Екуменічний партнер

Християнська церква впродовж своєго майже двотисячолітнього існування зазнала багато ударів, але найтяжчим із них був злощасний роздор в XI столітті, що поділив Вселенську Церкву на Східню і Західню. Цей поділ триває вже понад дев’ятсот літ, хоч багато достойників обох церков стараються про поновне їх з’єднання.

Цю саму ціль мають сучасні екуменічні діялоги Ватиканських дипломатів з представниками Російської Православної Церкви, яка під сучасну пору є найбільшою на Сході. Поєднання її з Римом могло б рахуватися переломовою подією на шляху до повного об’єднання Христової Церкви. Перспективи осягнення такої мети є такі приманчиві, що, на думку Ватиканських дипломатів й деяких наших журналістів, оплачується піти на деякі уступки і посвятити на цю ціль УКЦеркву. Мовляв, її вірні не пропадуть, бо ввійшовши в Католицькі Церкви країн свого замешкання в діяспорі, а в Російську Православну Церкву в Україні, однаково будуть у злуці з Римом.

Багато духовних отців, спеціяльно консервативнішого наставлення, оспорюють цю Ватиканську політику. Одначе у Ватикані є переконання, що як колись Пляно де Карпіні їздив у татарську орду до хана Батия, то чому сьогодні Кард. Віллебранс не може поїхати до Заґорська? Вправді різниця є така, що татарський хан дозволяв підбитим народам задержати їхню батьківську віру, а московські хани цього не дозволяють, маючи для усіх свою казьонну віру, але цього не завважується тепер. Переговори Ватикану із контрольованою КПРС РПЦерквою потрібні большевикам для осягнення їхніх суто політичних цілей, для замилення очей світові про гуманність і релігійну свободу в СРСР, і для пущення в небуття фактів брутального і нелюдського знищення п’ятдесят літ тому Української Православної Церкви, а двадцять літ пізніше Української Католицької Церкви. Винищення терором духових провідників обох церков і насильне включення вірних у казьонне православіє — не є фактором для сучасних екуменістів. Факт достосовання підсовєтської людини в наслідок жорстоких терористичних умов до льояльности владі, і рівночасного внутрішнього її замкнення в собі з глибокою вірою Христові — викидається на політичний смітник.

Комуністична партія, що складається з кількох мільйонів членів, хоче забезпечити собі вічне володіння і створити для цієї цілі новий тип совєтської людини. Ця нова людина повинна бути до безтями вірною своїй партії та без надуми виконувати її накази. А що головною перешкодою до створення такого типу совєтської людини є релігія, тобто віра у Бога, тоді большевики правдиву віру нищать і замінюють її науковим атеїзмом.

Справі поширення атеїзму й атеїстичного виховання нової совєтської людини приділюється дуже багато уваги, великі бюджетові суми, наукового та адміністративного й педагогічного персоналу й виховних зусиль.

Журнал «Людина і світ» у Києві, в числі за жовтень 1973 р., у двох статтях на цю тему обговорює методи праці і підготовку пропаґандистів-атеїстів у районах Києва. У статті «Творчо й ефективно» М. Гапонов, лектор Київського Міськкому Компартії каже, що «всебічне обстереження ефективности роботи по атеїстичному вихованні трудящих показало недоліки, через недостатній рівень підготовки кадрів. Аналіз показав, що слухачі одержували знання лиш з історії релігії та атеїзму і недостатньо знайомилися з основними тенденціями сучасної релігії, методикою, практикою і організаторськими навичками ведення атеїстичної роботи в сучасних умовах. В наслідок цього стикаючися з реальною практикою й не маючи методичної підготовки не знали, як діяти.»

Тому створено при Міському Університеті факультет підготовки організаторів-методистів атеїстичної пропаганди, а деканом цього факультету затверджено заступника директора Інституту Філософії АН УРСР, доцента, кандидата філософських наук О. С. Онищенка. Програма наук на цьому факультеті розрахована на три роки, а райкоми партії «ретельно» добирають кандидатури слухачів з членів КПРС, працівників райкомів партії і секретарів райкомів комсомолу, які займаються питаннями ідеологічної роботи і мають вищу освіту. Для заохочення придумано ряд нагород найбільш активним слухачам і викладачам у формі почесної грамоти Міськкому Компартії України, путівки в Москву і Ленінград, туристських путівок по країні, річної передплати журналів «Людина і світ» і «Наука й релігія» а також інших цінних подарунків.

