Екуменічний діялог Української Греко-Католицької Церкви з українськими православними Церквами в Україні

Прочитаний реферат на Синоді УГКЦеркви
Митрополитом Максимом Германюком
у Львові, травень 1992 р.

Щоб сповнити гаряче бажання нашого Божественного Спасителя про єдність Його Церкви, наша Українська Греко-католицька Церква простягає свою руку до наших православних братів і запрошує їх до спільного екуменічного діялогу. Бо всі ми маємо в пам’яті ті зворушливі слова, якими наш Божественний Спаситель на Тайній Вечері просив свого Небесного Отця про єдність Його Церкви: «Отче, — казав Він, — … Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в мені й я в Тобі, щоб і вони в нас були одно, щоб увірив світ, що Ти послав мене» (Ів. 17-21).

1. Під впливом окремої ласки Святого Духа сьогодні майже всі християнські Церкви й спільноти приступили до екуменічного діялогу, щоб спільними силами, в дусі християнської любови й Божої правди віднайти ту єдність Христової Церкви, що вона її, через наші людські уломності, втратила, а якої так гаряче бажає наш Божественний Спаситель; бо вона, як каже Він у своїй вищезгаданій молитві, має бути доказом перед світом, що Він був посланий Богом. Це значить, що так довго, як нема такої єдности Христової Церкви, так довго світ не має ясного доказу, що Христос є Сином Божим і що Його послав на землю Його Небесний Отець для спасіння світу. Це значить конкретно, що хто стоїть на перешкоді до такої єдности, той не помагає світові в пізнанні Христа як Сина Божого й Спасителя світу. Велика це й страшна відповідальність.
2. Цей екуменічний діялог між різними християнськими Церквами й громадами дуже поширився передовсім після II Ватиканського Собору (1962-1965), який у своєму декреті «Про Екуменізм» з 21 листопада 1964 року дуже ясно поставив цю проблему перед совістю цілого християнського світу й дуже чітко оформив засади Католицької Церкви відносно екуменічного діялогу, даючи таким чином нагоду і всім іншим християнським Церквам і громадам належно оформити свої власні засади в цій справі.
3. І так, цей Собор точно окреслює значення вислову «екуменічний рух», кажучи, що під цим висловом треба зрозуміти різні ініціятиви й активності, організовані різними Церквами для осягнення християнської єдности. Сюди належать в першу чергу всі зусилля щоб уникати всяких висловів, осуджувань і всяких потягнень, які не є згідні з правдою відносно наших нез’єдинених братів і тим самим ускладнюють наше відношення до них (там же, ч. 4).
4. Відтак цей Собор точно опреділює значення слова діялог і так, екуменічний діялог, згідно з цим Собором, є розмови компетентних експертів різних Церков і громад, зорганізовані в релігійному дусі, де кожний експерт вияснює в повній глибині науку своєї Церкви, представляючи ясно специфічні її різниці в порівнянні з другими Церквами. Таке представлення науки кожної Церкви помагає кожній з них найкраще себе взаємно розуміти й належно оцінити їхню науку і їхнє релігійне життя (там же, ч. 4).
5. Цей самий Собор у своєму декреті «Про Східні Католицькі Церкви» ще точніше пояснює, в якому дусі ми повинні приступати до екуменічного діялогу з нашими православними братами. А саме й «передовсім через молитву, добрий примір, совершенну вірність старинним традиціям Сходу, через краще взаємопізнання, через спільну працю й братнє наставлення до їхнього думання й діяння» (ч. 24).
6. Як знаємо, вже від довшого часу існує екуменічний діялог між Католицькою Церквою і різними Православними Церквами. Беруть активну участь у цьому діялозі 30 досвідчених богословів із сторони Католицької Церкви й 30 досвідчених богословів із сторони всіх Православних Церков. Вони сходяться періодично на спільні наради та спільно обговорюють різні богословські проблеми, що їх вони, за спільним договоренням, поставили на програму нарад. Засадничо, вони розглядають передовсім ті точки віри, що є причиною поділу між цими Церквами. Там виступає владика Мирослав Марусин, секретар Священної Конгрегації для Східніх Церков. Висліди цього екуменічного діялогу є проголошувані в пресі після кожної зустрічі членів тієї екуменічної комісії.
