Думки і спостереження з Другої сесії Патріяршого Собору УКЦеркви

Започаткування соборового процесу в Український Католицькій Церкві належить вважати зворотньою точкою у сучасному розвитку нашого християнського життя. Слід мати на увазі, що Патріярший Собор УКЦеркви не вирішує і не перерішує жадної релігійно-церковної проблеми. Собор є виключно дорадчим тілом — форумом на якому обговорюються й проаналізовуються різні релігійно-церковні і мирянські проблеми і в їх заключенні ставляться, як суґестії і пропозиції для розгляду Синоду і коли ці суґестії, пропозиції будуть схвалені на Синоді, тоді вони стають правосильними у їх реалізації. Слід підкреслити, що Собори помісних православних Церков мають відмінні права, бо прийняті рішення й ухвали на Соборі УПЦеркви є рішаючими і зобов’язуючими у житті Церкви. Можна б ставити питання, чому форум Собору має різні права, себто у УПЦеркві є дорадчим для Синодів, а в УПЦеркві вирішальним у житті Церкви. Це також проблема про яку варто говорити і дискутувати. Слід мати на увазі, що всі права, крім Господніх, що є незмінними, є твором людей, це значить можуть бути змінені. Це окрема тема над якою варто застановлятись і думати, але тут бажаємо говорити про другу сесію Патріяршого Собору.

Патріярший Собор УКЦеркви не був і не може бути паралельним у своїх постановах і рішеннях до Вселенського Собору Ватиканського II, який на свойому форумі прийняв багато рішень і постанов, а що найважливіше впустив троха свіжого повітря у ватиканські лябіринти й усучаснив життєві стандарти Церкви. Так на цьому ж Вселенському Соборі було прийнято нове визначення ролі мирянина, у якому було сказано, що миряни у Христовій Церкві мають не тільки обов’язки, але також і права. Миряни є також відповідальні за долю Церкви. Знаємо, що до Вселенського Собору Ватиканського II миряни були пасивними у Церкві. Ці соборові рішення були зобов’язуючими і для нашої УКЦеркви, на жаль миряни у тому відношенні не відчули жадних змін. Тут на марґінесі можна згадати, що постання зорганізованого мирянського Патріярхального руху базувалось на легальній площині, згідно з постановами Вселенського Собору Ватиканського II і за благословенням св. п. Патріярха Йосифа. На жаль, не всі владики вважали його легальним! До речі, ще і сьогодні є такі, не тільки владики, але священики, які вважають його не легальним, забуваючи, що його легальність визначив Вселенський Собор Ватиканський II.

Скликання Патріяршого Собору УКЦеркви без найменшого сумніву є кроком уперед у розвитку і рості нашої УКЦеркви. В такій площині слід також розглядати скликання другої сесії Патріяршого Собору. При цьому можна б і треба повторити, що конечно потрібний відмінний ключ підбору учасників собору. Як можна поминати представників мирянських організацій, які краще знають чим живуть миряни за владик. Миряни які можуть багато чого підказати. Як на самому форумі виявилось, що владики не все назначують найкращих представників з мирян, що звичайно відбивається нетворчим дисонансом. Небачити цих проблем, це є тільки втечею від себе самих.

При цих вступних заввагах слід підкреслити, що Собор повинен «собирати» всіх, владик, священиків, черниць, ченців і мирян, бо це є одинокий форум на якому всі себе можуть послухати. На жаль деякі діяспорні владики уважають, що собор є не для них…

До повищої увертюри слід, перед тим, як почати розповідь про Патріярший Собор, додати, що його друга сесія відбувалась в атмосфері загального зубожіння українського населення. Про те в унісон говорить не тільки місто, а зокрема люди старшого — пенсійного віку, але й село. Ну, що ж, навіть закрадаються тривожні думки, що раз голосніше, що мовляв, колишня неволя була кращою за сучасну свободу; Мовляв, нам з «старшим братом» було краще, бо була не тільки горілка але й ковбаса. На жаль, забулись ті погані часи, де людина була зведена до гвинтика, коли лягала спати не була певна, що її в ночі не збудять і т. д. Здається, і це є нормальним явищем. Пригадаймо собі, як Мойсей провадив свій ізраїльський народ з єгипетської неволі до обіцяної землі і тоді Мойсеєві дорікали, кажучи, що їм було краще жити у єгипетській неволі, як на волі, споживаючи манну, яка їм падала з неба. Це вже часом така людська природа, що вчорашнє пережите, навіть дуже погане, стає іншим, кращим сьогодні. В той соборовий час Москва, до якої декого так приманює, переживала і ще зараз переживає дуже серйозну економічну кризу. Там не падає з неба манна, але є куди гірша ситуація, як в Україні. На форумі Собору УКЦеркви цеї проблеми не відчувалось, хоч на марґінесі про неї згадувалось. Собор жив своїм визначеним трибом життя.

Патріярший Собор УКЦеркви, його друга сесія розпочалась 23 серпня 1998 р. архиєреською св. Літургією, у катедрі св. Юра, яку відправив Владика Любомир Гузар при співслужінні митрополитів, єпископів і священиків з усіх кінців України і континентів. Змістово-вдумливу проповідь виголосив Владика Любомир, підкреслючи, що без Божої допомоги не будемо могли знайти правильний шлях до розв’язки наших релігійно-церковних питань. Водночас передав вітання для всіх учасників і гостей Собору, як також для всіх присутніх на торжественній Службі Божій від Патріярха Мирослава-Івана. Далі слідував спільний обід для всіх учасників Собору і запрошених гостей.

Того ж дня, 23 серпня, у після пообідних годинах, у приміщеннях Львівської Політехніки відбулось офіційне відкриття другої сесії Патріяршого Собору УКЦеркви. Спершу Богдан Трояновський зачитав Декрет скликання Патріяршого Собору, а Владика Любомир офіційно відкрив наради Собору, виголосивши глибоко-змістовне Слово, яке справді було короною дальших нарад. Щоби не переповідати думок слова, тому друкуємо його першим по змісті, щоб читачі мали можливість запізнатись з вдумливими думками Владики Любомира. Після цього Владика Любомир передав дальше керування нарадами другої сесії Патріяршого Собору секретареві, протоігуменові Теодозію Янківу, ЧСВВ. Поруч слід підкреслити, що о. Янків був відповідальний за його підготовку та успішне переведення. Отець Янків у свою чергу привітав учасників Собору і попросив до привіту заступника голови Львівської обласної адміністрації Ігоря Держка, архиєпископа Львівської Римо-католицької Церкви митрополита Мар’яна Яворського, голову Українського Патріярхального Світового Об’єднання інженера Василя Колодчина, ректора університету Львівської Політехніки Юрія Рудавського, в імені посадника міста Львова Василя Куйбіди вітав Богдан Стельмах. Також зачитано привітання від архиєпископа /УПЦ МП/ Владики Августина і від Всеукраїнського об’єднання християн. Під час святочного відкриття Собору УКЦеркви співав дитячий хор «Херувими», з церкви св. Онуфрія у Львові (василіянська церква), під диригентурою Олега Жука.

Того ж дня, у неділю, у вечірних годинах, у храмі Преображення Господнього відбувся концерт релігійної музики, який виконала заслужена капеля «Трембіта». Під час вечора був виконаний Акафіст до Божої Матері. Це справді була музична перлина. Під час його виконання були не тільки делегати, священики, єпископи і митрополити, а також миряни. Справді таке виконання Акафіста було унікальним і всі присутні прослухали із захопленням.

Перший день соборових нарад, після святочного відкриття, розпочався у понеділок, 24 серпня, що був днем Української Незалежности. Наради все розпочинались молитвою і після цього відбувалось пленарне засідання під час якого одна з митрополій мала свій день, себто їх вибрані делегати виступали з доповідями на визначені теми. Першою була Митрополія УКЦеркви у Польщі під керівництвом Митрополита Івана Мартиняка. На першій сесії до президії запрошено професора з Варшави Степана Козака, який поінформував присутніх про сучасне становище українців католиків у Польщі. У президії крім згаданого С. Козака були митрополит Іван Мартиняк, доповідач о. Богдан Панчак і проф. Михайло Лесів. Вшановано недавно померлого єпископа-ординарія Вроцлавсько-Ґданського Владику Теодора Майковича.

На цьому пленарному засіданні виступив з доповіддю о. Богдан Панчак з Люблина, який говорив на тему: «Церква є одна і в ній є ми». Може сам заголовок доповіді не був надто вдалий, бо сьогодні Церква не є одна, а є багато Церков і про них треба говорити, як також ми є Церква і щойно тоді ми є в ній. Коли ж ідеться про її опрацювання, то це було доповідачем зроблено на високому рівні. Слід відмітити, що основною темою другої сесії Собору УКЦеркви була: «Роля і місце мирян в Церкві». Нам не відомо, як підбирались теми, але перша доповідь немала найменьшого відношення з проблемою мирян у Церкві. Доповідач подав дбайливо приготований схолястично-богословський виклад. В дискусії над виголошеною доповіддю брали участь священики і владики. Пленарні засідання тривали до обіду, себто до першої або першої тридцять хвилин дня. Обідова перерва тривала до третьої тридцять після полудня. Слід підкреслити, що організатори добре подбали про харчування для учасників Собору і для цього незатрачувано часу. Делегати і всі учасники собору мали забезпечені: сніданок, обід і вечерю. Треба підкреслити, що дуже добре займались і бездоганно вив’язувались преподобні Сестри ЧСВВ. Обслуга була швидка і бездоганна. Це також мало вплив на цілість собору.

У пообідних годинах відбувались дискусійні круглі столи, якими провадили «аніматори», себто призначені згори секретаріятом Собору ведучі, чи керівники круглих столів, які ініціювали, керували і провадили дискусіями. На цих круглих столах, яких було 9, мали обговорюватись проблеми порушені під час доповіді на пленарних засіданнях, а також підготовлений проект пропозицій Собору. Кожний з делегатів був призначений до якогось одного з круглих столів. На форумі цих круглих столів обговорювались не тільки визначені теми, але також обговорювались й інші релігійно-церковні проблеми. З відбутого досвіду, варто б взяти до уваги, що було б куди краще продовжити час пленарних засідань, давши більше часу для дискусій. Навіть можна було обмежити час доповідей, а дати більше часу дискутантам, бо в трьох хвилинах не багато можна сказати. Три хвилинний регламент дискусії не впливав позитивно на рівень Собору. Може було б добре у майбутньому увести корреферати, що могло б оживити рівень дискусій, а виступи дискусій придержувати до теми.

У вечірних годинах, себто у понеділок, 24 серпня, що був днем Української Незалежности у храмі Преображення Господнього була відправлена торжественна св. Літургія у якій взяли участь делегати Собору, а після св. Літургії учасники пішли походом під пам’ятник Шевченкові, де покладено квіти, а Владика Любомир Гузар виголосив коротке слово присвячене незалежності України.

Другий день пленарних нарад належав Канадській Митрополії. Спершу Юрій Підлісний зачитав загальні підсумки дискусій, що відбулись у понеділок на форумах круглих столів. Слід при цьому завважити, що ці підсумки не все віддзеркалювали тематику, яка була обговорювана на круглих столах.

З рамени Канадської Митрополії з доповіддю виступила Павліна Деркач, яка говорила на тему: «Церква і світ». Знову ж слід завважити, що тема не відносилась до мирян. Звичайно доповідачка гарно і молитовно все опрацювала і розказала учасникам собору, яка повинна бути наша молитва і як ми повинні молитись. Знову ж тема не включала проблем Церкви у загальному, а мирян зокрема. Тому про це було підкреслено, що форум Собору виявляється безпроблемним, а скільки цих пекучих проблем є у нашій Церкві. Це питання висловив у дискусії Мирослав Маринович. Без найменшого сумніву відчувався певний брак підготовки до проблем ролі мирян у Церкві. До речі наша УКЦерква не тільки не включила нових питань у тому відношенні, але не прийняла і не застосувала рішень у тому відношенні Вселенського Собору Ватиканьского II. Правдою є, що в дискусіях не відмічувалось гострих кутів, це радше випливало з певної поблажливости, що без сумніву було серйозним недоліком Собору. Зроблене завваження, що мовляв кожний слухач слухає те, що хоче, а не слухає те, що говориться. Може воно справді не так, слухач слухає все, але звертає увагу на те, що його вражає або на те, що слід підкреслити й наголосити. Звичайно найлегше у дискусії висловлювати схвальні думки. Такою дискусія була після другого пленарного засідання.

У середу, 26 серпня відбулось третє з черги пленарне засідання на якому презентувала себе Митрополія в США під назвою: «Організація життя мирянських спільнот, рухів». Під час цього пленарного засідання були виголошені три доповіді. Від Філядельфійської Митрополії виступив з доповіддю Леонід Рудницький на тему: «Мирянські організації – цілі і завдання: спроба огляду», від Стемфордської Епархії Рома Гайда, яка доповідала на тему: «Формація і духовність мирян» і від Пермської Епархії Іларіон Кіналь з Пітсбурґу. Перші два доповідачі порушили справді актуальні мирянські питання, а зокрема Л. Рудницький, який сказав про формації мирян їх завдання і перспективи, назвавши існуючі мирянські організації. Рома Гайда говорила про духовну формацію нашої Церкви у загальному, підкреслюючи в тому ролю мирян. Підкреслила наше історичне київське благочесття до якого нам все треба повертатись. Наголосила покликання у нашій Церкві, аскезу та особливе значення св. Літургії у житті мирян. Доповідь Іларіона Кіналя була своєрідним додатком до двох перших, підкреслюючи працю мирян. Трета пленарна сесія дала широкий вахляр мирянських проблем для дискусії.

У четвер, 27 серпня 1998 р. на пленарне засідання прибув папський нунцій в Україні архиєпископ Антоніо Франко, який в імені Папи Івана Павла II привітав учасників Собору УКЦеркви, вибачаючись, що не міг бути на його відкритті. До тепер ви розглядали головні богословські і молитовні проблеми, розглядали ролю мирян у Церкві. Сьогодні ми стоїмо перед великим ювілеєм 2000 річчям народження Ісуса Христа. До цього нам треба приготовитись – сказав А. Франко. Сьогодні будете розглядати проблеми сім’ї. Не можна переоцінити цих тем, бо вони є особливо важливі у житті Церкви. На закінчення високий гість Собору Антоніо Франко побажав успіхів у нарадах Собору УКЦеркви.

Після цього дальше слідували підсумки з дискусій на круглих столах. На цій сесії була презентована Києво-Галицька Митрополія – Україна. На цьому форумі виступили два доповідачі: Леся Крип’якевич, яка говорила на тему: «Сім’я, яку творить мирянин» і о. Орест Мокрик, який говорив на тему: «Сім’я та її завдання у ділянці християнізації народу», Л. Крип’якевич у своїй широкоаналітичній доповіді, яку опрацьовувала разом з своєю дочкою Іванкою Крип’якевич-Димид, подала сучасну картину української сім’ї в Україні, підкреслюючи при тому, що сьогодні ставляться під сумнів всі правди віри із запереченням існування Бога. Леся подала історичну ретроспективу української сім’ї, нагадуючи як у 1654 р. Павло Алепський, який подорожував по Україні, писав, що в Україні всі жінки і діти вміють читати і знають Божі закони. На жаль сьогодні під тим оглядом ситуація куди гіршою. Вплив тоталітарно-комуністичного режиму не залишився без значення. Доповідачка наводила статистичні дані про поширені розводи і аборти в Україні, які є застрашаючими. В цьому напрямі повинна рішучо діяти і Церква і миряни. У тій самі площині був виступ о. О. Мокрика. Слід підкреслити, що порушені питання у доповіді є найбільш важливими під сучасну пору не тільки для Христової Церкви, але й української держави, українського народу. Після цього відбулась жвава дискусія, але на жаль для цього був обмежений час. Зрештою це тема широка, яку важко вичерпати, вона продовжувалась в дискусії на круглих столах.

У вечірних годинах, 27 серпня посадник міста Львова Василь Куйбіда прийняв учасників Патріяршого Собору на чолі з Владикою Любомиром Гузарем у Львівській ратуші. Владика Любомир представив посадникові Василеві Куйбіді учасників Патріяршого Собору та з’ясував, які питання розглядає Собор. Посадник В. Куйбіда у свою чергу подякував Владиці Любомирові за відвідини і теплі слова привіту та в коротких словах представив проблеми міста Львова і запросив присутніх гоститись Божими дарами, які були приготовані для цієї зустрічі. Запримічувалось, що посадник міста В. Куйбіда є діловою людиною з певною візією на майбутнє. Зустріч проходила у дружньо-товариській атмосфері, що було додатком до повности Патріяршого Собору.

П’ятниця, 28 серпня, на який припадає свято Успіння Пречистої Діви Марії, залишиться незабутньою. На цей день була заповіджена проща до українського манастиря, ченців студитів, який відзначав 100-річчя відновлення Студійського чернецтва в Україні. Це був захмарений день і в дорозі до Унева почав безперебійно падати дощ. Небо вкрилось безпроглядними хмарами. Здавалось, що може з часом дощ перестане, але це були побожні надії. Прочани під парасолями прямували у напрямі до Студитського манастиря. Простора площа перед каплицею в Уневі безперебійно заповнялась прочанами. Дощева і пронизлива погода невщухала. Тільки владики, і священики, які відправляли і співслужили в архиєрейській Службі Божій були під накриттям, що на них не падав дощ, як також хор «Благовість». Треба було подивляти цей народ, який стояв дві з половиною години на дощі, молитовно слухаючи св. Літургії. Це справді була велика посвята паломників цього свята і подивугідна подія. Багато паломників приступило до св. Причастія. Як тільки закінчилась св. Літургія перестав падати дощ. Для делегатів Патріяршого Собору і запрошених гостей, владик і священиків відбувся у Студитській обителі святочний обід, який приготовили преподобні сестри студитки. Все було зроблено акуратно і добре.

Отець ігумен Святоуспенської Унівської лаври Севастіян Дмитрух привітав присутніх владик, священиків, ченців і черниць, учасників Патріяршого Собору та запрошених гостей. Окремо з гумором привітав Отців чину Василія Великого і подякував, що вони допомогли стати на тверді ноги Студійському Уставу, як також не забув скласти подяку за допомогу Отцям Редемптористам. Владика Юліян Гбур привітав усіх і провів трапезну молитву. Це справді була радісно тепла родинна атмосфера. Отець ігумен Севастіян розказав, як відбудовується манастир і показав присутнім музей з надзвичайно цінними експонатами, іконами, серед яких є одна ікона з XIV століття.

Повертаючи з Унева до Львова на широкому небосклоні скочувалось райдужне сонце до заходу, а в голові стояло без відповіді питання, чому воно так… У вечірних годинах цього 28 серпня у соборовій залі відбувся для учасників собору і гостей концерт релігійної музики, який виконали ченці ЧСВВ монастиря св. Миколая у Крехові. Це були пісні на сучасну музику, які переплітались з деклямаціями. Під час цього концерту секретар Патріяршого Собору о. протоігумен Теодозій Янків викликав осіб, що були на залі, які в часи переслідування Української Католицької Церкви в Україні подавали допомогу підпільним священикам і владикам, брали участь у акціях протесту в обороні й легалізації УКЦеркви. Після цього Владика Любомир Гузар виступив з окремим словом і вручив кожному медалю. В імені викликаних слово подяки сказав Михайло Хома. Жалко, що серед тих осіб не було прапорного імени в той час, в обороні УКЦеркви Івана Геля.

В суботу, 29 серпня відбулась остання робоча сесія під загальною назвою: «Співпраця та співвідношення між ієрархією та мирянами». На цій сесії виступили: Олена Бардаль /Бразилія/, Орися Стефин /Австралія/, Владика Єфрем Кривий з Бразилії і Владика Андрій Сапеляк, з Аргентини, який тепер вже живе в Україні. Цікавим і навіть проблемним виявився виступ О. Стефин, яка підкреслила, що обов’язком усіх є навертати народ до Христової Церкви. Церква не визнає поділу на «ми» і «ви». Кожному з нас є дана власть за Божою волею. Владики і священики не повинні боятись мирян. Миряни є також покликані голосити Божі правди. Священики очікують, щоби миряни практикували християнське життя, творили родини на основі Христової Церкви, брали участь у церковному житті, адміністрації, читали християнську пресу. Але стоїть питання, як створити атмосферу взаємного довір’я? Миряни повинні мати можливість також висловити свої думки. Цей діялог повинні уможливити священики і владики. Чому жінки не можуть нести плащаниці?

Владика Єфрем Кривий розказав, про сучасну ситуацію нашої УКЦеркви у Бразилії, вказуючи на факт, що в Бразилії є вже трете і четверте покоління, які народились на бразилійській землі. Життя у Бразилії має свою специфіку. Народ держиться нашої Церкви. Як всюди, так і в Бразилії є свої економічні негаразди. В такому дусі говорив Владика Андрій Сапеляк про Аргентину. На жаль наша Церква у Аргентині не була спроможна вислати своїх делегатів на цей Патріярший Собор.

Також о. Ярослав Свищук говорив про місійність та екуменізм у служінні Церкві, які нажаль у нашій Церкві є занедбані. Промовець висунув багато цікавих думок і спостережень на цю тему.

У заключному підсумковому слові секретар Патріяршого Собору о. протоігумен Теодозій Янків, ЧСВВ сказав, що у соборових нарадах взяло участь 26 владик, 42 настоятелів і представників монаших чинів та згромаджень, 15 ректорів семінарій і духовних інституцій, 97 священиків і мирян і 41 гостей. Також відмічено, що було акредитовано півсотні журналістів.

На закінчення Патріяршого Собору Владика Любомир Гузар сказав, що наш соборовий збір не був академічним, але він був життєвим актом нашої Церкви. Ми продискутували широкий матеріял, який треба буде в короткому часі його зібрати і опрацювати,

  1. Доручити секретаріятові якнайшвидше видати матеріяли Патріяршого Собору.
  2. Просити Синод, що відбудеться від 1 до 10 вересня ц.р., щоби видав загальне «Звернення» до всіх вірних УКЦеркви, подаючи підсумки другої сесії Патріяршого Собору і звернути увагу мирян на головні питання, які розглядались під час нарад Собору.
  3. Створити робочу групу для остаточного опрацювання матеріялів Собору, щоби в грудні подати їх для розгляду Постійного Синоду УКЦеркви, а після того розіслати цей матеріял всім владикам для доопрацювання і доповнення. Після того вони знову стали б предметом для обговорення на форумі Постійного Синоду УКЦеркви, що відбудеться у березні 1999 року. На підставі остаточних документів Патріяршого Собору єпископат УКЦеркви міг видати спільне «Пастирське Послання», яке стало б підсумковим документом другої сесії Патріяршого Собору, а також як норматив для діяння владик, духовенства, монашества і мирян УКЦеркви. Воднораз Владика ще раз наголосив що Патріярший Собор є тільки дорадчим органом глави УКЦеркви. На прохання, щоб учасники подавали тему для наступного Патріяршого Собору, було подано багато різних назв і чимало цікавих, автор цих рядків подав тему: «Самостійний екуменічний діялог УКЦеркви».

Владика Любомир Гузар подякував учасникам Патріяршого Собору за активну участь, а зокрема за його успішне переведення секретареві о. протоігуменові Теодозію Янківу.

Окремо подякував господарям університету «Львівської Політехніки», які сприяли відбуттю Патріяршого Собору.

У неділю, 30 серпня торжественною Службою Божою, яку служив Митрополит Стефан Сулик, закінчено другу сесію Патріяршого Собору і розпочато черговий Синод Єпископів УКЦеркви. Під час Служби Божої проповідь виголосив Владика Софрон Мудрий ЧСВВ, який майстерно схопив і представив присутнім перебіг Патріяршого Собору та прийняті пропозиції для розгляду синодальним отцям. Слід завважити, що у св. Літургії крім всіх Владик співслужив папський нунцій архиєп. Антоніо Франко. Після закінчення св. Літургії відбувся святочний обід у Львівський Політехніці, у якому взяли участь крім делегатів, учасників собору і запрошені гості. На закінчення можна сказати: Патріярший Собор не був ідеальним, але якщо б українська держава, український уряд діяв, як діє УКЦерква, то ситуація в Україні напевно була б кращою.

Дальші спостереження у наступному числі.

Микола Галів