Думки до панелю про Надзвичайний Синод

Надзвичайний Папський Синод Ієрархії Української Католицької Церкви з березня 1980 р. є і зостанеться предметом нескінченних і безнадійних дискусій, а по своїй суті і своєму кінцевому результаті буде ще довгий час уважатися або перемогою заговірних і розкладових сил у націй Церкві, або може стати, чи повинен стати за найбільш потужне зрушення з пункту, здавалось би, приреченого свого замертвіння і безвладности. Дотеперішні в цій справі дискусії виявляються зовсім безнадійні і скрайно контроверсійні. Маємо досі тільки передрішенські інтерпретації уліво і вправо та й постійні явища жахливого жонглювання «фактами», що базовані на такій, чи іншій редакції у пресі, або на таких, чи інших слухах. Немає натомість у наших дискутантів щирого бажання глянути правді в вічі і з холодним розумом доторкнутися суворої, об’єктивної і живої дійсности. Панелі на цю тему доказують, що одна і та сама річ є одночасно і біла і чорна, і безапеляційно референційна і є одночасно ніякою мірою законосильна, чи закономірна, і є ніби то чимось і є одночасно нічим. Практичні ж реакції зі сторони учасників цього синоду є аж потрійного рода. Є такі, як от отой екз. Горняк, що інтерпретують цей синод у той спосіб, що сам папа благословив всі його безбожні злодіяння і дав йому власть розправлятися своїми власними злочинними устами і руками з Головою Української Католицької Церкви, Блаженнішим Патріярхом Йосифом … Є такі, які ждуть нетерпеливо на смерть Блаженнішого нашого Отця, а покищо загравають і тим і цим, щоб у слушний для них час зажирувати на Божих справах. І є врешті нікодими, які лякаються тепер і своєї власної тіни. Бажалось би їм зберегти ще сяк-так добру марку і, борони їх, Боже, ангажуватися у так халепній справі… А тим часом Блаженніший наш Патріярх вичерпав уже всі свої людські і понадлюдські ресурси і зостається тепер сам самісенький … та й ще у накиненому йому товаристві троянського коня. Як безнадійно нерозгрижний являється цей Надзвичайний Синод, то головна трудність і вся комплікація криється виключно у прооченні певних основних фактів, що попередили цей синод, у від­сутності логічної розцінки голих фактів під час цього синоду і вкінці солідного і безпомилкового з’ясування такого, а не іншого епілогу цього ж синоду.

Ці основні факти такі:

Ніколи б не дійшло до цього Надзвичайного Синоду, коли б не безупинні настійчиві усні і письмові інтерпретації Блаженнішого нашого Отця до Папи на:

а) безперервні незаконні демарші так Східньої Конґреґації, як і Римської Курії, демарші звернені проти помісности нашої Церкви і зокрема концентровані зусилля цих дикастерій і ізолювати Блаженнішого, і особливою мірою знищити його уряд, і вплив у нашій Церкві.

б) безконечні інтриґи і беззаконня цих же чинників з ціллю розірвати наперед нашу Церкву, а вкінці втопити її безіменною у вселенському морі, і

в) їх зовсім неприховану конспірацію з деякими нашими, негідними своєї Церкви, владиками.

- Папа не мав остаточно іншого виходу і чи йому цього щиро бажалося чи ніяк не бажалося, вже з обов’язку свого уряду і з уваги на загрожений престиж Церкви мусів кінець кінців забрати якийсь голос у цій крикущій на ввесь світ справі.

- З яким серцем і наставленням це провів, залишиться на довгі часи відкритим питанням. Але дещо він так урочисто наголосив, що не залишається місця на якісь двозначності, які б можна було так і сяк інтерпретувати. І так

- У своїх промовах так промовисто папа вирізняв нашого Патріярха Йосифа (очевидно, без цього титулу), що не може бути сумніву у тому, хто правлячий Голова нашої Церкви.

- Папа підкреслював єдність, ієрархічну єдність, про яку напевно знав, або був прекрасно інформований, що її у нашій ієрархії немає.

- Як найсильніше наголосив: «До живого відчуваю потребу забезпечити тяглість високого уряду Львівського Верховного Архиєпископа», а звертаючись до Блаженнішого сказав: «Я скликав цей Собор, як Пастир Вселенської Церкви, щоб подати вашим силам опору і надихати нового жару у релігійне життя Української Католицької Церкви».

