Дивні діла твої, Господи…

Події, які відбулися протягом двох-трьох літних місяців минулого року в центрі християнства — Римі були такої незвичайної ваги, а рівночасно такі загадочні, що ще довго будуть темою світової уваги.

Зокрема нагла смерть ленінградського православного Нікодима, а за ним Папи Івана Павла І набирають неабиякої сензації та не перестають цікавити журналістів та коментаторів.

Як відомо померлий Нікодим був активно заанґажований (і то офіційно, а напевно далеко більше «поза кулісами») в справах Української Церкви, тому подаємо сьогодні три характеристичні голоси (кожний з іншого середовища), які виявляють яким нерозгаданим «сфінксом» залишається Совєтський Союз (читай: Москва) з своєю Церквою включно.

Передовсім цікаві відомості та завваги до них висловлює Федір Рафальський в статті «Що трапилось з Нікодимом?», яка була надрукована в «Америці», за 23. грудня 1978. Тому що дане джерело доступне для українського читача, наведемо лише деякі інформації та завваги автора. Згадавши коротко ким був Нікодим для російської Церкви (речник її закордонної політики, «голуб миру» в тих країнах, до яких не мали доступу офіційні речники комуністичного уряду, поважний кандидат на престіл московського патріярха, заступник президента Світової Ради Церков), автор пише:

«Отже треба було чекати, що похорони Нікодима будуть улаштовані з величезною помпою, з участю величезного духівництва, з описами в пресі тощо, як то належить другій особі по патріярхові. Проте нічого подібного не трапилося.»

Переповівши про менш як скромне урядове повідомлення Церкви про смерть такого визначного її достойника та такийже загадочно скромний похорон, автор пише: «Вартує підкреслити й ще такі особливості: як повідомляє журнал московської патріярхії погребіння Нікодима проводив патріярх Пімен і численні єпископи, але згідно з монашими приписами. В Православній Церкві існує дві форми погребіння: один для ченців і звичайних мирян, другий для священиків і єпископів. Не відомо чому Нікодима ховали як монаха, а не як священика чи єпископа. Друга особливість полягає в тому, що Нікодима поховано на загальному, як в Росії принято звати, братському цвинтарі. Тобто, як звичайну людину, що не посідає священичого стану. За багаторічною традицією в Росії, єпископів звичайно ховають у підземеллях церкви, особливо, митрополитів.»

Для потвердження такого загадочного поступування, автор згадує, що попередник Нікодима, Микола Ярошенко, удостоївся бути похований в крипті Сергієвої Лаври в духовій столиці російського православ’я — Заґорську. Також окремого значення набирає той факт, що в похороні не брав участи фактичний керівник Церкви в СССР, Куроїдов, що має титул голови комітету в справах релігії, а лише його другорядний заступник.

Тому «Не диво, що на Заході поширились чутки й спекуляції про причини посмертного зневаження Нікодима. Дуже є поширена думка, що Нікодим впав в немилість совєтського уряду тому, що, мовляв замало робив для поширення совєтської «мирної» пропаганди. Друга версія про зневаження Нікодима, якої, до речі, дотримуються деякі Ісусовці, як от Роберт Готц та інші, полягає в тому, що Нікодим, мовляв зайшов далеко у взаєминах з Католицькою Церквою. Симпатії мовляв до Католицької Церкви привели його до конфлікту з московськими консервативними колами навколо Пімена.»

Кінчиться стаття правдивим ствердженням, що «таємницю зневажання Нікодима в скорому часі розкрити буде важко.»

Далеко більш сензаційне насвітлення тої самої справи знаходимо в останньому числі «The Vice of the martyrs».

Тому що те видання є мало знане українському читачеві, дещо про нього. Видає його місіонерська організація «Jesus to the communist world», inc., що її оснував та очолює протестантський пастор Michael Wurmbrand. Це румунський жид, який прямо чудесним способом вихрестився та став протестантським пастором, а перебувши 14 літ в румунських в’язницях та концентраційних таборах, де зустрічав багато заарештованих християн серед них священиків. Після звільнення з тюрми та переїзду до Америки, постановляє все своє життя присвятити справі оборони християн перед комуністичними режимами. З цією метою в Каліфорнії основує згадану організацію. Він вспів поширити засяг свого діяння і має під цю пору представництва в 47 країнах цілого світу. Як виходить з його писань, він має живий контакт з віруючими в комуністичних країнах та знаходить способи пересилати їм релігійну літературу (головно Святе Письмо). В кождім числі його офіціозу знаходимо якісь вістки й про нашу Церкву (Патріярх Йосиф, о. Василь Романюк, а майже в кождім числі щось про українську баптиську родину Вінсів).

