«Емаус» – цивілізація любові

«Ми різними шляхами потрапляємо в «Емаус», але всі розділяємо поняття гідності, цінності людини. Богом даної їй гідності, незалежно від її можливостей», – каже на початку нашої розмови Юлія Бойко, керівниця Центру «Емаус» із вересня 2019 року. На цьому й сформувалася філософія спільноти, яка успішно долає стереотипи у ставленні до людей із неповносправністю.

У червні цього року «Емаус» відсвяткував своє 20-ліття. Свого часу мені випала нагода ближче познайомитися з Крістіною Англєс д’Оріак, яка керувала Центром упродовж 2010 – 2019 років. Цю посаду вона перейняла від Зені Кушпети, українки з Канади, котра в перші роки здобуття Україною незалежності створила у Львові першу спільноту християнського руху «Віра і Світло», ще за якийсь час – спільноту «Лярш-Ковчег», згодом – Центр «Емаус». Їхня діяльність покликана підтримувати осіб із неповносправністю та їхні родини, плекати дар дружби з особами із неповносправністю, сприяти їхній соціальній адаптації, заохочувати приватні ініціативи, які відповідають на практичні та духовні запити таких осіб та їхніх сімей.

Юлія Бойко, третя керівниця «Емаусу», з усмішкою згадує, як опинилася на цій посаді. Її запросили на зустріч, на якій були присутні Зеня Кушпета і два проректори Українського католицького університету. Спершу розмова взагалі не стосувалася теми «Емаусу» – говорили про одну з програм УКУ. Потім відбулася розмова з проректоркою Наталією Климовською і Крістіною д’Оріак, і ось прозвучала пропозиція заступити Крістіну на посаді керівника. «Для мене це рішення не було простим. Я тоді працювала соціальною педагогинею в інклюзивному закладі, була задоволена роботою. Тим часом Зеня з Крістіною шукали людину, яка була би «в темі», розділяла би цінності «Емаусу». І так око впало на мене», – каже Юля.

До цього моменту вона вже була добре знайома з «Емаусом», з його проєктами, знала більшість колективу. Почалося це знайомство тоді, коли її доні Марічці, яка має синдром Дауна, було два роки. «Я прийшла як мама, яка зіткнулася з потребою змін у країні задля гідного життя своєї доньки.

Але я долучилася свідомою (хоча все одно дещо розгубленою) мамою, вже не була така «зелена», – каже Юлія. – Ми з Марічкою пройшли програму раннього втручання в «Джерелі».

Я закінчила МПСС («Медико-психологічний та соціальний супровід людей із особливими потребами» – річна сертифікатна програма в УКУ. Авт.).Також відвідувала батьківські семінари і досить швидко сама долучилася до їх проведення».

Повністю статтю читайте у паперовому варіанті

Свіжий номер

4 (486) 2021 4_2021