Геноцид метафізичного характеру

Самої лише констатації геноциду в Україні тепер уже замало: після Бучі, Ірпеня, Ізюма, Маріуполя він очевидний. Попри окремі голоси в міжнародному політикумі, що намагаються підібрати відповідні етичні формулювання для виправдання необхідності переговорного процесу та пошуку незрозумілих компромісів, перші особи країни-агресора невтомно і відверто горланять на цілий світ: «Украинского народа не существует! Независимой Украины не должно существовать!» Курс на демілітаризацію України, проголошений кремлем як одна з цілей «спеціальної військової операції», є спробою остаточно знищити обороноздатність і спроможність незалежної держави захистити свій народ. А поняття денацифікація навіть в офіційному кремлівському дискурсі передбачає обнулення історичного значення самого терміна, його деконтекстуалізацію та подальшу екстраполяцію в сучасну ідеологічну російську семантику.

У статті Тимофія Сергейцева «Что россия должна сделать с Украиной», яка з’явилася 3 квітня 2022 року і, попри нетривалий термін свого публічного існування на сторінці офіційного російського інтернет-видання РИА Новости, встигла налякати увесь цивілізований світ, автор дуже чітко ототожнює процес «денацифікації» з «деукраїнізацією», стверджуючи, що «украинизм – это искусственная антирусская конструкция, не имеющая собственного цивилизационного содержания», а сам «нацизм» стає «стремлением к «независимости» и «европейскому» (прозападному, проамериканскому) пути развития». Відтак «название «Украина» не может быть сохранено для денацифицированого государства», а «денацифицированая страна не может быть суверенна». Далі – пропозиція чітких кроків знищення України та української нації. Саме цю статтю відомий американський письменник та історик, професор Єльського університету Тімоті Снайдер назвав «підручником з геноциду».

Метафізичні «аргументи» маразмів

Упродовж цілого періоду повномасштабного вторгнення російської армії на територію України ідеологічні маразми кремлівської пропаганди в публічному дискурсі не перестають підсилюватися аргументацією метафізичного характеру. Патріарх кіріл гундяєв не лише жодного разу не проявив позиції християнського душпастиря із закликом до російської влади та військових принаймні уникати надмірної жорстокості щодо цивільного населення, поранених і полонених, що відповідало б логіці не лише міжнародного гуманітарного права, а й Євангелія Христового, він не соромиться відкрито й публічно висловлювати власну підтримку політики геноциду в Україні, благословляючи російських солдат на те, що цілий світ у прямому ефірі може спостерігати як грабіж, насилля, жорстокі масові вбивства. Логіка предстоятеля російської православної церкви зайшла так далеко, що легко виходить за межі допустимого, сягає по інший бік добра, коли, апелюючи до аргументів метафізичного порядку та християнської богословської риторики, за очевидні злочини проти людяності він обіцяє відпущення усіх гріхів. Аби «бог» гундяєва служив ідеології проповідуваного патріархом «русского міра», слід переписати саму метафізику, створити власну і призначити себе її автором. Так стає значно легше знайти виправдання геноциду в Україні. Тоді й сам геноцид перестає бути злочином проти Бога і людини, а стає «праведною місією», «священным долгом защиты отечества», а смерть при його виконанні – жертвою, що «смывает все грехи, которые человек совершил», і російський солдат може впевнено розраховувати на те, що він обов’язково буде «вместе с Богом в Его Царстве, в Его славе, в вечной жизни».

У такій богословській концепції політичної організації людського суспільства особиста свідомість втрачає за ідеологічними лаштунками об’єктивні ціннісні орієнтири для ухвалення рішень. Виходячи з логіки патріарха кіріла, сама участь російського солдата в «спеціальній воєнній операції» збройних сил Росії в Україні уже виводить його на інший метафізичний рівень, «по той бік добра і зла», де особиста значущість людини редукується лише до відповідності її дій вимогам влади і наказам командирів. З’являються нові, сконструйовані політичною доцільністю поняття добра і зла. З’являється особистість, відірвана від своєї людської природи, від власної волі та права на усвідомлення. Ця особистість стає знаряддям в руках політичного режиму, ізольованим механізмом у масі таких же ізольованих механізмів, інструментом реалізації злочинної політики свого уряду та геноциду проти українського народу. А зрештою – й заручницею власної долі.

Повний текст матеріалу читайте у паперовій або електронній версії журналу.

Свіжий номер

6 (494) 2022