Дух молитви Великого Митрополита

Звичайно людину оцінюємо по її вчинках, ділах, за старою філософською засадою, що дія є вислідом буття, природи, а у випадку людини, конкретніше — її духа, її особовости. Св. Августин писав: «Скажи мені, що ти любиш (чинність з любови до чогось), і я скажу тобі, який ти». Чи не можна би сказати щось подібне про молитву особи, чи не можна б оцінити прикмети, характер якоїсь особи по її молитві? Молитва — то найвища чинність духа людини з участю Божої благодаті. Молитвою особа підносить себе до Божих висот аж до злуки свого «Я» з Богом самим — своїм умом, волею, серцем й усіма силами душі і тоді наше мислення, бажання, діяльність перемінюються, стаються подібними до Божих прикмет і Божої дії. Звідси вислів Августина: «Той навчився жити добре, хто навчився добре молитися». Трудністю в такому дослідженні чийогось духа молитви є те, що не можемо увійти в чиюсь душу, і одною з таких можливостей досліду могла б бути аналіза змісту молитви, яку така то особа написала, створила.

Ця думка про прикмети духа молитви приходить, коли дивитись на постать великого нашого митрополита Андрея. Постараюсь дати дуже скромну оцінку його духа молитви саме з його однієї молитви, яку він написав. Не братиму до уваги його численних поучень про молитву, її потребу для кожного християнина, про спосіб, як молитись, і тому подібне. Це була би ширша праця про молитву в поученнях Митрополита. Він сам був мужем молитви і вмів про молитву вчити. Відважусь поставити питання, як Митрополит молився, як виглядала його молитва. І тут послужить для такого короткого розгляду ним написана його молитва за український нарід. (Текст легко можна знайти в більших наших молитовниках). Здається мені, що метода і зміст цієї молитви багато можуть сказати, про те, як Слуга Божий молився. А це теж скаже і про його великого духа, що підносився в молитві до Бога і провадив його життя і діяльність.

Скласти молитву — не легке діло. Хоч молитви мають свою будову, стиль, форму, вони в першу чергу є твором саме цього молитовного духа особи, що молиться до Бога, з Богом лучиться і тоді вже не говорить, думає, відчуває той, хто молиться, але говорить, думає і відчуває Божа благодать, що в особі лучиться зі снагами душі, яка опинилась в часі молитви в стані теозіс — як називають це богослови — тобто обожествлення людини, в якому вона справді стає Божою. Це можна спостерегти у молитві Митрополита Андрея за український нарід — в структурі, проханнях, змісті.

У вступі в цій молитві Митрополит, ідучи за клясичними зразками літургічних молитов, ставить основу для своєї молитви. Ця основа -— це перед Богом, немов рація, наче «переконливий аргумент», чому саме звертаємось цією молитвою до Господа — Володаря всесвіту і Спасителя. Це властиво акт віри, з яким починаємо молитись. Найчастіше це є факт якийсь з історії спасення чи з життя Христа, коли Він чинив щось на чиюсь просьбу. (Це звичайно звучить так: «Владико, Господи Боже, Ти велів кожному приносити… Ти звелів через раба Твого Мойсея… Ти сотворив з небуття небо і т.д., Ти задля нас стався чоловіком… Ти освятив агнця, що його привів Тобі вірний Авраам!..). Митрополит ставить таку основу: Бог любить увесь людський рід і опікується всіма народами, які створив. На цій основі Митрополит просить Спасителя споглянути окремо на наш нарід; робить це Митрополит з незвичайною делікатністю, знаючи, перед Ким стоїть: «Споглянь милосердно і на наш український нарід, і на кожний інший нарід, що з повною надією припадає до Тебе…». Далі додає таку ж саму делікатну увагу і основу своєї просьби-молитви, немов вказуючи, що ми теж наслідуємо Бога — «найліпшого Отця і премудрого Царя»; ми теж «любимо всі народи, що їх Ти відкупив своєю святою кров’ю на хресті», але, самозрозуміло, «любимо передусім щирою християнською любов’ю наш український нарід». Тому з любови до свого народу, яка походить з любови до Бога, стаємо перед Богом з нашими благаннями і просьбами.

Так гарно поставив у своїй молитві Слуга Божий мотив любови. Не акт віри, а акт любови є основою молитви Митрополита. Як великим є цей акт, знаємо з того, що ним, коли він — цей акт любови — є досконалий, отримуємо прощення гріхів, коли в якійсь ситуації не можемо мати Тайни Сповіді. Любов є єдиним мотором Божої дії (наприклад — сотворення!), вона є і має бути мотором, причиною і прикметою нашої молитви. Слуга Божий молився з любови і з любов’ю до Бога — це найвищий мотив молитви і основа всіх благань у молитві.

