Ми, люди, часто потребуємо сенсів та смислів. І в їхньому пошуку нам цікавий та важливий досвід інших людей. Наше звернення до літератури та історії можна розглядати як одну з форм пошуку відповідей на важливі питання та виклики, що постають перед окремою людиною, спільнотою людей, поколінням чи людством загалом. Свою працю Євген Нахлік починає власне з апеляції до цього пошуку відповідей на виклики сучасності: «що сказав би Франко, якби жив нині, про ту чи іншу суспільно-політичну або культурну проблему, подію, явище?»1. Мабуть, йому не раз доводилося намагатися відповідати на подібні питання. Не знаю, чи автор пам’ятав про відомий античний вислів «tempora mutantur et nos mutamur in illis» (лат. «часи змінюються, і ми змінюємося разом із ними»), але його відповідь саме в дусі цього вислову: «А який Франко? Далекого 1875 року? Чи трішки ближчих 1878 – 1880 років? Чи, скажімо, 1900-го? Чи, врешті, 1913-го?»2. У своєму вступі дослідник декларує важливий принцип, що пронизує всю книжку: вивчаючи філософські, літературні, політичні чи будь-які інші погляди Івана Франка, слід брати до уваги період і контекст, в якому вони були висловлені: з якого приводу, з яких причин, для якої авдиторії, від чийого імені (відкрито, під псевдонімом чи анонімно).
Повністю статтю читайте у паперовій версії журналу або в електронній на сайті https://journals.ua/
