Нижче друкуємо дві промови: Папи Івана Павла II і Митр. Мирослава І. Любачівського, щоби читачі могли порівняти і побачити підхід
двох церковних Достойників. Редакції невдалося одержати промови
Папи Івана Павла II яку він був виголосив з приводу його єпископських свячень. Нище надрукована промова Папи також віддає властивий зміст і настанову,
як члена польського народу
Редакція
НА ПОРОЗІ НОВОГО ПОНТИФІКАТУ
Папа до поляків
Дорогі мої Земляки!
В дні, в якому припало одному з синів нашої дорогої батьківщини, підняти службу єпископа на престолі св. Петра, пишу до Вас ці слова. Не можу їх не скерувати до всіх моїх братів і сестер, синів улюбленої Польщі, власне в цей день, в якому задля незбагненого призначення Божої опіки каже мені, дотеперішньому краківському архиєпископові митрополитові опустити прастаринну столицю св. Станіслава і перебрати римську столицю св. Петра, а разом з тим відповідальність за опіку цілої вселенської Церкви яка з Столицею Петра є зв’язана з волі Ісуса Христа. Трудно про цей факт думати й говорити без найглибшого зворушення. Видається, що не вистачає людського серця, а зокрема польського серця — щоби це зворушення обмежити. Також бракує слів, щоби висловити всі думки, які в зв’язку з тим насуваються на голову. Чиж ці думки і зворушення не приходять через цілі наші дії. Чиж не обмежують цього тисячоліття, на протязі якого ми зберегли вірність до Христа і Його Церкви, для Апостольської Столиці, для наслідства св. Петра і Павла.
Однак в окремий спосіб ці думки й почуття концентруються на останньому етапі наших дій: дій батьківщини і дій Церкви. Як трудним! Як грізним! Символом цього переломового етапу безсумніву є постать Максиміліяна Марії Кольбе, якого перед кількома роками виніс на вівтар незабутній Святіший Отець Павло VI.
І тому: знаменна річ, по людському трудна до вияснення. Власне в цих останніх десятиліттях Церква в Польщі набрала особливого значення у вимірах вселенської Церкви і у вимірах християнства. Рівночасно стала предметом великого заінтересування з уваги на особливий уклад стосунків, для шукання, які сучасне людство, різні народи й держави підіймають в ділянках сучасної економічної цивілізації, мають високе значення. Церква в Польщі набрала нового виразу, стала Церквою особливого свідоцтва, на яке звернулися очі цілого світа. В цій Церкві жиє і висловлюється наш нарід, сучасне покоління поляків.
Без приняття цього факту трудно зрозуміти і це, що сьогодні промовляє до Вас папа — поляк. Трудно зрозуміти цю конкляву, який в день 26 серпня — в свято Матері Божої Ченстоховської, приніс Церкві надзвичайний дар в особі Святішого Отця Івана Павла І — і з ряду того, якого по Його невіджалуваній смерті, після 33 денного понтифікату, покликало до Столиці Петра кардинала — поляка. Трудно зрозуміти, що цей вибір не зустрівся з спротивом, але з зрозумінням і навіть з жичливим приняттям.
Пошанигідний і Улюблений Отче Примасе! Дозволь, що скажу прямо, що думаю. Не булоби в Столиці Петра цього папи поляка, який сьогодні повний Божої боязні, але і повний віри починає новий понтифікат якщоб не було Твоєї віри, нестрахаючись перед ув’язненням і терпінням, Твоєї героїчної надії, твоєї без решти відданости Матері Церкві, якщоб не було «Ясней Ґури» — і того цілого періоду дій Церкви і батьківщини нашої, які зв’язані є з Твоїм служінням, як єпископа і примаса. Коли говорю до Тебе, говорю до всіх і до кожного з священиків монахів й монахинь. До всіх і до кожного з моїх улюблених Земляків, Братів і Сестер — в Польщі і поза Польщею. (Говорю це рівнож до Тебе, Дорогий Кардинале Філядельфійський в Сполучених Штатах і всіх Єпископів польського походження в цілому світі). Говорю до всіх без винятку Земляків, шануючи світогляд і переконання кожного без винятку. Любов Батьківщини лучить нас і мусить лучити понад всякі різниці. Немає вона нічого спільного з тісним націоналізмом чи шовенізмом. Є правом кожного людського серця. Є мірою людської шляхетности — багатократно випробуваною в тягу нашої нелегкої історії.
Дорогі Земляки! Нелегко є зрезигнувати з повороту до батьківщини «до тих піль окрашених різними квітами, посріблених пшеницею, позолочених житом» — як писав Міцкевич, до тих гір і долин, і озер, і рік, до тих улюблених людей, до того Королівського Міста — але скоро така є воля Христа, треба її приняти. Тим більше приймаю. Тільки Вас прошу, щоби цей відхід ще більш нас лучив і з’єднував в тім, що становить гордість нашої спільної любови. Не забувайте у молитвах про мене. На «Ясній Горі» і в цілій нашій Батьківщині. Нехай Папа, який є кров’ю з Вашої крови і серцем з Ваших сердець добре служить Церкві і світові в трудних часах кінчаючогося другого тисячоліття. Прошу Вас також, щоби зберегли вірність Христові, його хресту, Церкві, Його Пастирям. Прошу особисто, щоби Ви протиставились всьому, що зв’язує людську гідність і понижує обичаї здорового суспільства; що часом може аж загрожувати його екзистенції і спільному доброві, що може зменшувати його вклад до спільної скарбниці людства, християнських народів, Христової Церкви.
Дозвольте, ще додам ще слова св. Павла:, «…коли прибуду, прийду до Вас» (гл . Флп. 1.27). Дуже бажаю прибути до Вас на 900 річницю св. Станіслава, до якої так щиро приготовлялися з Архидієцезією і Митрополією Краківською, а також з цілою Польщею, бо врешті це ювілей найстаршого її Патрона. Певний, що цей ювілей принесе відновлення нашої віри і християнської моральности, бо врешті бачимо в св. Станіславові патрона морального ладу в Польщі, так, як в св. Войцеху патрона ладу гієрархічного вже майже від тисячу літ.
Бажаю Вас поблагословити. Роблю це не тільки з мого єпископського становища і папського покликання, але також з найглибшої потреби серця. А Ви, Дорогі Земляки, чи тепер, чи колинебудь будете принимати благословенство папи Івана Павла II, пригадайте собі, що вийшов він з серед Вас, і що має особливе право до Ваших сердець і Вашої молитви.
Іван Павло II папа
Ватикан, 23 X. 1978
Подаємо за «Культурою», грудень 1978 р.