І саме в останному числі (за грудень 1978) читаємо неправдоподібну (в наших очах неможливу) ревеляцію. Покликаючись на книжку «The drama of the Russian Church» в якій говориться про те, як ревні православні духовні в 1930 роках, в надії рятування бодай мінімального релігійного життя, під невисказаним натиском комуністичного уряду, йшли на співпрацю з тим урядом — твердить, що така сама ситуація є й тепер в Росії. А дальше читаємо (в дослівнім перекладі):

«Одним із тих, що вибрав службу комуністам був митрополит Нікодим, віцепрезидент Світової Ради Церков. Його уважалося за комуністичного інфільтратора в Церкві, щоб Її знищити зі середини. Це є факт, що він стало хвалив (praised) неіснуючу свободу Церкви під комунізмом. Але навіть, як він був комуніст, то його призначення зобов’язувало співати побожні пісні та знати Біблію — (типово протестантське поминання суті священства автором — М.Б.), що очевидно мусіло мати вплив на нього. Коли він був з папою Іваном Павлом І сам без свідків, він довше не грав подвійної ролі. Він визнав тоді все: призначування священиків, які мають апробату комуністичної партії, інфільтрацію Церкви комуністичними агентами, злі священики, які служать як донощики режимові, депортацію священиків до концентраційних таборів, де вони тайно практикують священичі чинности. Він сам був арештований кілька разів. Якщо вони тоді булиб скрутили мені голову (break my neck) ми не булиб мали отворених церков. Прошу, поможи мені, переговорюй з ними так, як вони хочуть.»

«Він помер в обіймах Папи («Авроре», Франція 10/1 78). Біда в тому, що Папа довідався про секрети. Нікодим напевно сказав йому багато більше, як подає преса. Кілька днів пізніше помер рівнож Папа, хоч вповні сил та здоров’я цілком так, як було вигідно Совєтам. Італійська Католицька Організація Civilta Cristiana, підозріваючи «нечесну гру» (Foul Play) домагалися автопсії. І хоч проти цього не було жадної канонічної перешкоди (автопсія була перепроваджувана у випадку Папи Пія VIII) в подібнім випадку було б її переведено на кожному, хто помер так загадочною смертю, то в тому випадку її заборонено».

Пригадуючи подібні випадки, коли в Румунії митрополит Іреней та патріярх Нікодим померли серед загадкових обставин саме тоді, як комуністи хотіли замінити їх своїми людьми, автор питає:

«Чи щось подібне не сталося з Папою?

І чи не переважила думка, що це буде мудріше (забути про автопсію — М.Б.), як слідством злостити комуністів?»

І вкінці третє повідомлення, що його помістив польський публіцист Домінік Моравський в парижській «Культурі» (ст. 57 і 58) за листопад 1978 р. Тому, що, автор (знаний українським читачам на українські церковні теми) пише про ті самі речі, але при тому прямо нав’язує їх до українського питання, подаємо його статтю в цілості й в дослівному перекладі:

«20 серпня 1978 p., в часі приготувань до конкляви, кардинал Йосиф Сліпий передав на руки присутніх кардиналів лист до голів до краєвих єпископських конференцій. Лист цей — доручено також амбасадорам при Апостольській Столиці — містить пригадку повоєнної мартирологи Католицької Церкви візантійського обряду в Україні і взиває Достойних адресатів до розповсюдження інформації про переслідування уніятів, до зрушення публічної опінії і до вияву помочі справі, яка відноситься до всіх християн. Цей лист, отримав також примас Польщі й був відчитаний на останній пленарній конференції єпископату Польщі. Кардинал Сліпий одержав вже численні відповіді, які виявляють солідарність і піддержку між іншим і від померлого Папи Івана Павла І і кардинала Пома, голови італійського єпископату.

