Фундаментальні постанови Берестейської унії

В артикулі 2-му Уставу Помісної Української Католицької Церкви написано між іншим таке ствердження: «…Українська Католицька Церква за своїм обрядом, церковним правом, духовною спадщиною й надбанням належить вона до т.зв. візантійської обрядової групи, але задержує свою власну обрядову форму і традицію, введену від хвилини загального хрещення Київської Руси-України Вел. Кн. Володимиром. Основу її устрою становлять постанови Берестейської Унії і Декрет II Ватиканського Собору про Східні Католицькі Церкви». Перше, що треба ствердити, то це факт, що обидва важливі документи, себто 32 артикули Берестейської Унії, які належать до об’єднання Києво-Галицької Митрополії та всієї Руси (цим титулом названа ця Митрополія в ратифікаційному документі Берестейського Синоду), як і теж 20 артикулів Декрету про Східні Католицькі Церкви підписали римські папи. Артикули Берестейської Унії підписав папа Климентій VIII. Знову ж Декрет про Східні Католицькі Церкви схвалили 2100 соборових отців, який підписав папа Павло VI, 21 листопада 1964 р. Значиться обидва документи мають підписи вселенських архиєрїв, тому дивно та прикро, що на наших очах урядовці Східньої Конґреґації нехтують, а то просто й уневажнюють постанови Декрету відносно Східніх Католицьких Церков!

Артикули Берестейської Унії, які підписали тодішні Владики Києво-Галицької Митрополії та всієї Руси, попереджені такою заввагою: «Артикули, для яких потребуємо гарантії панів римлян перше, аніж приступимо до єдности з Римською Церквою.»

1. З уваги на те, що між Римлянами і Греками є спір щодо походження Святого Духа, який чимало перешкаджає у з’єдиненні, а правдоподібно є нічим іншим, як тим, що не хочемо себе розуміти, — просимо тому, щоб нас не примушувано до іншої ісповіді, але щоб ми залишилися на тій, яку знаходимо передану в Святому Письмі, в Євангелії, а також і в письмах Святих грецьких Учителів, себто, що Дух Святий походить не з двох начал і не подвійним походженням, але з одного начала, як із джерела, від Отця через Сина.

2. Щоб Божа хвала і всі молитви, ранні, вечірні і нічні були залишені нам цілими (без ніяких змін) згідно зі стародавнім звичаєм Східньої Церкви, а іменно — Святі Літургії, яких є три, Василія, Золотоустого і Епіфанії, яка служиться у Великий піст з наперед освяченими Дарами, як також і всі інші церемонії обряди нашої Церкви, які ми дотепер мали, бо і в Римі теж саме зберігається під послухом Найвищого Архиєрея, та щоб те все було в нашій мові.

3. Тайни Найсвятішого Тіла і Крови Господа Нашого Ісуса Христа в цілому були збережені так, як ми їх дотепер уживали, під обома видами хліба і вина, та щоб це було збережене для нас по вічні часи в цілому і ненарушно.

4. Щоб Тайну Св. Хрещення і його форму збережено нам ненарушно так, як ми дотепер її служимо, без будь якого додатку.

5. Про чистилище не будемо сперечатися, але дамо себе повчити Святій Церкві.

6. Новий календар, якщо не може бути по старому, приймемо, однак без порушення Пасхалії (себто великодніх свят, примітка складача), і наших свят так, як це було в часі згоди, бо маємо деякі свої особливі свята, яких панове Римляни не мають, а саме на день 6 січня, в якому обходимо пам’ятку хрещення Господа Христа і найперше обявлення Бога в Тройці Єдиного, що в нас звуть Богоявлення; в цьому дні маємо особливу церемонію щодо свячення води.

7. Щоб нас не примушувано до процесії в день Божого Тіла, це значиться, щоб ми мали також ходити зі своїми тайними, бо в нас є інший спосіб тайн.

8. Також і перед Великоднем, щоб нас не примушувано до свячення вогню, калатання і інших церемоній, яких ми в нашій Церкві дотепер не мали, але щоб ми зоставалися в наших церемоніях згідно з порядком і уставом нашої Церкви.

9. Щоб подружжя священиків залишено ненарушними, за винятком бігамістів.