7. Коли йдеться, отже, про наш екуменічний діялог з нашими Українськими Православними Церквами на Україні, нам було б дуже легко долучитися до цього міжнароднього екуменічного діялогу, належно інформувати наших вірних про вислід тієї спільної екуменічної праці й разом шукати розв’язки на ті проблеми, що нас ще ділять. Очевидно, це дуже делікатна й складна праця, яка вимагає багато приготування, дуже дбайливого передумання й багато часу.
8. Але попри ці догматичні проблеми, яких спільна розв’язка вимагає багато праці й часу, ІІ Ватиканський Собор вказує на різні практики наших Церков, де ми можемо вже тепер спільно діяти.
9. І так, беручи до уваги, що Православні Церкви мають важно свячених єпископів і священиків і послідовно вони також мають свої важні святі Тайни, цей Собор дозволяє, щоб на власне бажання деяких наших православних братів, де їм тяжко або нормально неможливо приступити до Св. Сповіді й прийняти Св. Причастя або одержати Тайну Маслосвяття, від священика в своїй церкві вони могли одержати ці Тайни в Католицькій Церкві; те саме можуть робити католики, які знаходяться в таких самих умовинах. Це, очевидно, є можливе тоді, коли таке поступовання не було б причиною згіршення, злого зрозуміння своєї віри чи релігійної байдужости» (ч. 27).
10. Цей Собор рівно ж дозволяє католикам служити разом з православними ті церковні богослужби, які мають на цілі виєднання Божої ласки, а не вияв єдности Христової Церкви, як наприклад Молебні, Акафисти, Похорони, Панахиди, Благословення домів, пам’ятників, площ, овочів, квітів і т.д. Але він не дозволяє разом служити Божественної Святої Літургії, тому що Пресвята Євхаристія завжди була й далі є найвищим виявом єдности Христової Церкви (там же, ч. 26, 27).
11. Подібне рішення має цей Собор відносно спільного вживання католиками й православними святих місць, як Божих храмів, цвинтарів, каплиць і т.п. (там же, ч. 26).
12. Ця постанова ІІ Ватиканського Собору дуже важлива для нас, українців, які сьогодні мають на своїй рідній землі три українські Церкви, а саме: Українську Греко-католицьку Церкву й дві українські Православні Церкви. Й ці три Церкви існують і діють дуже часто на тому самому терені, в тих самих містах і селах. А тому, що обидві Православні Церкви появилися на терені Західньої України після упадку комунізму, дуже часто виринають між цими трьома Церквами болючі конфлікти відносно вживання існуючих дотепер на цьому терені наших українських греко-католицьких церков.
13. Оцим цей Синод нашої Святої Церкви взиває всіх отців духовних, наші мужеські й жіночі чернечі згромадження та всіх наших вірних підходити до розв’язки тієї болючої проблеми з глибоким почуттям християнської любови й справедливости до наших православних братів та разом з ними, в дусі такої любови й справедливости, шукати відповідної й вдоволяючої розв’язки.
14. При цьому цей Синод нашої Церкви заявляє, що бажанням нашої Церкви є, щоб усе відношення вірних нашої Церкви до наших православних братів було надхнене й оживлене такими самими почуваннями. Всі ці справи зі сторони нашої Церкви будуть належати до компетенції окремої Екуменічної Комісії, що її покликає до життя цей Синод. Вирішення усіх сумнівних справ буде належати до місцевого владики нашої Церкви в порозумінні з місцевим владикою Православної Церкви.

Синодальні Отці цього нашого Львівського Синоду поручають в особливий спосіб екуменічний діялог наших українських Церков на землях України Пречистій Діві Марії, Небесній Матері всіх християн, з проханням, щоб Вона провадила нас усіх до свого Сина, об’єднаних в його любові, в одній його Церкві.

Пресвята Богородице, спаси нас!

Поділитися: