У своєму інтерв’ю журналу «Патріярхат» (№3, 2015 р.) відомий економіст, доктор Богдан Гаврилишин, будучи реалістом, приймає пануючу економічну систему наших часів – капіталізм. Як приклад успішних та гуманних капіталістичних країни виділяє з-поміж інших Австрію, Швецію та Німеччину. Однак економіки цих країн містять значний елемент соціалізму. Крім цього, не варто такі системи споглядати в ізоляції. Економіки Швеції та Німеччини, наприклад, залежні від дешевої робочої сили з Туреччини. А оскільки капіталізм є глобальним, то його результати і наслідки не можна шукати лише в пануючих країнах північного Заходу, а варто звернути увагу й на країни бідні та «недорозвинуті». Економічна доля України в такій системі, мабуть, ближча до грецької, аніж до швейцарської.
Тому, на мою думку, завжди варто розглядати альтернативи. В інтерв’ю з доктором Гаврилишиним не згадана дуже поширена в Україні перед 1930-ми роками (в Західній Україні – перед 1940-ми) така форма економічної діяльності, як кооператив. Вже від 1860-их років у Наддніпрянщині, а від 1870-их у Галичині, процвітали різного роду кооперативи – сільськогосподарські (як, наприклад, галицький «Маслосоюз» міжвоєнного періоду), споживальні (наприклад, «Народна торговля»), кредитні (на кшталт «Райффайзен»), страхові (наприклад «Дністер») тощо. В 1920 році на Великій Україні до кооперативів належало майже шість мільйонів осіб.
Кооператив можна вважати видом «дистрибутизму» (що можна перекласти як «розподільництво»). Дистрибутизм долає основну проблему капіталізму – відчуження капіталу та засобів виробництва від праці – тим, що розподіляє засоби виробництва (й прибутки) між працівниками. Це теж забезпечує сім’ю як виробничу одиницю, а разом із нею – спільноту, традицію і культуру. Тому католицькі мислителі, такі, приміром, як Гілер Беллок (HilaireBelloc) і Г.-К. Честертон, підтримували цю філософію. Вона, зрештою, згідна з принципом «субсидіярності» католицького суспільного навчання. Хоча ідеал дистрибутизму – це мале сімейне підприємство, робітники можуть об’єднатися в більшу фірму, залишаючись, однак, його власниками й управителями. В сільському господарстві такий підхід запобігає відділення, наприклад, хліборобів від продуктів їхньої праці, і таким чином – голод.
Чи може дистрибутизм існувати в сьогоднішньому капіталістичному світі? Є докази, що може. Це не лише відомі «кредитівки» нашої діаспори. У Канаді, Австралії та в інших країнах творилися різного роду підприємства на таких засадах (див. Race Mathews, Jobs of Our Own: Building a stake-holder society: alternatives to the market and the state, Sydney, 1999). У краю басків, в Іспанії, давно діє на принципі робітників-власників конгломерат «Мондрагон», який займається промисловістю, торгівлею, фінансами та освітою (https://en.wikipedia.org/wiki/Mondragon_Corporation).Навіть у Польщі є спроби впровадити цей підхід у життя (див. Magdalena Ziętekand Paweł Kaliniecki, G.K. Chesterton and the Challenge of Poland, The Distributist Review Online, July 14, 2013 // http://distributistreview.com/mag/2013/07/g-k-chesterton-and-the-challenge-of-poland/).
Хоча Г.-К. Честертон писав у передвоєнній Англії, його оборона дистрибутизму могла б мати стосунок і до теперішньої України, де меншість посідає величезне багатство, а величезна кількість бідних готові віддати свою економічну свободу задля матеріального забезпечення, ставши просто працівниками великих міжнародних корпорацій. Хіба Madness from Manhattan (його вираз – «божевілля з Мангеттену») – це не єдиний, неминучий шлях??
