Гідне місце для Патріяршого греко-католицького Собору в столиці України

Рівноправність в Україні мусить бути забезпечена для всіх її земель і церков!

Ганебна антигреко-католицька акція у Києві
зі сторони антидержавних, промосковських, православних кіл
заслуговує рішучого засудження всіма патріотами України

В унісон із антиукраїнською диверсією в Донбасі, у Севастополі та на Чорноморській фльоті сталася політична диверсія зі сторони т.зв. православної російської групи прихожан Православної Церкви, підпорядкованої Московському Патріярхатові в Києві, щоб накинути свою імперську волю українському суспільству з метою не допустити Літургії 18 липня та посвячення площі для збудування майбутнього Патріяршого Собору Успення Пресвятої Богородиці Української Греко-католицької Церкви цього дня. Цей чин посвячення мав здійснити Глава Української Греко-католицької Церкви Блаженніший Кардинал Мирослав-Іван Любачівський у присутності дипломатичного корпусу, представників чужоземних держав і Нунція Ватикану та численного католицького духовенства, єпископів га представників державної влади України.

Цей диверсійний акт недопущення Літургії у нічиїй церкві-музеї св. Кирила продемонстрував традиційну ворожість російських кіл проти католиків-уніятів Галичини та й проти католиків взагалі. Цей вчинок показує, що російська й проросійська меншина серед населення Києва почуває себе ще домінуючою силою в Україні. Бо їм, бачте, належить вирішувати, кому можна і кому не можна мати свої храми у Києві — столиці України.

Це особливо обурливо, бо сталося це по відношенні до найбільш переслідуваної Церкви, гнаної і забороненої від 1946 року. Тільки незалежна Українська Держава легалізувала її існування.

Незалежна, демократична Україна, згідно принципам релігійної толеранції і державної рації, зобов’язана забезпечувати існування і розвиток усім віроісповіданням, а зокрема Церкві такої заслуженої частини України, як Галичина. Ця гілка українського народу має грунтовні, обширні заслуги перед Україною. Назвемо декілька з них:

  1. З часів Валуєвської і Емської (1863, 1876 pp.) заборони української мови і друків в Україні обширне пристановище для неї забезпечувала Галичина, зокрема у пляні перетранспортування книжок і всіляких друків в Україну.
  2. Там же було забезпечено обширну всесторонню наукову діяльність Михайлові Драгоманову і десяткам інших науковців і письменників, а з 1894 р. проф. Михайлові Грушевському для написання ним історії України і багатьох десятків наукових праць різних галузей науки. Гам же він забезпечив розвиток першої української Академії Наук — Наукового Товариства ім. Шевченка всеукраїнського значення.
  3. Галицькі Січові Стрільці під проводом полковників Коновальця і Мельника рятували українську незалежність в 1918-1920 роках від більшовицької навали.
  4. Розвиток української політичної думки і науки між двома світовими війнами здійснювався у Львові й інших західньо-українських містах для добра всіх українців.
  5. В часах Другої світової війни Галичина дала багато тисяч борців за українські позиції в «похідних групах» в УПА, у Першій дивізії «Галичина» і т.д. Багато з них відігравали визначні ролі і в рядах радянських формацій, адміністрації, науки тощо.
  6. В часах примусової репатріяції після закінчення війни багато тисяч колишніх радянських громадян рятувалися завдяки українським греко-католикам.
  7. Після війни всі ми приїхали до заокеанських країн майже на готові досягнення попередньої західньо-української еміграції (довоєнної), у яку включилися також православні українці-емігранти.

Назвімо повоєнний узагальнюючий приклад одного багатозначущого імени, проф. Вол. Кубійовича, з його академічно-організаційним чудом — багатомовною «Енциклопедією українознавства», а НТШ, а УВУ, а асикураційні та фінансові і комерційні установи, а професійні організації, а будування десятків церков і величного Католицького центру у Ватикані, а оперативно-успішні політичні організації, а числені видавництва книжок, газет, журналів, а участь у соборницькому Державному центрі Української Народньої Республіки, а Світовий конгрес вільних українців — усе це яскраві етапи організацій, в яких визначну організаційну й інтелектуальну ролю відігравали люди із Західньої України, зокрема греко-католики з Галичини. Хто може бодай на секунду зняти всі ці досягнення з рахунку католицької Галичини на всеукраїнському конті?

Ми навели короткий схематичний перелік українських організаційних, інтелектуально-наукових, економічно-фінансових досягнень, щоб продемонструвати, яке колосальне значення для сучасної України мало існування поруч, а потім у складі України винятково талановитої й енергійної української землі, ім’я якій багатозначуща творча Галичина з її Католицькою Церквою.

Ми переконані, що лідери України й управління столиці Києва вчинили мудро, що виділили місце для Патріяршого Собору Греко-католицької Церкви, що репрезунтує надзвичайно важливий сегмент українського народу. Різні землі великої України мусять себе бачити у світлі величі столиці України.

Наше одобрення будови Патріяршого Собору для греко-католиків у Києві випливає з ідеї поглиблення взаємного доповнення між складниками українського національного організму в інтересах українською національно-державного будівництва. Українська демократична держава може і мусить бути рідною матір’ю для всіх складників українського народу, бо українська державність може бути гарантована незалежність тільки при умові повної толерантности до всіх церковних віток України, а зокрема при тісній співпраці двох найголовніших віток — православної і католицької. Не виключаємо і Церков російської національної меншини, і римо-католиків, і єврейської релігії, і магометанської кримських татар.

Найбільше, чого треба боятися — це релігійно-конфесійного фанатизму в Україні чи у взаєминах з Росією, чи у взаєминах з російською меншиною. Фанатизм релігійний — це вода на млин імперського експансіонізму вчорашньої Росії, це ослаблення українських сил, це загроза для демократичного ладу України.

Устабілізування Українського Львівського Католицького Патріярхату у Києві — це складова частина всеукраїнської боротьби за українське місце під сонцем для всіх українців. Утиски українців-католиків, якщо б десь колись сталися, позначились би поразкою також і для української державної ідеї, а цим і для православних українців-державників.

Успіх боротьби за міжконфесійну толерантність — буде в сучасних умовах найкращим показником сили, зрілости, церковної вправности для всього українства, буде показником того, чого варте все українство на сучасній міжнародній шахівниці.

Ніяким льояльним громадянам України двері до успіхів не закриваються. Не закриваються вони ні галичанам, ні закарпатцям, ні буковинцям, ні донбасівцям, ні кримчакам, ні найменшим серед них. Не закриваються двері в тому числі і для росіян. Одне тільки число цієї меншини в Україні — 11 мільйонів — вказує на велике значення цього фактора у Східній Европі й в Україні.

Досі державний провід України мудро знаходив конструктивні взаємини з цією частиною населення України. Толерантність у взаєминах з росіянами скріплювала досі стабільність України. Цей шлях треба примножувати. І а тенденція настільки обширна і складна, що потребує вона окремого детального розгляду, а не принагідного.

Столиця України мусить мати місце для храмів усіх конфесій, якщо Київ мав би бути багаторелігійним центром демократичної України, сучасного Українського Єрусалиму.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>