У своїх поученнях Митрополит так писав про надприродню чесноту любови: «Вона є безконечно цінним Божим даром, що підносить, освячує чи просвічує всі чесноти душі та надає їй неначе життя. Без неї св. Письмо називає ті чесноти мертвими. Св. Йоан виразно приписує любові те, що є суттю святости, себто перебування в Бозі. «Бог є любов’ю, а хто перебуває в любові, в Бозі перебуває і Бог у ньому» (1 Йо. 4, 16) та «Хто не любить, перебуває в смерті» (1 Йо. З, 14). Любов тим освячує душу, що надає її волі напрям до Бога, як до найвищої цілі. Тому вона вже сама, себто й без дійсного прийняття Таїнств хрещення чи покаяння, вводить у душу Божу благодать і освячує її». Це є сила чесноти і акту любови перед молитвою. Митрополит молився з чеснотою любови, його молитву попереджував акт любови до Бога. Це молитва святих людей.

У всіх зразках і в клясичних добрих молитвах першим проханням і першим настроєм є просьба прощення наших провин і настрій покаяння. Так і починає свою молитву Митрополит по вступі: «Прости нашому народові всі провини, поправ злі нахили і скріпи добрі нахили». Про покаянне життя Митрополита нам мало відомо. Відомо тільки, що було воно у високому степені (піст, милостиня, різні фізичні умертвлення, дуже часта Сповідь, молитва). Не багато про це знаємо, бо ніякий праведник не реклямує свого духовного життя, а береже його у великім секреті («ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері…» Мт. 6, 6). Митрополит пам’ятає про покаяння і просьбу про помилування в Господа перед молитвою. Тільки смиренного і розкаяного вислухує Бог.

По акті любови і просьби про прощення слідують просьби Митрополита. Численні вони, бо йдеться про нарід, не про одну особу. Та в тій численності бачиться з одної сторони правильну ієрархію вартостей перед Богом, а з другої сторони глибоку думку Митрополита про те, що народові потрібно, якими вартостями він буде збагачувати свою духовість, силу і місце серед народів світу. Вичислю їх, хоч годі їх всіх коментувати. Ось вони: оборона перед кривдами і несправедливостями. Тому, що ці кривди і несправедливості тривають століттями і в часах, коли Митрополит писав свою молитву, не видно було близького їм кінця, Митрополит ставить це на першому місці. Митрополит не називає поодиноких кривд і лих, але обидва іменники — кривди і несправедливості — справді охоплюють все, що діялось і діється на наших землях усі століття нашої бездержавности. Замітним є тут те, що Митрополит бачить безборонність свого народу…

Наступні просьби — це благословення Боже і опіка, небесне світло віри, без яких нема спасення і життя в Бозі («Без мене не можете нічого чинити» Ів. 15,5). «Зливай на нього (нарід) безнастанно Твоє щедре благословення», — молиться Митрополит.

Для чого потрібні ці — опіка, поміч серед лих світа і спокус диявола? Щоб «перемагати витривалістю у добрі всякі труднощі і завжди належати до благословенного Твого Божого Царства і тут, на цім світі, і в небесній Батьківщині». Серед усіх просьб таки першою просьбою мають бути справи небесні, вічні добра для спасення, бо що помогло б народові, коли б і весь світ здобув, а згубив серед земської слави і добра свою приналежність до Бога! Це сильна і логічна Христова засада, яку Христос пов’язує з добрами земськими, не нехтуючи їх: «Шукайте перше Царства Божого та його справедливости, і все інше вам дасться» (Мт. 6, 33). І в своїй молитві «Отче наш» Христос вставляє між першими проханнями: «Нехай прийде Царство Твоє». Митрополит дивився на світ дуже реально, тому до цього прохання додає немов коментар, що значить належати до цього Божого Царства тут, на землі, і в небі. Це значить йти в житті під проводом святої Вселенської Церкви («Кожний, хто слухає оці мої слова й виконує їх, подібний до розумного чоловіка, що збудував свій дім на скелі» Мт. 7, 24; «Хто слухає вас, мене слухає» Лк. 10, 16). А далі — це значить йти «завжди дорогами правди і справедливости, любови та спасення». Молитва Митрополита просякнута духом Божого Царства, Митрополит молиться словами-наукою Христа, молитва Митрополита черпає свій зміст у св. Письмі, Христовій благовісті. Це запорука її вартости, її сили і надприроднього змісту.

