати в соборі саме в цей момент.

— Ми прийшли подивитися не лише на храм, на образи, на якісь історичні стилі. Але, перш за все, на храм, де люди століттями черпали надію, де вони зберігали свою традицію і, де вони набирали силу жити в тих тяжких обставинах, коли Україна не мала своєї державності, коли наше суспільство було лише селянином і священиком. І в двадцятому столітті, коли вона зазнала принаймні сімнадцять мільйонів жертв насильства: воєн, голоду чи інших репресій, люди, перш за все, черпали сили в тому духовному храмі, — так розпочав свою розповідь доктор Борис Гудзяк, директор Інституту історії Церкви, віце-ректор Львівської Богословської Академії, який був, чи не головною особою від Церкви, на цій зустрічі.

«Надія, традиції і життя» — саме так називалась ця 45-хвилинна програма-розповідь про Українську Греко-Католицьку Церкву, яку підготували тут для зустрічі. Але, про все від початку.

На порозі гостей зустріли єпископ-помічник глави УГКЦ Любомир Гузар, настоятель храму отець Ростислав Гладяк та доктор Борис Гудзяк і ще кілька працівників курії. (До речі, через надмірно високі вимоги І служби безпеки США дуже мало духовенства було на цій зустрічі).

Доктор Борис Гудзяк розповів гостям про історію Греко-Католицької Церкви з часу її виникнення, тобто від Берестейської унії й аж до двадцятого століття, й тоді гості спустились у крипту собору, де ця історія двадцятого століття була детальніше розкрита на прикладах біографій людей, які в ній упокоїлись: Митрополита Андрея Шептицького, Патріярха Йосифа Сліпого, Архієпископа Володимира Стернюка. Доктор Гудзяк говорив про Митрополита Андрея як про людину, яка відкрила це століття (від 1901 по 1944 рік він був главою Греко-Католицької Церкви), був універсальною постаттю, знав багато мов, був глибокоосвіченою людиною з тонким відчуттям мистецтва: плекав культурні інституції, був натхненником політичного самоусвідомлення, але, перш за все, він був духовним лідером. Поруч у крипті — Патріярх Сліпий, постать академічна, ісповідник віри, довголітній в’язень і речник підпільної Церкви за кордоном, і ще зовсім свіжа могила Архієпископа Володимира Стернюка, який був тим батьком для всіх священиків, монахів, манахинь і мирян у підпіллі… Усі вони зберігали надію, традиції і життя.

Вийшовши з крипти, гості оглянули виставку, яка називається «Образ сили духу», яку підготував Інститут Історії Церкви. Це — лише крихітка тих матеріялів, які вже встиг зібрати інститут, проводячи дослідження греко-католицького підпілля. В архіві інституту є вже понад сімсот інтерв’ю (деякі тривалістю п’ятнадцять годин), документи, фотографії. Але, на зустрічі були присутні ще живі учасники цього підпілля: отець Василь Оберишин, якому пішов дев’яносто четвертий рік (він є найстарший за віком греко-католицький священик), отець Володимир Сеньківський, якому дев’яносто, монахиня василіянка, протоігуменя Констанція Сенюк. Вона подарувала гостям чоловічі вишивані сорочки. То ж тепер обидва президенти мають галицькі вишиванки. Цікаво, чи їм пасуватимуть?

На зустрічі були присутні неповносправні діти з організації «Віра і світло», яку очолює Зеня Кушпета, українка канадського походження. Гості разом з дітьми співали, брались з ними за руки. Але, якось важко було дивитись на цю сцену. Вигляд цих дітей викликає біль, а ще, мені здається, вони були втомлені досить довгим чеканням. Але, це було логічне завершення: діти — це майбутнє. Таких, неповносправних, чомусь відкидає будь-яке суспільство, й вони знаходять свій притулок, захист і розуміння в церкві, в таких організаціях, як «Віра і світло», які тісно співпрацюють з церквою.

Обидві гості зробили записи в Книгах відвідувачів Львівської архиепархії і Інституту Історії Церкви і владика Любомир Гузар подарував обом ікони. З усього видно, що вони зацікавилися усім почутим і побаченим, але продовжувати розмову не було змоги: неподалік, в ресторані готелю «Дністер», де зупинилась пані Клінтон, уже чекала «протокольна» вечеря. То ж для продовження цієї розмови доктор Борис Гудзяк отримав запрошення в Білий дім.

Надія Пастернак