Кардинал Сліпий мав останно несподівану візиту. На просьбу кардинал Віллібрандса, голови ватиканського секретаріяту для єдности християн, приняв на авдієнції митрополита Нікодима, котрий з’явився в Вічнім Місті, як голова делегації Російської Церкви на похорон Павла VI й інтронізацію Івана Павла І (кілька днів пізніше Нікодим нагло помер на удар серця підчас авдієнції у Івана Павла І). Була це друга з черги візита ленінградського митрополита в українського Патріярха. Нікодима інтересували наукові публікації, головно історичні, що їх видає в Римі Український Католицький Університет. Екуменічні «звірення» зі сторони (про яку саме «щирість» йде мова, автор не згадує — чи йшлось про ту саму «сповідь», про яку ясно говорить попередний автор, пастор Вурмбранд невідомо? — М.Б.) православного митрополита викликали велике вражіння у Ватикані, але не міг їх, річ проста, взяти за добру монету кардинал Сліпий. «Екуменізм» Нікодима, аналогічно, як московського патріярха, є більш як підозрілим. Як можна nota bene говорити поважно про прямування Російської Церкви до єдности з Римською Церквою, яка не тільки урочисто потвердила доконану ліквідацію унії, але рівнож автокефалії Української Православної Церкви? У Ватикані, передовсім в Конґреґації для Східніх Церков, існують в тій площині два напрями. Один схильний визнати Російську Церкву (московський Патріярхат) за майже рівнорядного партнера, а навіть титул «Його Святість» московського патріярха! Другий визнає ту церкву за одну з багато існуючих православних Церков, а справи уніятів та автокефальної Київської Церкви не жертвує на вівтарі постуляту єдности.

Нікодим перед смертю «в обіймах Івана Павла» зложив щире «визнання віри» за реалізацію з’єднання Церков Російської і Католицької, з визнанням папського першенства. Як на агента КҐБ (бувшого що правда, — як це твердять приклонники ватиканської остполітік) те нагле «навернення і любов до Папи викликали в деяких кругах майже захоплення, для котрих Santa Russia має завсіди актуальний посмак, який ограничується до офіційних структур, що, як відомо, контролює комуністична партія. Між Церквами російською та римо-католицькою нема жадних непорозумінь в справі віри. Одиноко політичні спонуки утруднювали дотепер реалізацію з’єднання. Так звучали звірювання Нікодима, який «не приховував труднощів» (супроти своїх ватиканських співбесідників, а передусім супроти самого Папи), на які натрапляють російські вірні в «свобіднім вияві віри». Світські провідники — згідно твердження Нікодима — багато навчилися. Брежнєв не Сталін, котрий питався «скільки дивізій має папа римський». Вони дуже високо цінять політику «діялоґу» з комуністичним світом, що її започаткував Іван XXIII і продовжував Павло VI. Вони доцінюють «духову силу» і «акцію миру» римської церкви. Якщо одначе вони «на разі» не хочуть інституціональної єдности, то тільки тому, що вона далаби можливість практичної інґеренції Ватикану у «внутрішні справи СССР». Обидва співрозмовці померли. Невідомо яка була би практична реакція Івана Павла І. Однак знаючи його підхід до інших справ, можна припускати, що він напевно був би вибрав дорогу душпастирської щирости, а не чисто дипльоматичну, котра до того часу принесла самі розчарування. Невідомо також чи наслідник Нікодима (як шеф департаменту для заграничних справ московського патріярхату) митрополит Ювеналій висланник Церкви на похорон Івана Павла І, потвердить довірочні звірення свого попередника? Натомість відомо, що він пішов його слідами бодай в тому, що виявив охоту зложити візиту кардиналові Сліпому. Одержав відмовну відповідь. Так довго, як патріярх Пімен не анулює своєї заяви з перед семи літ, яка санкціонувала ліквідацію греко-католицької Церкви в Україні (заяви, що її мовчки вислухав присутний кардинал Вілібрандс) нема мови про якесь зближення та діялоґ.

Вище наведені голоси, а зокрема Домініка Моравського відносно дії нашого Патріярха Йосифа вимагали би основного розгляду та обговорення. Відкладаючи це на пізніший час, подаємо їх покищо як інформаційний матеріял.

На закінчення приходиться тільки повторити заголовні слова:

Дивні діла Твої, Господи …

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>