Єдність і сила

Українська пословиця каже, що «згода будує — незгода руйнує», а латинська сентенція додає: «де згода, там перемога». Коли роздумуємо над тими висловами, спертими на довгому життєвому досвіді, бачимо всю правду, яку вони містять у собі. Ця правда така наглядна, що тільки нерозумні можуть її заперечити.

Згода в основному є ідентична в повищих словах з єдністю, а незгода з роз’єднанням. Мова тут, очевидно, про єдність думки й дії, які у висліді завжди дають гарні успіхи, тоді коли роз’єднання думки й дії ніколи не можуть запевнити позитивних наслідків. Роз’єднання це не те саме, що розбіжність думок. На одну справу можна мати різні погляди, себто обговорювати її з різних пунктів бачення. Одначе в християнській спільноті ті, що передисктували якусь справу чи дію з різних кутів бачення, можуть і повинні дійти до спільного заключення і спільної дії в ім’я загального добра. Оце є і та єдність, яка будує. Знову ж роз’єднання приносить із собою неуступчивість і ворожість одних до одних, а така постава може дати тільки неґативні висліди. Бо незгода руйнує.

Гасло, яке Крайова Управа Українського Патріярхального Товариства поклала в основу своєї діяльности, говорить про «об’єднаний фронт духовних і світських» у боротьбі нашої Церкви за свої права. У патріярхальному русі ми не дійшли ще до повної єдности думки й дії, тому ми ще й досі не створили отого єдиного фронту у нашому змаганні за права Помісної Української Церкви. Не всі ми, як духовні, так і світські, зрозуміли про яку єдність говоримо. Не всі ми розуміємо, до якого пня належимо і з якого джерела маємо пити животворну воду. Ясно, що в Божому розумінні єдиним джерелом нашого життя є Христос. Та в розумінні людського існування на землі, себто тієї позиції, в яку нас поставило Боже Провидіння, тим єдиним джерелом, з якого випливаємо ми — українські християни — це Києво-Галицька Руська Церква і її благочестя. Де б ми не жили, ми повинні це тямити.

На жаль так воно не є. Деяка частина українського Божого Люду є несвідома свого релігійного походження, тому легко підпадає під вплив ненашого довкілля. Це треба сказати не тільки про мирян, але й про духовні особи. їх святим обов’язком є добре знати, хто вони і з якого пня походять, а в слід за тим їх священним завданням є навчати своїх вірних про духовість нашої Церкви, про саму суть її, а далі — боронити справедливі права своєї Церкви і, де треба, відвоювати те, що втрачене, направити те, що попсуте, оживити те, що хворе або й мертве. їх дальшим завданням є творити разом з мирянами єдиний фронт проти ворожих сил, що гасають довкола нас навіть там, де ми б цього не сподівалися. Ми маємо право боронити свою Церкву від чужого імперіялізму та власного невіжества й байдужости. Робити щось інше, це смертельний гріх проти своєї Матері-Церкви.

Найвищий наш церковний авторитет, Патріярх Йосиф, постійно закликає словом і ділом до єдности. На сором нам усім, не всі ми щиро, відважно й віддано гуртуємося довкола нього. Є серед нас і літотеплі хитруни, які ждуть на те, хто переможе. Є й ворожі йому елементи, які, в ім’я фарисейського формалізму, противляться ідеї, що її він заступає: ідеї відрубного характеру Києво-Галицької Церкви, іншої її якости, відрубної краси. До Христа можна йти різними дорогами. Чи ж не маємо ми права йти до нього києво-галицьким шляхом? Хто це забуває, зраджує своє релігійне й національне походження.

Чекаємо на те, щоб ідея єдности, єдиномислія, одного фронту набрала дійсної сили та розрослася в ширину, в глибину і в висоту. Коли це станеться, перемога буде наша. До цього всі ми повинні прямувати та трудитися для ідеї, щоб створити об’єднаний фронт духовних і мирян на основі вірности Києво-Галицькій Церкві-Матері, її Церквам-Дочкам і в рамах Вселенської Церкви.

Друга частина нашого гасла, що повинна б лягти в основу практичної діяльности Українського Патріярхального Товариства, каже нам, що треба «закріплювати Патріярхальний устрій і помісність Української Католицької Церкви на низах». Тут мова про фундаменти українського патріярхату. Коли його порівняти до будівлі, то ця будівля буде тривка і величава, якщо її збудуємо на солідних основах, на здорових фундаментах. Будівля на піску не встоїться, бо не видержить ні найслабшої бурі. Могутню будівлю треба будувати на камені, як про це ясно каже св. Письмо.

Наш Патріярхат треба розбудовувати на твердих основах. Найменшою і найнижчою його клітиною є парафія, тому на цю релігійну одиницю треба звернути всю нашу увагу. Парафії це фундаменти помісности нашої Церкви. Залежно від того, які вони, — з піску, чи з каменя —, такий буде наш Патріярхат, так виглядатиме наша помісність.

Добрий християнин повинен жити життям своєї парафії і бути її активним членом. Релігійні практики, парафіяльне шкільництво, матеріяльна допомога церкві, церковні товариства чи братства — ось поле діяльности для християнина. Співпраця з парохом, допомога в його діяльності, піддержка його почитань, доброзичлива порада чи навіть критика — це ділянки позитивної співпраці духовних і мирян.

Від парафії треба починати. Якщо здамо наш іспит у малому, будемо готові до великого. Підвалини під нашу церковно-релігійну силу треба класти на низах та робити це послідовно й систематично. До того потрібна повна співпраця духовних і світських. Священик мусить ясно знати й розуміти, яку саме Церкву він репрезентує та передавати це зрозуміння, свідомість і любов свого рідного своїм вірним, в першу чергу молодому поколінню. Миряни, знову ж, мусять признати над собою духовний провід пароха й шанувати його авторитет.

Передумовою гармонійної співпраці є взаємна пошана, зрозуміння і бажання гармонії. Коли того нема, в парафії наступає анархія, що у висліді приносить шкоду для парафії та Церкви.

Коли з одного боку найвищий церковний провід мусить надавати тон, керувати й проводити, то з другого — низи мусять бути добре зорганізовані й здисципліновані, сильно споєні однією ідеєю, щоб могли переводити в життя доручення свого проводу. Вони мусять створити силу, отой камінь, на якому спочиватиме велична будівля патріярхату й помісности. Закріплювати Патріярхальний устрій Української Церкви на низах, це велике практичне завдання Українського Патріярхального Товариства. Невдячне це діло, бо це справа тяжкої, щоденної праці, справа терпеливости й уступчивости, справа видержливости й послідовности. Немає тут видних блискучих успіхів. Але без тієї муравлиної праці будемо будувати нашу силу на піску.

Здобути єдність і силу, це ціль діяльности Українського Патріярхального Т-ва. Ніхто один цього завдання не виконає сам. До того треба запрягти всіх — і малих, і середніх, і великих, що трудяться над будовою великої патріярхальної піраміди. Ніхто тут не є злишній, кожний є потрібний. Дай Боже, щоб ми зрозуміли наші завдання, зрозуміли місце й відповідальність кожного з нас у наших церковно-релігійних змаганнях та діяли разом, прислуховуючись одні до одних, помагаючи одні одним, слухаючи провід і виконуючи його доручення. Де згода, де єдність і сила, там перемога.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>