Незвичайно помітним проханням у молитві Митрополита є прохання, щоб Бог послав українському народові мудрих провідників «у всіх царинах народнього, суспільного і громадського життя» і щоб вони були великими слугами Божими. В наших демократичних часах ми звикли провідників народу тільки критикувати, головно за їх помилки. Хто молиться за своїх провідників? Церква молиться, навіть за провідників безбожних. Митрополит молиться за провідників свого народу і пригадує це в своїх поученнях.

Митрополит теж вживає у своїй молитві слова «слуга». Провідники народу — це його слуги, працювати для народу — значить служити йому! Провідники народу є для служіння народові. Церква по Другім Ватиканськім Соборі це наголосила для єпископів і священиків, а навіть для себе самої — Церква є на службі людству за словами Христа: «Бо Син Чоловічий не прийшов на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох« (Мр. 10, 45). Митрополит випереджує своєю думкою сучасне поняття, що провідники народу є в першу чергу для служіння народові. У своїй молитві просить він теж для провідників народу світла премудрости з неба.

Чи думаємо коли про те, що провідники народу — то дар Божий, про який треба просити. Яким виразним знаком були провідники деяких народів зараз по війні в Европі: в цілковито зруйнованій Німеччині — Аденавер, у важко зраненій і захитаній Італії — Де Ґаспері, в упокореній Франції — Де Ґоль. Всі три практикуючі католики. Вони були справжнім рятунком для своїх народів. Подібних до них, такого калібру, як кажемо, потім вже не було. Митрополит Андрей молився про той незвичайний дар. Не забуває Митрополит, що провідниками народу є також священики. Молиться він про «численне і добре та святе духовенство». Коли священики святі — нарід буде святим.

Молиться Митрополит у своїй молитві за молодь народу, її християнське виховання, за родини, які є клітинами національного і церковного організму (Папа Павло VІ: родина — це мала Церква!). Як прагне Митрополит серед тієї молоді бачити багато покликань до монашого стану і геройських вчинків серед них за справи Церкви і народу. Митрополит у своїй діяльності бачив велику силу для високих завдань народу у монаших Чинах. Він молився і дбав за монаші покликання і каже нам про те молитися. В манастирях попри різнородну активність лине безнастанно молитва до неба, якої нарід потребує. Як же менше буде молитви, коли буде мало манастирів, монахів!

Свою молитву писав Митрополит перед останньою війною. У своїй сливе пророчій візії він бачив грізні часи для своєї Церкви і народу і додав незвичайне прохання: «Щоб ми цінили свою католицьку віру і стояли в ній непохитно, хоч би треба було понести мученицьку смерть». Сам Митрополит просив на те окремого благословення у Папи Пія XII і був на те готовий. Це просьба — бути готовим і на мученицьку смерть. Скільки з нашого народу з тієї молитви скористали і отримали благодать мучеництва за свою віру. Зглибивши цю думку бодай трохи, побачимо в особі Митрополита мужа сильного духа, провідника з візією пророка, що бачить зміст Христового Хреста у своїх молитвах. Він сам ніс хрест свого важкого фізичного терпіння, яке супроводжувало його молитви, знав, що значить терпіння в житті народу і яке воно, як Божа сила в немочах, має і повинно мати місце в молитві.

Не забуває Митрополит просьби про дочасні блага народу. Він писав про те в своїх поученнях: «Очевидна річ, що при молитві треба пам’ятати на всі потреби цілого народу й випрошувати в цих так страшенно тяжких часах усі потрібні благодаті для цілого народу та Богові поручати всі біди, терпіння, потреби, бажаня й прохання усіх людей». (Послання до священиків 15. 9. 1934). Митрополит молився за всі потреби свого народу! Між дочасними дарами на першому місці він ставить «волю, щоб розвивати свої природні Богом дані сили», освіту, благословення для праці на всіх ділянках науки, мистецтва й добробуту. Все те на те, щоб тими дарами міг нарід добре служити Богові і з Божою поміччю одержати вічну небесну Батьківщину. Як муж молитви і Божого духа Митрополит бачить все під кутом нашої приналежности до Бога, Божого нашого синівства і Божого для нас призначення.

Молитва кінчиться просьбою до всіх Покровителів України, як це теж у молитвах буває. Просьби до них про опіку, щоб ми стали народом святим і сповнили наші завдання на Сході Европи для добра всього людства і щоб приносили ми безперестанну славу Вічному Цареві. Митрополит вичисляє поіменно трьох покровителів України: Богоматір — Мати і Володарка України, св. Йосиф і св. Архистратиг Михаїл.

Проста, але глибока молитва, що свідчить про велич, силу і шляхетність великого духа молитви у Митрополита, його широкого серця Пастиря, що любив свій нарід чистою любов’ю, бажаючи йому окремого місця в Божому Царстві серед народів світу у своїх молитвах.

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>