Едмонтон у поклоні двом велетням Української Церкви і народу

Гідно й достойно вшанував Едмонтон двох велетнів української Церкви і народу — Слугу Божого Митрополита Андрея та св. п. Патріярха Йосифа. Концерт-академію, що відбулась 2 грудня 1984 р. в залі Дому Української Молоді стараннями Ради Українських Громадських Організацій за Патріярхію Помісної УКЦеркви Едмонтонської Епархії, започаткував відомий молодий декляматор Роман Британ уривками з «Мойсея» І. Франка. При згашених світлах, неначе з засвітів, через гучномовець пролунали слова — «О Ізраїлю, якби Ти знав, чого в серці тім повно, якби знав, як люблю я Тебе, як люблю невимовно»…

Оформлення сцени виконав Остап Татчин.

Завіса поволі розсувається, а над присутніми дзвенять слова з «Мойсея»: «Сорок літ я трудився, терпів у шаленім завзяттю. Підеш ти у мандрівку віків з мого духа печаттю». Замовкає голос декляматора. До гучномовця підходить Григор Порохівник, голова Ділового Комітету. Повільним, спокійним голосом просить присутніх вставанням з місць та однохвилинною мовчанкою вшанувати наших спочилих в Бозі Первоієрархів. Повільно замикається завіса. Григор Порохівник виголошує коротке слово відкриття: «… Ці дві величні постаті наших історичних днів, — духовний батько Андрей і Його духовний син Йосиф — нерозлучні. Боже Провидіння послало їх нашій Церкві й народові в часи лихоліття і скорботи, в часи релігійного й національного гонення і переслідувань, як колись біблійному народові Ізраїля, щоб вони цей народ освячували, щоб йому вказували шлях до добра і правди, щоб поділяли з ним його долю і недолю, щоб, якщо треба, за нього вмирали.

Обидва вони велетні духа й мислі, обидва Первоієрархи, обидва, силою обставин, некороновані князі нашого народу, обидва визначні богослови Вселенської Церкви, обидва неструджені любителі своєї Церкви і народу, обидва великі подвижники церковної єдности, ще далеко до рішень про екуменізм останнього Вселенського Собору Ватиканського II. Вони мученики Христа ради, обоє святці, дай Боже незабаром всієї Вселенської Церкви.

Вшановуючи сьогодні цих наших Велетнів, робимо це не в почутті скорботи й пригноблення, але в почутті радости й подяки Всевишньому за те, що дав нашому народові таких могутніх провідників, які своїм життям і працею ушляхетнювали наш нарід, виціджували з наших сердець сукровату кров, а вливали в них чисту, святу. Не вболіваймо над тим, що відійшли вони від нас у часі, коли б, здавалося, їх нам найбільше потрібно, а радше застановімся над тим, чому їх Господь нам післав.

Вони — наш шлях у майбутнє, вони ушляхетнили синтезу життя нашого народу і Божої Благодаті, яка з нами уже більше, як тисячу років від днів апостола Андрея Первозванного на Київських горах…

Перед нами мужі Божого Провидіння у нашому народі та їхні заповіти. Хочемо вірити, що сьогодні ми молимося не за них, але до них, що вони своїм заступництвом ублагали у Господа кращої долі для нашого народу і його Церкви на порозі його другого тисячоліття Христової Благодаті.

Після цього урочистого відкриття хор парафії св. Василія під музичним проводом пані Єлисавети Андерсон могутнім концертом Дм. Бортнянського «Радуйтеся Богу» започаткував мистецьку частину.

Черговою точкою була доповідь канцлера університету Альберти, голови СКВУ, достойного Петра Саварина. За мотто доповідач взяв слова Плятона — «Бог — це правда, а світло — тільки його тінь». Перегортаючи сторінки, розкривав він життєвий та релігійний шлях цих двох велетнів — Митрополита Андрея і Патріярха Йосифа. Рясними цитатами із багатої духової спадщини їх обох була перетикана ця доповідь. Кінцевим акордом доповіді були слова: «В найтяжчі часи нашої історії, в часи, коли дві титанічні диявольські сили — Гітлер і Сталін — пішли на наші землі, Боже Провидіння післало нам двох Мойсеїв, дві героїчні постаті, двох велетнів Церкви і народу. Слугу Божого Митрополита Андрея і св. п. Патріярха Йосифа. Сьогодні, в сорокріччя смерти одного та в 86-ий день смерти другого, ми зібралися, щоб зложити їм наш доземний поклін. Канонізація Слуги Божого Митрополита Андрея продовжується, і є надія, що в 1000-ліття Християнства України наш народ збагатиться Великим Святим. Канонізація другого ще й не почалася, але в слушний час почнеться, і ім’я його буде прославлене на землі разом з його Великим Попередником. «В домі Отця мого — багато світлиць», — сказав Христос. Найсвітліші, ми віримо, зарезервовані для них, двох велетнів нашого народу, згідно з обіцянкою Христа, який сказав, що життя треба міряти не по тім, що ми одержали, а по тім, що ми дали. З тої точки зору, життя обох було тріюмфом людського духа, прикладом найвищої служби українській Церкві й українському народові».

Доповідь була виголошена при відкритій сцені. А коли сцена закрилась, Роман Британ продеклямував з великим чуттям та відповідною інтерпретацією вірш, присвячений обом первоієрархам.

Кінцевою точкою мистецької програми був виступ хору «Дніпро» під дириґентурою пані Марії Дитиняк. Хор співав три пісні: «Отче наш» М. Лисенка, «Чашу спасенія прийму» М. Березовського та могутню молитву з «Запорожця за Дунаєм» — «Владико неба і землі» С. Гулака-Артемовського з сольоспівом Любомира Пастушенка. Хорові акомпаніювала його невідлучна, молода й талановита піяністка Ірина Тарнавська. Мистецьке виконання «Молитви» справило на присутніх непроминаюче враження.

По короткій перерві був висвітлений фільм з похоронів св. п. Патріярха Йосифа в Римі. Висвітлювання тривало цілу годину. Фільм, може технічно не дуже досконалий, але має велику документальну вартість і залишає на глядачів незатерте враження.

Іван Хома

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>