Одноразово на всіх курсах будуть навчати 600 слухачів і кожного року випускати по 200 підготовлених організаторів-методистів атеїстичної роботи. Цього року плянується зарахувати на перший курс 200 слухачок із тих підприємств, де працюють найбільше жінок-робітниць, щоб їх спеціялізувати на організації і веденні атеїстичної роботи серед жінок. Вирішено також набрати групу юнаків і дівчат і спеціялізувати програму навчання їх на методиці й організації атеїстичної пропаганди серед різних категорій молоді. Для тих хто провадитиме індивідуальну роботу з віруючими створено районові школи атеїстів. Програми цих шкіл розроблено відділом наукового атеїзму Інституту Філософії АН УРСР так, що вони спеціялізовані над окремими віровизнаннями, і підготовляють кадри для атак окремих віровизнань чи християнських сект.

Нащо будується ось така велика армія організаторів, лекторів, методистів і атеїстичних політруків вияснює інша стаття цього ж журналу п. н. «Орієнтуючись на сучасність». Автор її, згаданий вже О. Онищенко, заповідає, що одним з основний завдань комунізму є формування людини з високою політичною свідомістю, науковим світоглядом і комуністичними нормами поведінки на основі марксо-ленінської науки. Нове духове обличчя радянської людини утверджується в процесі активної участи в комуністичному будівництві та в безкомпромісовій боротьбі з усякими пережитками минулого і з релігійними пересудами. Тому атеїстичне виховання людини-комуніста слід будувати на основі досягнень сучасних гуманітарних, природничих, психологічних і педагогічних наук, мистецтвознавства й масової інформації. Диференційним підходом до різних верств суспільства опанувати його від мікросередовища, аж до республіки.

Мала ефективність атеїстичних заходів, твердить автор, є через брак знання об’єкту, на який спрямовується пропаганда. Тому від філософів, соціологів, психологів і педагогів слід чекати творчих рекомендацій, як поліпшити виховну роботу серед віруючих жінок, як зміцнити атеїстичний гарт молоді і як вести атеїстичне виховання дошкільних дітей, формуючи у них відповідний емоціональний бар’єр, щоб не допустити релігії у підростаючих поколіннях.

Цей короткий перегляд організованих засобів сатани повинен усвідомити нам правдиві виміри двох понять: умови стійкости при своїй вірі української людини на її батьківщині, і дійсні умови Ватикансько-Московського зближення.

Не можна жадній думаючій людині мати ілюзії щодо доцільности большевиків плекання наукового атеїзму і Московського православія разом. Якщо від їхнього бажання залежить існування обох інституцій, то церкву їхню вони держать при житті виразно для пропаганди, омани, і врешті для шпигунської роботи. І так в правдивому світлі стоять тепер діялоги ватиканських дипломатів з Москвою, «полегші» для католиків у СРСР і евентуальне церковне поєднання Заходу із Сходом.

Зараз ми є свідками як шантажуючи зірванням переговорів КҐБ-исти у рясах виторговують від Ватикану концесії за кошт католиків, що залишились в межах СРСР. Тому, що для добра цілости треба жертвувати частину, а для добра більшости — одиниці, Ватикан жертвує найвірніших достойників Церкви і мільйони вірних без жадних користей.

У світлі таких подій увидатнюється роля нашої Української Церкви обох віровизнань. Вона мусить зберегтися непорушною твердинею дійсної несполітизованої віри Христа і остоєю національної свідомости її розкинених по всьому світу вірних. Нарід без Церкви й Церква без народу пропадуть. Це мусять затямити собі світські й церковні чинники обох наших віровизнань.

Свіжий номер

2-3 (490) 2022 Обкладинка для сайту