«Душпастирське благорозуміє»

По латині це так звана назва «пруденція пастораліс», іншими словами, обачність — второпність, як поступати з вірними в церкві. Ця прикмета давня, як сама Христова Церква. Де панує благоразуміє, то там панує мир, і Церква є сильною під кожним оглядом та й виконує свою спасальну функцію. А де її нема, то шкода говорити про ті негативні риси та наслідки, які воно викликає.

«Душпастирське благоразуміє» найбільше треба вищим церковним колам, бо вони за більшу частину Христового стада відповідають. Та коли ми поглянемо на деякі події зі сторони ватиканських кіл, то мусимо з жалем і сумом ствердити, що тої «пруденції пастораліс» зовсім нема. Навпаки, все робиться аби провокувати не лише вірних, але й священство, а навіть саму нашу ієрархію.

Ось кілька свіжих прикладів: коли Слуга Божий Андрей Шептицький хотів оновити літургічне життя нашої Церкви і повернутися до справжніх київських традицій, то Східня Конгрегація зараз же знайшла ерзац і напихала синодальний служебник, з якого друкувалася «рецензіоне рутена», тобто богослужбові книги для руської-української Церкви. І це люди бачили та набирали недовір’я до проводу Церкви, як гнізда москвофільства!

Другим таким браком «благоразумія» була справа в Англії. Можна різно твердити, що от бандерівці хотіли поставити на своєму і вчепилися, як п’яний плота, «патріярхату», нехай кажемо, але довгі роки лишати той фермент і нарешті усунути єп. Горняка, то для обидвох сторін нечесно і вірним, і самому ієрархові, якого ватиканські опікуни «взули». Цю справу можна було дуже гарно і в рукавичках розв’язати, і був би кінець по байці.

Маємо також інший випадок, що тут і наші загорільці-фарисеї завинили — старий стиль. Навіщо було людей ображати, як от це зробив знаний усім монсеньйор Паска. І нині він ще нагороджений за ті заслуги владицтвом!

Справа Перемишльської єпархії та Закарпатської — це все явний доказ, що бракує римським душпастирям елементарного браку отого «благоразумія» — второпности. А, може,там сидять прихильники роздору, і цей роздор із середини напихають українцям. Теж нечесно воно навіть світським людям так робити, щоб показати, мовляв, дивіться, які ті рутенці бунтівники чи незгідливі! Таке робити це цілком нечесно навіть людям, що з релігією не мають нічого спільного!

Теж іменування владик поза Синодом, і це не є одноразове, але, лк бачимо, систематичне, показує, що римським конгрегаційникам, і там сидять і українці теж, бракує примітивної дози «пруденціє пастораліс»! Останні явища в Торонтській єпархії, якщо вірити тим, що кажуть, що навіть не поговорили з відповідним епархом і йому призначили контрольора, то виходить перед усім некультурно та й не по-християнськи, може хіба тільки «по-католицьки»!

Ми нині дивуємося, що є в Церкві лефеврівці та й родяться секти, то не є все причина чиєїсь впертости чи невіри, але це перед усім брак з боку римських чи ватиканских кіл «пруденціє пастораліс» — ось цієї второпности. І то спостерігаємо теж між латинниками. Вони потраплять навіть природні закони легковажити, але як свій «закон» чи припис поставлять, то страшне і непорушне табу. Про це можна майже усюди переконатись. От хоча б в Італії брання причастя на руку чи долоню. То коли хтось тому не повинувався, то просто викидали з Церкви і відмовляли шлюбу та й інших святих тайн! Де ж до такого безголов’я та нерозважности дійти?!

Коли нині нема єдности, то хай римські кола самі собі, подякують за їхню нерозважну акцію з нашою Церквою і та іншими східніми Церквами, хоча б в Індії, та й в себе між латинниками. Що родяться секти, то в першій мірі треба приписати твердолобості та тупості отих, що то гай за єдністю пропадають.

Іван Долинюк

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>