10. Щоб не надавано митрополій владицтв і інших духовних достоїнств нашого обряду нікому іншому, як тільки особам Руського народу або Грецького, які мають бути нашої релігії…

В цьому артикулі виразно підкреслено, щоб так митрополит, як і владика, насамперед були вибрані духовенством та, що вони (кандидати) мають бути достойними людьми, гідними й вченими.

11. Щоб наших владик не висилано до Риму за «сакрою», (дозвіл на свячення), …, але щоб єпископ-митрополит мав повинність і право такого святити по старому звичаю.

12. В цьому артикулі поставлено домагання, щоб і наші владики приймали участь у королівській раді, бо римо-католицькі владики допущені до такої почести.

13. Артикул цей підкреслює, що владики Києво-Галицької Митрополії не думають випереджувати інших незєдинених, але примушені певними і слушними причинами випередити інших.

14. Цей артикул перестерігає, що пресвітери (священики) нашої релігії не можуть переходити до інших єпархій, що чужинці з Греції не можуть приїздити і виконувати духовну службу в наших єпархіях, бо це противиться цій згоді.

15. Якщоб хтось з нашої релігії хотів у будучому пристати до Римських Церемоній, погорджуючи своєю Релігією і Церемонією, то щоб такого не принимано, як такого, що нехтує Церемоніями одної Божої Церкви…

16. Щоб подружжя між Римлянами і Руссю вже були вільними, без примушування до іншої Релігії, бо вже в одній Церкві.

19. Щоб архимандрити, ігумени, ченці і монастирі їх по старому звичаю були під послухом єпископів своєї дієцезії, бо в нас є тільки одне монаше право, яким користуються і владики, а провінціялів не маємо.

20. Щоб у трибуналі між Духовними Римськими ми також мали двох своїх для пильнування прав наших церков.

21. Щоб архимандрити, ігумени, священики і архидиякони і диякони та інше духовенство наше були в такій пошані, як і панове духовні римські і користувалися давною вольністю….

22. Щоб панове римляни не забороняли нам дзвонити в наших Церквах у Велику П’ятницю, в містах і всюди.

23. Щоб не було заборонено ходити до хворих з Найсвятішими Тайнами, публічно та зі свічками і в ризах згідно з нашими приписами.

24. Щоб без будьяких перешкод могли відбуватися вільно згідно з нашим звичаєм процесії у святі дні, скільки буде потрібно.

25. Щоб наших руських манастирів і церков не перемінювано на костели. А коли б якийсь католик свавільно спустошив церкви, то щоб їх направив для підданих руського народу або, щоб наново побудував, чи старі відновив. 26, 27 і 28, в цих артикулах мовиться про те, щоб духовні братства, які щойно створили патріярхи, як напр. у Львові, Бересті, Вильні та деінде, були підчинені послухові митрополита чи єпископа цієї єпархії. Дальше, щоб було вільно закладати школи, семінарії, друкарні слов’янської мови теж під доглядом митрополита чи єпископа. Вкінці, щоб вкоротити сваволю тих священиків, які під охороною урядників чинять надужиття, дають розводи, тощо.

29. Щоб в головних містах і всюди у володінні короля, соборні і парафіяльні церкви були під володінням своїх єпископів.

30. А якщо б хтось був екскомунікований своїми єпископами за якийсь проступок, то щоб такого не принимано до римського костьола….

31.А коли б теж Господь Бог волею і ласкою своєю святою дозволив цього діждатись, щоб і решта братії Східньої Церкви грецького обряду приступила б до єдности святої з Західною Церквою, а пізніше за спільним зєдиненням і позволенням Вселенської Церкви наступила в Грецькій Церкві якась зміна в церемоніях і уставах, то щоб ми були учасниками того всього, як люди одної релігії.