- Папа найвиразніше і офіційно підтвердив, що Патріярх Йосиф був і є главою Помісної Української Католицької Церкви так в УКРАЇНІ, як і У ДІЯСПОРІ!

- Українську Католицьку Церкву папа розглядає у всіх своїх синодальних зверненнях як цілісну одність без уваги на територію, отже стверджує її помісність.

- У комунікаті Патріяршої Канцелярії, який авторитетно реасумує синодальні рішення, виразно підкреслено,що «нашій Церкві визнано давні власті для дальших синодальних зібрань наших Владик із благословенням Вселенського Архиієрея. Цими синодами наших Владик во главі із Блаженнішим Йосифом, що їх він може скликувати коли зайде потреба і одержавши згоду Вселенського Архиієрея, тепер кермується наша Церква, бо ці синоди скликуватимуться для полагодження справ («де неґаціїс трактандіс») і для вибору кандидатів на єпископів».

Найважливіша однак справа, як виходить з багато-кратних підкреслень папа і чи не одинокий привід скликання Надзвичайного Синоду мав би бути вибір коадьютора для Блаженнішого Патріярха Йосифа. Коли це так, то й тут і ввесь ключ до розшифрування нерозгаданої шаради, що її собою уявляє цей Надзвичайний Папський Синод. Тим самим і вся його «надзвичайність», уся історичність і німб найвищого його підвищення до папського синоду валиться під одним помахом як штучна будівля з карт. Справа комплікується ще й тим, що зі сторони Апостольського Престолу, а в консеквенції і зі сторони Патріяршої Канцелярії, не опубліковано ніякого документу, на який можна б було покликуватися тепер і в майбутньому. А буллі, які одержав Монсеньйор Любачівський, неканонічні і нелюдяні. Це плянована режісерія Курії і Східньої Конґреґації, які відомо, аж надто вороже ставляться до Української Католицької Церкви, зокрема всіма можливими «фас» і «нефас» торпедували впродовж 18 літ і авторитет і особу Блаженнішого Патріярха Йосифа. Власне присутність на цьому синоді таких кардиналів як Бріні, Сільвестріні і Казаролі, дуже промовисто говорять самі за себе. Чи може хто заперечити це, що сама їх присутність була для наших конґреґаційних ставленників, формально ж єпископів нашої Церкви, найвищого ступня інспірацією. І мабуть кращого моменту ці кардинали й не могли вибрати. Багатомовне є те, що ті якраз кардинали, а не інші зі сотень звеличників нашого Патріярха, були присутні на цьому Надзвичайному Синоді. Дивний бо предивний збіг обставин. Зібрані на цьому Синоді ієрархи нашої Церкви мали вибирати коадьютора. Але це мала бути тільки формальність. Кандидат був уже заздалегідь призначений і він сам про це знав скорше, як цей Синод мав розпочатися. І булля для призначеного коадьютора вже була готова, поки приступлено до «обору». Вибирали за категоріями: «гідний», «більш гідний» і «найгідніший». Характерно, що ця номенклятура і її ступенювання не мали ніякого відношення до реальних властивостей, чи, Боже борони, до чеснот кандидата, а виключно залежало від кількости голосів голосуючого збору, які то голоси можна як завгодно аранжувати і контролювати. У результаті не тільки українські вірні, але напевно багато з наших владик мусіли бути просто поражені, коли довідалися, що «найгідніший» вийшов той, якого ніхто не міг клясифікувати і гідним, бо ж він досі не був нікому відомий (хіба тим виняткам, що знали його як сповідника монахинь), або ж довідалися щойно про нього, коли раптом із незнаного священика він став якимсь дивним дивом відразу архиєпископом і митрополитом.

Проголошення його коадьютором Блаженнішого нашого Отця було без найменшого сумніву жахливою наругою над Блаженнішим, а факт неприсутности нашого Патріярха на кінцевих церемоніях цього синоду говорить, як далеко цей оборот справи відбився на стані здоров’я Блаженнішого нашого Отця, який більш — менш від того часу щораз рідше піднімається зі свого ліжка.

