Флорентійський Собор, якому присвячена книга Джозефа Ґілла, Т.І. (1901 – 1989 рр.), займає дискусійне становище в свідомості представників українського християнства візантійської традиції – тих, кого називаємо спадкоємцями Володимирового хрещення чи Київської Церкви. Для греко-католиків ця подія займає унікальне становище в історії, оскільки порозуміння, досягнене між Заходом і Сходом у Флоренції в 1439 році, стало базовою підставою для відновлення єдності Київської митрополії з Римом у 1596-ому. А митрополит Київський Ісидор, який був у Феррарі та Флоренції одним із найпалкіших прихильників єдності, займає в церковній свідомості УГКЦ особливе місце, будучи уособленням унікальної ролі Києва у відносинах між християнськими Сходом і Заходом. На противагу греко-католикам серед православних превалює бачення Ферраро-Флорентійського Собору як акту зради, і відповідно все, що з ним так чи інакше пов’язане, має негативне забарвлення.
Повний текст статті читайте у паперовій версії журналу
