Плесо громадського життя українського Вашінґтону сколихнув нагло випадок, що трапився 7 жовтня ц. р. в місцевій українській католицькій церкві. Заступаючий пароха, о. Йосиф Корба, ЧНІ, у своїй проповіді, виголошеній під час св. Літургії, заторкнув наболілу справу введення повної англомовної Літургії в місцевій церкві. Критикуючи тих вірних, які обстоюють, щоб справу беззастережно полагодити згідно з постановами Архиєпископського Синоду з 1969 p., о. Корба авторитетно заявив, що тут постанови ні при чому, бо безповоротно минула доба декретів усяких Гітлерів і царських імперіялістів. Вірні, які обзнайомлені з поглядами о. Корби на діяльність Блаженнішого патріярха, висловлених в інших обставинах, — добре зрозуміли непристойні й обурливі натяки проповідника.
Вістка про жалюгідні й образливі натяки в бік їх Блаженства, Голови нашої Помісної Церкви і визнаного нами Патріярха, з уст священика, під час св. Літургії, а далі ставлення цим священиком справи введення повної англомовної св. Літургії в площині, незгідній з постановами Архиєпископського Синоду, — миттю облетіла громаду, всюди викликаючи крайнє обурення і огірчення.
Справа має свою передісторію. Кільканадцять родин, які мали вже частково англомовну св. Літургію, почали настирливо домагатися повної англомовної св. Літургії. Більшість вірних спротивилася цьому. Почалася дискусія, взаємні переконування, погрози, збори мирян, летючки, листи до Високопр. Митрополита. Парох о. Степан Шавель, ЧНІ, і його помічник, о. Йосиф Корба — зайняли зразу нерішуче становище, потім парох відсунувся в тінь, а рушієм введення повної англомовної св. Літургії став о. Корба. Становище значної більшости парафіян характеризує відозва, видана президією зборів мирян, в якій читаємо:
«Ми мусимо дати відсіч цим ворожим затіям. Одночасно, мусимо також протиставитися заходам наших власних асиміляторів, які руйнують обрядово-культурну окремішність УКЦеркви і тільки чекають на нагоду, щоб викинути з церкви рідну мову, а потім перетворити її на “Церкву візантійського обряду” та утворити її зміст з місцевими римо-католицькими Церквами.» (Відозва, друкована нижче. Ред.)
У довгих торгах і дискусіях на тему повної англомовної літургії в українській католицькій парафії у Вашінґтоні, що довело до глибокого розриву між більшістю свідомих парафіян і меншістю здецидованих англізаторів, Отець Парох і його Сотрудник не визначили своєї об’єктивної лінії і тактики заспокоєння обох сторін, що можна було осягнути опираючися на постанови Четвертого Синоду, але станули повністю по стороні упертої меншости, по стороні англомовних. Переконуючи більшість парафіян на проповідях про це, що цей конфлікт буде вирішений «вищими церковними властями», а «не на вулиці», та що «прекрасний старинний літургічний твір Івана Золотоустого» не буде предметом до вирішення некомпетентним людям», маючи на думці тих активних громадян, що змагають до вдержання і збереження решток нашої дорогої традиції у нашій церкві. О. Корба поставив себе на місце того найвищого і компетентного церковного тіла, і вирішив цю справу по своєму. В неділю 4 листопада, проінтерпретувавши постанови Синоду по свому він відправив свою першу модифіковану занглійщену богослужбу в такому заряді, що усю св. Літургію він голосив по-англійському, за вийнятком п’ятьох єрейських прошень, а присутні англомовні відповідали усе по-англійському.
Перед тим, коли урядовий дяк пан Круль запитався отця духовного, як має приготовитися до цієї новітньої Літургії, він одержав відповідь, що не мусить приготовлятися, «бо ми маємо свого дяка». Коли ж він з обов’язку прийшов до церкви і став на своєму місці, англомовні йому сказали: «ю муф овересайд, ві ар тейкінґ овер»… І так, коли усі вірні УКЦеркви у цілому світі обстоюють свої права й обороняють батьківську тисячелітню традицію, у Вашінґтоні о. Корба засланяючись своїм духовним станом безвідповідально руйнує усе, що нам найдорожче.
Тепер ми всі зрозуміли, що нам потрібне організаційне скріплення структури УКЦеркви, завершене єдиним проводом, у виді Патріярхату Української Помісної Католицької Церкви. Воно стане дійсністю, коли тільки ми всі — єпископи, священики, миряни — своєю невгнутою моральною настановою, своїм непохитним змаганням піддержимо нашого Духовного Провідника, народом проголошеного Патріярха — Йосифа І.
Здавалося, що після другого тріюмфального об’їзду Америки їх Блаженством, після такого спалаху ентузіязму мирян, що вбачали в Блаженнішому свого Патріярха, після піднеслих промов Єпископів, що заповідали прихід нової доби в боротьбі за помісність УКЦеркви — саме надійшла ця зворотна хвилина, почавши від якої наше церковне життя ввійде на шлях зцілення і відродження.
Але подія у Вашінґтоні й подібні факти в багатьох місцевостях Америки говорять про що інше. Вони свідчать про це, що є велике розходження між крилатими фразами і практикою щоденного життя, що опортунізм буває сильніший від святкових, емоційних відрухів ідейности.
Але на щастя, широкі маси мирян дозріли вже до правильного бачення справ, фактів, до правильного їх оцінювання. Ми віримо, що вони займуть правильне становище до ганебної події у Вашінґтоні та подібних подій в інших місцевостях Америки — звертаючися з належними пропозиціями до своїх Владик і до проводу Української Помісної Католицької Церкви, наполегливо поборюючи відосередні тенденції, обстоюючи внутрішню дисципліну, пошану і підпорядкованість Архиєпископському Синодові та Голові Української Помісної Католицької Церкви.