Конгрегація не тільки розправилася з нашим Патріярхом, але й ударила сильною своєю рукою по авторитеті і престижу самого папи. Конґреґація виготовила папі текст славослов’я для нововизначеного коадьютора. «Для цього високого завдання чинять його достойним його непересічна побожність, його пастирська ревність (???), його наукова підготованість і гарні прикмети лагідности і покори, що окрашують його вдачу» — мусів рецитувати папа. Коли б папа не був суфлєрований і був би дійсно за гідним коадьтором, то найменше, що він мусів би зробити, у випадку, коли вже йому підсунули наперед рішеного кандидата, принаймні покликати його до себе і тільки одну годину поговорити з ним, а всі до одного славослов’я виявились би пустомельством і всі приписувані цьому кандидатові прикмети лопли б відразу як миляна банька. Якраз протилежне до цієї характеристики стверджує, на жаль, досі так загальна громадська опінія, як і вся наша церковна спільнота. Трагедія у тому, що стверджує це на кожному кроці цього коадьютора.

Плюси чи мінуси синоду переважають?

Питання не до розв’язання, коли дивитися і вчуватися в атмосферу в нашій Церкві в теперішню хвилю і брати до уваги розвій комплікацій, які вніс цей синод. На всякий випадок евентуальні плюси ми мусимо взяти в лапки та й обставити їх знаками запитання, а мінуси, то таки ми мусіли б писати грубим курсивом.

«Плюси»

Що Папа Іван Павло II виявив врешті свою добру волю, чи був якось обставинами приневолений скликати цей Надзвичайний Синод Владик Української Католицької Церкви — це треба уважати абсолютним плюсом і першим все ж таки прецеденсом у трагічній історії нашой Церкви. Що на цьому синоді канонічно забезпечено правне наслідство і канонічне існування Львівського Архиєпископства в особі Верховного Архиєпископа, під яким тепер силою папського ад гок рішення об’єднується цілісно Українська Католицька Церква так в Україні, як і на всіх поселеннях — це без сумніву незаперечний плюс цього синоду. Протилежні, чи злонамірені інтерпретації цих двох плюсів спираються хіба на тому факті, що вище згадані пункти не закріплено ніяким офіційним документом, і поза усним реферуванням і промовами папи ми не маємо на що спертися. Останніми часами у Церкві все можливе.

Мінуси

Що папа не уважає за вказане встрявати в невиносимі вже, вкрай скандальні і безпосередньо смертоносні умовини нашої Церкви із ціллю їх усунути, а коли вже йшлось би про їх усунення, то якщо не можливо всіх, так принаймні перводжерел цих лих, тим більше, що папа знав від давна і є якнайосновніше інформований, то це треба уважати дуже великим мінусом цього синоду. Навіть коли б одинокою рацією скликання папою цього Надзвичайного Синоду мав би бути вибір коадьютора, то цей вибір мусів би бути вибором наших владик, а не аранжованою трагікомедією і згори накиненим призначенням і, що важливіше, цей «вибір» мусів би бути 1) у повній згоді з урочистими запевненнями і декляраціями самого папи, виголошеними перед самим вибором і 2) цей вибір (і навіть призначення) коадьютора для Блаженнішого міг наступити щойно після усунення невиносимого розгардіяшу, який запанував у нашій Церкві. Інакше бо ні вибір, ні тим більше призначення, не мають найменшого сенсу. Навпаки завдають нашій Церкві смертельного удару.

Що папа і словечком не натякнув на Східню Конгрегацію, на її надужиття і на її узурпацію у своє виключне посідання нашої Церкви, то це треба також визнати як найбільш крикущим мінусом!

Що папа уважав за відповідне замкнути свої очі на відому всім а папі без найменшого сумніву, диверсію наших владик, які є на платному штаті Римської Курії і на службі Східньої Конґреґації для її партикулярних цілей, то це вже і вина і крикуща дискваліфікація папи, як начального судді в Церкві і папи, як папи.

Котрий з цих мінусів більший, чи найбільший, даремна справа сперечатися. Кожний з цих мінусів вистачає, щоб угробити нашу Церкву, а стан, який заіснував після цього синоду є далеко небезпечніший, як був колинебудь досі.

В якому напрямі і якими шляхами повинна проходити наша праця?

Тому, що цей Надзвичайний Синод нічого абсолютно не змінив у нашій Церкві, а якраз противно, куди більше погіршив і ситуацію і взагалі стан у нашій Церкві, був би найгірший злочин зі сторони мирянства і нашого Патріярхального руху, коли б ми в теперішню пору примирилися з результатами цього Надзвичайного Синоду. І коли ми мали колинебудь причини виступати проти безправств, звернених проти нашої Церкви, то сьогодні є ця хвиля, щоб ми нап’ятновували беззаконня і не спочили дотіль, поки СПРАВА БОЖА НЕ ПЕРЕМОЖЕ!

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>