– Між почуттям щастя і здоров’ям людини є причинно-наслідковий зв’язок? За вашими спостереженнями, людина, яка живе у спільноті і цікавиться іншими людьми, здоровіша? Чи егоїзм можна назвати станом на зразок хвороби?
– Було б хибно казати, що зв’язку тут нема. Здорова людина вже має фундамент щастя, якщо усвідомлює, що її здоров’я – це дар. Але ми сотворені так, що почуття щастя потребує врахування більше граней, аніж лише фізичне здоров’я. Тож є багато здорових і в той же час нещасних людей і навпаки. Та все ж бути здоровим – це невід’ємний бік щастя, тому слід його берегти.
Людина покликана жити в спільноті, і тому нам не уникнути соціальної взаємодії. Але важливо, щоб наше співіснування та спілкування базувалося на морально та етично правильних засадах. Інакше людина ризикує через проблеми духовні, психічні, соціально-економічні отримати фізичні захворювання. І розвиваються вони непомітно. Можна навести багато прикладів порушення гідності в рутинному житті – такі як булінг, насильство, нездорова атмосфера в сім’ї, які в підсумку руйнують здоров’я людини. Якщо запитати українців, чи вони щасливі, то більшість, найімовірніше, скаже «ні». І це «ні» прозвучить не через наявність фізичної хвороби, а через духовні та психічні проблеми і невдоволення. Проте, будучи поки що здоровими фізично, через труднощі соціальні чи психологічні люди наражаються на небезпеку втратити здоров’я.
Також було б лицемірством казати, що людина, навіть смертельно хвора, не може бути щасливою. Виникає думка, що смертельна хвороба апріорі робить людину глибоко нещасною, тому їй треба «допомогти померти» заради її ж блага. Але, будучи соціальною особою, навіть у смертельній недузі вона може почуватися щасливою, якщо відчує себе потрібною. В медицині зазначений той факт, що життя людини самотньої, навіть якщо вона фізично здорова, скорочується. Натомість хвора людина, живучи у спільноті, яка виявляє до неї любов та опіку, може прожити щасливо решту життя. Дослідження теми самотності тільки підтверджують сказане. Справді, на думку одразу спадають приклади пустельників, і хтось запитає, а як же із ними. Відповім, що вони ніколи не були самотні, бо завжди перебували у спілкуванні з Богом. Соціальні контакти такі важливі для людини, що це також один із наріжних каменів здоров’я.
А тепер кілька слів про егоїзм. Це замкнення людини від інших, яке рано чи пізно приводить її до ізоляції, до неможливості щиро контактувати з іншими. Егоїзм неодмінно позначається на фізичному та психічному здоров’ї. Здорового егоїзму не буває, а тому його можна з певністю розглядати як перешкоду повноцінному життю.
Повністю матеріал читайте у друкованій версії журналу