32. Те все, ми – особи нижче названі, маючи охоту до тієї святої згоди для хвали Божоґо імени і для спокою Святої Христової Церкви, ті артикули, які вважаємо потрібними для нашої Церкви, і на які потребуємо наперед умов і запевнень на них від Св. Отця Папи і від Його Королівської Милості, нашого милостивого пана, для більшої певности ми подали на цій нашій Інструкції нашим преподобним у Бозі братам, Отцю Іпатієві Потієві, прототронію, Єпископові Володимирському і Берестейському, і Отцю Кирилові Терлецькому, Екзархові й єпископові Луцькому і Остроському, щоб вони наперед, в імени нашому і своєму, просили Святішого Отця Папу, а також Його Королівську Милість, нашого милостивого пана, про потвердження і запевнення тих усіх артикулів, які ми тут подали на письмі, щоб ми, впевнившись щодо віри, тайн і наших церемоній, без порушення нашого сумління і Христових овець, нам поручених, приступили до тієї святої згоди зі Святою Римською Церквою, а слідом за тим, щоб також інші, які ще вагаються, бачили, що все своє маємо непорушеним, тим скоріше прийшли за нами до цієї святої єдности.

Дано Року Божого 1595, місяця червня, дня першого за старим календарем. Після того слідують власноручні підписи тодішньою українською літературною мовою. Михайл, Митрополит киевский й галицкий, Іпатей, єпископ Володимирский и Берестейский, Кирил Терлецкий, Божою милостию екзарха, єпископ луцкий и острозский, Леонтин Пелчицкий, з ласки Божие єпископ пинський и туровський, Іона, Архимандрит Кобринський, церква Святого Спаса.

Всі цитати параграфів Берестейської Унії взяті з «Благовісника» Верховного Архиєпископа кн. І. І, 1970 р. Мова задержана без змін. Усіх артикулів з’єдинення є 32, а тільки два з них відносяться до справ догматичних, себто віри. 30 артикулів стосуються справи обряду та адміністрації Церкви Києво-Галицької Митрополії і всієї Руси. Слід ще раз підкреслити, що цю назву Митрополії вжито у ратифікаційному акті Берестейської Унії!

З догматичних справ є мова про походження Св. Духа та про чистилище. Замітне те, що в згаданих артикулах немає згадки про примат папи у Вселенській Церкві. Треба пригадати, що примат вселенського архиєрея був признаний всіма Вселенськими Соборами перед 1054 p., себто перед поділом Церкви. Згадані артикули це важлива оборона Церкви Києво-Галицької Митрополії перед сваволею польського королівства та литовського великого князівства, а зокрема проти безправ’я польської і литовської шляхти римо-католицького віровизнання! А були це страшні часи для нашої Церкви. Журба нашого церковного проводу в той час була причиною, яка спонукала єпископат Києво-Галицької Митрополії шукати порятунку в Берестейській Унії, шукати оборони прав київського християнства в Римі. Історики нашої Церкви, а зокрема проф. Микола Чубатий належно вияснив, чому не досягнено мети. Поляки ломили постанови Берестейської Унії, бо бажали зробити з нас латинників, хоч артикули Берестейського Синоду підписав тодішній володар польського королівства та великого князівства литовського. Розуміється, що підписав, себто ратифікував ці артикули Папа Климентій VIII дня 23 грудня 1595 p., титул того документу звучить: «Конституціо супер Уніонем Націоніс Рутене кум Екклєзія Романа, ад перпетуам реї меморіям. Маґнус Домінус ет лявдабіліс німіс (Роме 23.XII. 1595).»

Треба ще підкреслити, що наші Владики, схвалюючи на VI Синоді в жовтні 1973 р. Конституцію Помісної Української Католицької Церкви, ствердили у двох параграфах таке: «Основу її устрою становлять постанови Берестейської Унії і Декрет II Ватиканського Собору про Східні Католицькі Церкви»! Зновуж у параграфі 3-му цієї Конституції написано: «Українська Католицька Церква, згідно з історичною дійсністю від найдавніших часів, тобто від створення Київської і Галицької Митрополій, обіймає всіх вірних українського (греко-руського) обряду на землях України і поза її межами, отже всіх вірних, що від часів Берестейської Унії еміґрували із згаданих областей до центральної й західної Европи, до обидвох Америк, Африки, Азії й Австралії, і їхніх нащадків.» Історик Церкви мусітиме написати, що всі фундаментальні права нашої Помісної Церкви, гарантовані Берестейською Унією і Декретом про Східні Католицькі Церкви нівечить Ватиканська Курія. Проте завданням і священним обов’язком нашої Ієрархії, священиків і мирян є ті права обороняти!

 

 

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Свіжий номер

4 (474) 2019 2019-4-obklad-w